Законопроект ?О судоустройстве Украины и статусе судей? требует концептуальной доработки?

Сразу же после заседания Рабочей группы по судебной реформе журналисты «Судебно-юридической газеты» поинтересовались у председателя ВСУ Василия Онопенко его отношением к новому законопроекту

Глава Верховного Суда отметил следующее: «К сожалению, до начала мероприятия ни члены Рабочей группы, ни я лично не были проинформированы о сути предлагаемых изменений. Полулегальным способом мне удалось получить только Заключительные положения. Опираясь на ту информацию, которую я услышал на этом заседании, можно сделать вывод: действительно много хороших предложений (отбор кадров, обучение). Слава Богу, что удалось отойти от того законопроекта, которым когда-то предлагалось создать около 600 дополнительных судов – это был бы конец всему. Но есть несколько ключевых моментов, на которые мы, чрезвычайно ответственные люди, должны обратить внимание. Обеспечить единство судебной практики можно лишь тогда, когда ВСУ будет рассматривать дела. Сейчас именно с помощью рассмотрения сотен дел мы и направляем практику. Мы попросим законопроект о судоустройстве, детально его изучим и внесем свои предложения. О чем может идти речь, если до этого заседания ни у кого не было документа на руках. Для меня и моих коллег нет сомнения в том, что Верховный Суд лишается статуса наивысшего судебного органа».

Через несколько дней, Василий Васильевич, проанализировав законопроект, написал письмо спикеру ВР Владимиру Литвину, попросив последнего повременить с принятием проекта, поскольку ряд его концептуальных положений не соответствует определенным Конституцией Украины основам функционирования судебной власти, осуществления правосудия, построения судебной системы, гарантиям независимости судей и права граждан на судебную защиту.

По мнению Главы ВСУ, реализация положений этого проекта может привести к сужению объема конституционных гарантий прав граждан на судебную защиту, снижению уровня такой защиты, существенному увеличению численности обращений граждан в Европейский суд по правам человека, разрушению единой судебной системы, усилению зависимости судов и судей. Ниже мы приводим основные моменты, которые беспокоят представителей Верховного Суда.

Лист голови ВСУ В.В. Онопенка до голови ВР України В.М. Литвина

(зі скороченням)

Шановний Володимире Михайловичу!

31 травня 2010 року Президентом України внесено проект Закону України "Про судоустрій України і статус суддів" (реєстр. ? 6450) та визначено його як невідкладний для позачергового розгляду Верховною Радою України. Основні концептуальні зауваження до законопроекту зводяться до такого.

1. Підтримуючи необхідність проведення в Україні комплексної судово-правової реформи, ключовою складовою якої є реформування процесуального законодавства, слід констатувати, що запропонованими змінами до КАСУ, ГПКУ, ЦПКУ та КПКУ суттєво звужуються процесуальні можливості судового захисту прав і свобод фізичних осіб, прав та законних інтересів юридичних осіб, а також інтересів держави в судах загальної юрисдикції в Україні. Це полягає, зокрема, в значному скороченні строків позовної давності, термінів апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, зниженні рівня гласності та відкритості судового процесу, забезпечення таких основних засад судочинства, як змагальність сторін, звуження права на апеляційне та касаційне оскарження  тощо.

2. Запропоновані законопроектом організаційні основи системи судів загальної юрисдикції не узгоджуються з побудовою системи судів, установленою Конституцією України, порушують цілісність цієї системи, ускладнюють доступність людей до правосуддя, містять суттєві загрози конституційним гарантіям права громадян на судовий захист. Так, за змістом положень законопроекту (статті 17, 18, 21, 22, 26, 27, 31, 32, 36, 38, 39, 44) в Україні пропонується утворити три окремі спеціалізовані судові юрисдикції – з розгляду цивільних, кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення, господарську та адміністративну. Таким чином, проектом запроваджується повна (суцільна) спеціалізація судів усіх рівнів, а отже – реалізується підхід, за яким усі суди в Україні є спеціалізованими… За законопроектом в Україні фактично не буде загальних судів, які в будь-якій державі складають основу судової системи.

3. Викликає застереження щодо відповідності Конституції України та юридичної обґрунтованості пропозиція створити новий вищий спеціалізований суд – Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

4. Положення законопроекту, які визначають роль та місце Верховного Суду України в системі судової влади, не відповідають установленому статтею 125 Конституції України статусу Верховного Суду України як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції.

5. Законопроектом передбачається наділення органів та посадових осіб, які не належать до судової влади, значним обсягом повноважень щодо організації та діяльності судів, визначення судоустрою та статусу суддів поза встановленою Конституцією України їх компетенцією. Таким чином створюються передумови для неправомірного впливу на суд, втручання у діяльність судових органів та суддів, порушення принципів незалежності суддів та самостійності судів.

6. Законопроектом суттєво змінюється процедура призначення та обрання суддів. Відзначаючи в цілому наявність ряду положень, які сприятимуть підвищенню прозорості та об’єктивності процесу формування професійного корпусу суддів, слід вказати, що процедура першого призначення на посаду судді є надмірно складною і довготривалою.

7. Законопроект містить концептуальні недоліки в частині утворення та функціонування Вищої ради юстиції та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України – органах, що відіграють ключову роль у питаннях суддівської кар’єри: призначення на посаду, обрання безстроково, притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів.

8. Неприйнятною є пропонована проектом концепція здійснення суддівського самоврядування.

9. Положення частини четвертої статті 12 проекту, якими передбачено, що у судах, розташованих у місцях компактного проживання громадян іншої національності, можуть використовуватися, поряд з державною, їхні національні мови, та частини шостої зазначеної статті проекту, згідно з якою учасникам процесу, які не володіють мовою судочинства і порушують клопотання про забезпечення ведення процесу іншою мовою, суд забезпечує ведення процесу такою мовою, суперечать статті 10 Конституції України, відповідно до якої державною мовою є українська мова.

Наведені зауваження не є вичерпними. З викладеного можна зробити висновок про те, що законопроект потребує концептуального доопрацювання.