Верховный Суд пересмотрел в кассационном порядке административное дело по иску Общества к Департаменту по вопросам государственного архитектурно-строительного контроля о признании противоправным и отмене отказа ответчика в выдаче разрешения на выполнение строительных работ по капитальному ремонту усадебного (индивидуального) жилого дома с нежилыми помещениями и паркингом выдать такое разрешение.
Истец считал, что основания отказа в выдаче разрешения выполнения строительных работ, приведенные ответчиком в спорном приказе, являются формальными и могут считаться правомерными основаниями отказа. Также Общество указывало, что работы по капитальному ремонту не предусматривают изменение поверхностности объекта, а превышение предельной этажности существующего объекта не может являться основанием для отказа в предоставлении разрешения на проведение строительных работ.
Раніше, повертаючи цю справу на новий розгляд, Верховний Суд вказав, що суди не дослідили фактичну поверховість будівлі на момент звернення позивача за відповідним дозволом, оскільки встановлена розбіжність поверховості у відомостях будівель і споруд схеми генерального плану (6 поверхів) та завданні на проектування (5 поверхів) може, серед іншого, свідчити про невідповідність поданих документів вимогам законодавства. Суд також наголосив, що висновок експертизи, який судами покладено в основу рішень про відсутність порушень містобудівного законодавства з боку позивача, не може бути беззаперечним доказом відсутності таких порушень, адже експертиза є лише завершальним етапом розроблення проєктів будівництва.
За результатом нового розгляду суд першої інстанції ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову, керуючись тим, що позивач не спростував розбіжності поверховості у відомості стосовно будівель і споруд схеми генерального плану (6 поверхів) та завданні на проєктування (5 поверхів), а надання оцінки експертному звіту про відсутність порушень містобудівного законодавства з боку Товариства у сукупності з іншими доказами не дало суду можливість встановити відсутність таких порушень. До того ж, за висновком суду, позивач не підтвердив факт звернення до Міністерства культури та інформаційної політики України для отримання дозволу на проведення будівельних робіт на об`єкті, розташованому в межах історичного ареалу населеного пункту.
Натомість, суд апеляційної інстанції частково задовольнив апеляційну скаргу Товариства, скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нову постанову про часткове задоволення позову: визнав протиправною та скасував відмову Департаменту у видачі позивачу дозволу на проведення будівельних робіт з капітального ремонту та зобов’язав відповідача повторно розглянути подані Товариством документи.
Апеляційний адміністративний суд наполягав на тому, що отримання позивачем позитивного висновку експертизи проєктної документації підтверджує відповідність й коректність такої документації та свідчить про протиправність відмови Департаменту, враховуючи також те, що наведені у наказі про відмову у наданні дозволу підстави, за висновком суду, є формальними.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу Департаменту, скасував постанову суду апеляційної інстанції та направив справу на новий розгляд до цього суду.
Суд на підставі аналізу положень статей 73-76 та 90 КАС України дійшов висновку, що експертний висновок, покладений судом апеляційної інстанції в основу мотивування постанови, не може вважатися допустимим доказом.
Зокрема, Суд встановив, що в описовій та мотивувальній частині оскаржуваної постанови апеляційний адміністративний суд не з`ясував відповідно до вимог частини шостої статті 104 КАС України, чи попереджався експерт про те, що висновок готується для подання до суду та те, що він як експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за складання завідомо неправдивого висновку; суд апеляційної інстанції здійснив оцінку підготовленого експертом висновку техніко-будівельного дослідження без перевірки допустимості цього доказу.
Крім того, Суд звернув увагу, що суд апеляційної інстанції за результатами оцінки висновку позасудового експертного технічно-будівельного дослідження встановив поверховість будівництва (капітального ремонту), проте не перевірив відповідність такої характеристики будівлі вимогам пункту 3.19* ДБН 360-92** щодо обмеження надземних поверхів (включаючи мансардних) садибного (індивідуального) житлового будинку з нежитловими приміщеннями та паркінгом 4-а поверхами.
Суд апеляційної інстанції не дослідив Генеральний план міста Києва, історико-архітектурний опорний план, зонінг та проєкт забудови Печерського району м. Києва на предмет обмежень висоти та поверховості будівель.
Також Суд звернув увагу, що сукупність виявлених у поданих документах замовника будівництва порушень, а саме – відсутність у наказі замовника про затвердження проєктної документації техніко-економічних показників об`єкта; необхідність уточнення дати затвердження замовником будівництва завдання на проєктування та підстави для проєктування; уточнення головного архітектора або головного інженера проєкту; відсутності підписів розробників проєктної документації; невідповідність проєктної документації вимогам ДБН А.2.2-3-2014 та ДБН А.2.2-3.2014; питання права власності на будинок, не може вважатися формальними неточностями у документах, оскільки орган державного архітектурно-будівельного контролю перевіряє належне оформлення таких документів за переліком, передбаченим частиною третьою статті 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», та за результатом такої перевірки видає або відмовляє у видачі дозволу на виконання будівельних робіт.
Також Верховний Суд не погодився з висновком суду апеляційної інстанції щодо недоцільності дослідження наявності у позивача дозволу на виконання будівельних робіт від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.
Зазначене у сукупності дало підстави Верховному Суду дійти висновку про порушення судом апеляційної інстанції принципу офіційності, оскільки суд не дослідив наявні у справі докази в їх взаємозв’язку, не надав їм належної оцінки, обмежившись лише посиланням на висновок експерта, який до того ж суд не перевірив на відповідність вимогам закону.
У цій справі Верховний Суд виклав правовий висновок, відповідно до якого суд, беручи до уваги висновок експерта як доказ у справі, зобов’язаний здійснити перевірку попередження експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за статтею 384 Кримінального кодексу України; недотримання судом такої вимоги не може вважатися формальним порушенням норм процесуального закону, оскільки КАС України визначає це обов`язковою вимогою, від якої залежить допустимість чи недопустимість висновку як доказу.
Постанова Верховного Суду від 5 квітня 2024 року у справі №420/5521/19 (адміністративне провадження № К/990/40970/23).
Автор: Наталя Мамченко
Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.