Всегда есть законный путь обжалования – Верховный Суд отменил оправдательный приговор адвокату, который пытался вернуть автомобиль и дал взятку

Суды установили, что изъяв автомобиль и признав его доказательством, следователь не обратился в суд с ходатайством о наложении на него ареста и вопреки положениям ч. 5 ст. 171 УПК не вернул его владельцу или пользователю. Следователь не отказался от предложения получения неправомерной выгоды и не предупредил обвиняемого о недопустимости совершения таких действий, а, наоборот, после получения неправомерной выгоды заменил протоколы допроса свидетелей и вернул автомобиль.

Вместе с тем коллегия судей Первой судебной палаты КУС Верховного Суда в постановлении от 30 января 2024 года по делу №164/963/16-к высказала позицию, что принятие должностным лицом решений или совершение им действий при исполнении своих полномочий, если по оценке заинтересованной стороны, оно является незаконным и/или необоснованным, само по себе не может свидетельствовать о подстрекательстве к даче неправомерной выгоды.

Кроме того, даже если в дальнейшем такое решение будет отменено из-за незаконности или необоснованности, это не может свидетельствовать, без дополнительных доказательств, о том, что оно принималось в коррупционных целях.

Позиції судів

Місцевий суд визнав невинуватою та виправдав особу за ч. 3 ст. 369 КК через недоведеність, що кримінальне правопорушення вчинене нею. Апеляційний суд залишив без зміни цей вирок.

У касаційній скарзі прокурор вказував, що згідно з показаннями свідка саме засуджений був ініціатором дзвінків та зустрічей між ними і, незважаючи на попередження про незаконність його пропозицій, продовжив свою неправомірну поведінку. Також про відсутність провокації з боку свідка свідчить ухвала слідчого судді, якою відхилено скаргу особи на бездіяльність слідчого щодо повернення автомобіля.

Позиція ККС ВС

Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. ККС вважає, що висновок судів попередніх інстанцій про наявність провокації з боку органу розслідування і, відповідно, про недопустимість доказів, які стосуються епізоду обвинувачення за ч. 3 ст. 369 КК, зроблено без достатнього обґрунтування і без оцінки всіх доказів, наданих сторонами, з огляду на таке.

Суди надали вирішальне значення таким обставинам.

Вилучивши автомобіль та визнавши його речовим доказом, слідчий не звернувся до суду із клопотанням про накладення на нього арешту і всупереч положенням ч. 5 ст. 171 КПК не повернув його власнику чи користувачу. Слідчий категорично не відмовився від пропозиції отримання неправомірної вигоди та не попередив обвинуваченого про недопустимість вчинення таких дій, а, навпаки, після отримання неправомірної вигоди замінив протоколи допиту свідків та повернув автомобіль.

На підставі цього суди дійшли висновку про те, що слідчий створив умови, внаслідок яких обвинувачений не мав іншого шляху повернути вилучений автомобіль особі, інтереси якої він представляв, і такі дії слідчого спонукали обвинуваченого до пропозиції та надання неправомірної вигоди.

У цій справі суди вважали, що дії слідчого пов'язані із вилученням автомобіля, поставили обвинуваченого у ситуацію, яку можна вважати підбурюванням до пропозиції хабаря.

Касаційний кримінальний суд не погодився з таким підходом, адже ухвалення службовою особою рішень або вчинення нею дій при виконанні своїх повноважень, якщо за оцінкою зацікавленої особи воно є незаконним та/або необґрунтованим, саме по собі не може свідчити про підбурювання до надання хабаря.

Крім того, навіть якщо надалі таке рішення буде скасовано через незаконність або необґрунтованість, це не може свідчити, без додаткових доказів, про те, що воно приймалося з корупційною метою. Навіть якщо погодитися з оцінкою судами попередніх інстанцій дій слідчого після вилучення автомобіля як незаконних, такі дії самі по собі не можна розглядати як підбурювання до вчинення злочину, оскільки ситуація залишала для зацікавленої сторони законні способи її вирішення.

Як свідчать матеріали справи, зацікавлена сторона не лише мала можливість оскаржити такі дії, але й скористалася нею.

Наприклад, слідчому було подане клопотання про повернення автомобіля, а після відмови у його задоволенні – скарга до слідчого судді на бездіяльність слідчого.

Хоча слідчий суддя відмовив у задоволенні скарги, пославшись на відсутність у зацікавленої особи права на цей автомобіль, однак це не перешкоджало подальшим правовим діям, спрямованим на захист прав володільця автомобіля.

Таким чином, вирішення згаданого питання за допомогою хабаря не було зумовлено цією ситуацією, оскільки особі, як адвокату, були відомі інші способи захисту права, яке він вважав порушеним.

Також ККС вказав, що не є переконливим посилання на те, що слідчий не роз'яснив виправданому незаконність пропозиції хабаря. Враховуючи освіту і професійний досвід виправданого, протизаконність хабаря не могла не бути йому відома, і відсутність спеціального попередження з боку слідчого не може тлумачитися як провокування на пропозицію і надання хабаря. Суди невиправдано надали вирішального значення цим обставинам, залишивши поза увагою низку інших обставин, докази яким надані стороною обвинувачення, і які потребували оцінки з погляду того, чи свідчать вони про те, що хабар обвинуваченому було передано внаслідок підбурювання.

Окрема думка

Разом з тим, один із суддів виклав з цього приводу окрему думку. На жаль, досі у публічній частині Реєстру судових рішень по кримінальних справах не вказуються прізвища суддів, тож дізнатися авторство окремої думки неможливо. Нижче наводимо її зміст.

З рішенням колегії суддів суду касаційної інстанції про скасування ухвали Волинського апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції в цілому погоджуюсь.

Проте, що стосується викладених у мотивувальній частині постанови змісту доказів, оцінки обставин справи, а також висновків щодо необґрунтованості визнання судами окремих доказів недопустимими та встановлення нових обставин кримінального провадження (з огляду на зміст рішень судів попередніх інстанцій та доводи касаційної скарги прокурора), вважаю за необхідне зазначити наступне.

Розділом VКПК України, з-поміж іншого, встановлено повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій під час розгляду кримінального провадження.

Главою 31 вказаного розділу передбачено порядок провадження в суді апеляційної інстанції.

Зокрема, суд апеляційної інстанції, до повноважень якого входить перевірка вироків суду першої інстанції на предмет: неповноти судового розгляду (ст. 410 КПК), невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи (ст. 411 КПК), наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону (ст. 412 КПК), та який має процесуальну можливість досліджувати наявні в матеріалах кримінального провадження докази, надавати їм оцінку і встановлювати обставини справи (ст. 404 КПК), - при призначенні нового розгляду в суді першої інстанції, з огляду на положення, передбачені ч. 2 ст. 415 КПК, позбавлений можливості вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.

Тобто законодавцем встановлено відповідні обмеження у повноваженнях суду апеляційної інстанції (який має право з підстав, передбачених КПК України оцінювати докази та встановлювати обставини справи) при скасуванні рішення місцевого суду.

Главою 32 КПК передбачено порядок провадження в суді касаційної інстанції.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.

Отже, з огляду на вищенаведені положення процесуального закону, суд касаційної інстанції взагалі позбавлений можливості досліджувати наявні в матеріалах кримінального провадження докази, надавати їм оцінку та встановлювати обставини справи, які не були встановленні в оскаржуваному судовому рішенні.

Водночас відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 419 КПК в мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції, з-поміж іншого, зазначаються встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, а також мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

Згідно з ч. 2 ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

З огляду на зазначене, підставою для скасування ухвали суду апеляційної інстанції,  є порушення вказаних положень ст. 419 КПК, яке полягає у:

- не наведенні обґрунтованих мотивів визнання окремих доказів недопустимим або неналежними, а також мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали;

- не зазначенні належних підстав, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

При цьому відповідно до ч. 3 ст. 442 КПК визначено, що при скасуванні або зміні судових рішень в постанові має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення.

Таким чином, Верховний Суд, встановивши, що судом апеляційної інстанції було допущено порушення норм матеріального та процесуального права, має ухвалити своє рішення, в якому звернути увагу на вказані недоліки із вказівкою про необхідність надання їм належної правової оцінки під час нового судового розгляду.

Ураховуючи вищенаведене, а також з огляду на положення статей 433, 442 КПК України, вважаю, що суд касаційної інстанції не має права:

- викладати в мотивувальній частині свого рішення зміст доказів, який не був викладений у рішеннях судів попередніх інстанцій та не наведений у такій редакції у касаційній скарзі прокурора, а також оцінювати докази, зокрема, протоколи НСРД, в яких зафіксовано розмову щодо обставин вирішення питання про повернення автомобіля, підміни бурштину, який зберігався в якості речового доказу та передачі грошових коштів (неправомірної вигоди);

- встановлювати обставини справи, зокрема: хто саме наполягав на найскорішому обміну бурштину, який зберігався в якості речового доказу; визначення параметрів і умов розрахунку неправомірної вигоди;

- наперед вирішувати питання щодо оцінки наведених у вироку місцевого суду доказів (протоколів НСРД, показань обвинуваченого та свідка) та виходити за межі доводів касаційної скарги в цій частині.

Крім того, зауважую, що суд касаційної інстанції, з огляду на положення ч. 1 ст. 412, ст. 419, ст. 433, ч. 3 ст. 442 КПК України, встановивши порушення норм матеріального та процесуального права, повинен зазначити, які саме статті закону порушено та в чому полягає таке порушення, водночас оцінка вказаним обставинам та доказам, в силу положень ст. 419 КПК, має бути надана лише під час нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Автор: Наталья Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.