Отсутствие защитника во время задержания не свидетельствует о незаконности личного обыска задержанного и изъятии у него телефона.
Обзор информации, содержащейся в телефоне, не составляет негласное вмешательство в частное общение, предусмотренное § 2 главы 21 УПК, и доступ к содержавшейся в нем информации не требует получения отдельного разрешения в порядке, определенном временным доступом к вещам и документам, регулируемым глава 15 УПК, если сторона обвинения получила телефон подозреваемого в свое владение на основании законно проведенного обыска, обстоятельства которого не дают оснований для признания этого телефона недопустимым доказательством.
Это подчеркнула коллегия судей Первой судебной палаты Кассационного уголовного суда в составе Верховного Суда в постановлении от 9 апреля 2024 г. по делу 369/4929/19.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій
Місцевий суд засудив одну особу за ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 127 КК, а іншу – за ч. 2 ст.121, ч. 3 ст. 146 КК. Засуджуючи указаних осіб суд врахував як допустимі докази протоколи огляду телефонів, вилучені у підозрюваних. Апеляційний суд залишив без змін цей вирок.
У касаційній скарзі захисник серед іншого стверджував, що апеляційний суд не дав належної оцінки тому, що затримання засуджених та особистий обшук проведено без участі захисника, з огляду на що відомості в протоколах та похідні від них докази є недопустимим; огляд мобільних телефонів засуджених, в яких міститься особиста інформація, проведено без дозволу володільця або слідчого судді, тому відомості, отримані з телефонів, є недопустимим доказом.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд залишив без змін ухвалу суду апеляційної інстанції. В обґрунтування позиції ККС звернув увагу на те, що сталою судовою практикою визначено, що особистий обшук особи під час затримання є складовою частиною затримання особи в порядку ст. 208 КПК і не потребує окремого дозволу на його проведення. Тому для оцінки допустимості доказів, отриманих під час затримання особи, зокрема доказів, знайдених у ході особистого обшуку особи, слід виходити з того, чи було саме затримання законним у значенні ст. 208 КПК, а саме чи існували обставини, які давали підстави для затримання.
ККС відзначив, що у цій справі працівники поліції, приїхавши на місце події за викликом одного з засуджених, виявили труп потерпілого зі слідами насильницької смерті у приміщенні, яке перебувало у володінні засудженого.
Тому ККС вважав, що існували підстави для затримання засудженого, який в той момент знаходився на місці події.
Також ККС нагадав, що відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, що передбачає причиновий зв’язок між порушенням прав людини і отриманими доказами. Хоча ККС послідовно визнавав недопустимими показання, отримані від підозрюваної особи у випадку порушення її права зберігати мовчання і не свідчити проти себе, однак не поширює цей підхід на оцінку допустимості речових доказів, які хоча й можуть бути отримані примусово, але існують незалежно від волі особи.
ККС зазначив, що навіть якщо погодитися із стороною захисту, що під час особистого обшуку засудженому не було забезпечено право бути представленим захисником, обставини цієї справи не дають підстав вважати, що виявлення в нього під час особистого обшуку телефону стало безпосереднім наслідком порушення цього права в значенні ч. 1 ст. 87 КПК. Властивості вилученої речі та інформації, яка в ній містилася, жодним чином не залежали від волі засудженого, тому присутність захисника під час вилучення не могла позначитися на цих властивостях.
Затримання і пов’язаний з ним обшук засудженого, під час якого було вилучено телефон, були законними і можлива відсутність захисника під час вилучення не позначилася на допустимості телефону як речового доказу.
ККС зазначив, що огляд інформації, що міститься в телефоні, очевидно не становить собою негласне втручання у приватне спілкування, передбачене § 2 Глави 21 КПК.
Якщо вважати, що сторона захисту мала на увазі дозвіл слідчого судді на тимчасовий доступ до речей і документів, що регулюється главою 15 КПК, то ці положення також не можуть бути застосовані до ситуації, яку оспорює сторона захисту.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 159 КПК тимчасовий доступ до речей і документів в контексті доступу до інформації, що міститься на мобільних терміналах систем зв’язку, полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходиться інформація, можливості отримати її копію. Іншими словами, дозвіл на тимчасовий доступ становить собою наказ суду, адресований особі, у володінні якої знаходиться мобільний термінал, надати стороні кримінального провадження доступ до такої інформації для зняття її копії.
Однак у цьому випадку телефон після його вилучення знаходився у володінні сторони обвинувачення, тому вимога надати самій собі доступ до нього суперечило б здоровому глузду.
Сторона обвинувачення отримала телефон в своє володіння на підставі законно проведеного обшуку, обставини якого не дають підстав для визнання цього телефону недопустимим доказом, тому ККС не вважав, що доступ до інформації, що містилася в ньому, вимагав окремого дозволу.
Автор: Наталя Мамченко
Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.