Верховный Суд подчеркнул преждевременность постановления о наложении штрафа в случае, если резолютивная часть судебного решения нечеткая по содержанию

Правовой подход к применению положений Закона «Об исполнительном производстве» в правоотношениях, касающихся применения к должнику мер воздействия в виде штрафа необходимо формировать через призму оценки содержания обязательственной части исполнительного документа, которая должна соответствовать резолютивной части судебного решения, и анализу причин, по которым должник связывает невозможность выполнить судебное решение.

Это означает, что в случае, если резолютивная часть судебного решения является нечеткой по содержанию, то есть когда она непонятна как для лиц, в отношении которых оно принято, так и для тех, кто осуществляет его исполнение, из-за чего решение суда невозможно выполнить принудительно или есть вероятность неправильного его исполнения, решение государственного исполнителя о применении к должнику мер воздействия в виде штрафа (в связи с невыполнением им этого решения) в таких случаях преждевременно. Об этом указал Верховный Суд в постановлении от 4 апреля 2024 года по делу №560/17588/23.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

За результатами судового розгляду справи №2212/953/12 видано виконавчий лист про знесення самочинного будівництва, який неодноразово повертався органом державної виконавчої служби без виконання через те, що стягувач не здійснив авансування витрат виконавчого провадження.

Державним виконавцем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження, в якому позивача зазначено боржником, та зобов’язано виконати рішення протягом 10 робочих днів.

У межах процедури примусового виконання судового рішення державним виконавцем винесена вимога про знесення згаданого самочинного будівництва, проте вимогу боржником виконано не було. За невиконання судового рішення державним виконавцем винесено постанову, якою на позивача накладено штраф у розмірі 1700 грн.

Позивач не погоджуючись з постановою державного виконавця про накладення штрафу звернувся до суду з позовом.

Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Апеляційний суд скасував рішення суду та ухвалив нове, яким позов задовольнив частково. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що резолютивною частиною рішення суду першої інстанції та постановою про відкриття виконавчого провадження позивача не зобов’язано особисто знести самочинне будівництво, а лише указано про знесення самочинного будівництва за його рахунок.

Отож, державним виконавцем передчасно визначено позивача, як особу, яка за рішенням суду має вчинити дії щодо його виконання.

Верховний Суд касаційну скаргу залишив без задоволення, рішення суду апеляційної інстанції– без змін.

ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

Правовий підхід щодо застосування положень частини другої статті 15 у взаємозв’язку зі статтею 63 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» у правовідносинах, що стосуються застосування до боржника заходів впливу у вигляді штрафу необхідно формувати через призму оцінки змісту зобов’язальної частини виконавчого документа, яка повинна відповідати резолютивній частині судового рішення, та аналізу причин, з якими боржник пов’язує неможливість виконати судове рішення.

Це означає, що у разі, якщо резолютивна частина судового рішення є нечіткою за змістом, тобто коли вона є незрозумілою як для осіб, стосовно яких його ухвалено, так і для тих, хто здійснює його виконання, через що рішення суду неможливо виконати примусово або є імовірність неправильного його виконання, рішення державного виконавця про застосування до боржника заходів впливу у вигляді штрафу (у зв’язку з невиконанням ним цього рішення) у таких випадках є передчасним.

Водночас норми процесуального закону надають учасникам виконавчого провадження право звернутися до суду із заявою про роз’яснення такого рішення.

Абзац 4 резолютивної судового рішення у справі №212/953/12 викладено у такій редакції: «Знести самочинне будівництво: гаражу, розміром 15 х 5,5 м; добудови до квартири, розміром 5,7 х 5,6 м та надбудову до квартири АДРЕСА_1 за рахунок ОСОБА_1», текст якого, аналогічно відтворено у постанові про відкриття виконавчого провадження.

Цим судовим рішенням позивача особисто не зобов’язано знести самочинне будівництво, а лише указано про знесення самочинного будівництва за його рахунок.

Таким чином, рішення суду апеляційної інстанції не є рішенням зобов’язального характеру, а тому визначення у вимозі державного виконавця позивача, як особу, зобов’язану вчинити дії по знесенню самочинного будівництва суперечить резолютивній частині судового рішення.

Боржником у виконавчому провадженні щодо виконання судового рішення зобов’язального характеру є особа, визначена у такому судовому рішенні, на яку покладено обов’язок особисто вчинити таку дію чи утриматися від її виконання.

Автор: Наталя Мамченко 

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.