БП ВС поставила точку в вопросе, в суды какой юрисдикции обращаться гражданским женам погибших военных об установлении факта совместного проживания и получении соцпомощи

Большая Палата Верховного Суда 18 января 2024 г. рассмотрела знаковое дело 560/17953/21 относительно юрисдикции судебных дел, начатых по заявлениям гражданских жен погибших Защитников Украины, которые пытаются установить факт проживания одной семьей с погибшим военнослужащим и получить соответствующую помощь от государства как члена семьи.

Так, БП ВС отступила от выводов о применении норм права в подобных правоотношениях относительно юрисдикции спора, изложенных в постановлении Большой Палаты от 30 января 2020 года по делу № 287/167/18-ц и в постановлении Кассационного гражданского суда в составе Верховного Суда от 22 марта 2023 года по делу №290/289/22-ц. А именно БП ВС указала, что дела об установлении фактов, имеющих юридическое значение, рассматриваются во внесудебном и судебном порядке. Решения по фактам, имеющим юридическое значение, принятые во внесудебном порядке, могут быть обжалованы в суды административной юрисдикции. Юридические факты, которые должны устанавливаться в судебном порядке, разрешаются судами гражданской юрисдикции по правилам Гражданского процессуального кодекса Украины.

БП ВС отметила, что действующее законодательство не предусматривает иного судебного порядка подтверждения факта, имеющего юридическое значение, кроме как рассмотрение дел об установлении факта, имеющего юридическое значение, в порядке гражданского судопроизводства.

Следовательно, судом установленным законом, рассматривающим дела об установлении факта, имеющего юридическое значение, в частности факта проживания одной семьей супругов, является суд гражданской юрисдикции.

При этом не допускается объединение в одно производство нескольких требований, по которым законом определена исключительная подсудность разным судам.

Таким образом, не могут быть объединены в одном производстве требования об установлении факта, имеющего юридическое значение, и обжалование решения, действий или бездействия субъекта властных полномочий, поскольку эти требования подсудны судам разных юрисдикций.

Также БП ВС подчеркнула, что неэффективным является подход к определению юрисдикции споров в судебном порядке об установлении фактов, имеющих юридическое значение, в зависимости от их цели обращения и наличия у заявителя определенных гражданских прав и обязанностей или возникновения публично-правовых споров с субъектом властных полномочий, поскольку это не будет способствовать надлежащему способу защиты нарушенного права заявителя, и поскольку приведет к необходимости обращаться в суды различных юрисдикций с доказыванием одних и тех же обстоятельств, событий и фактов при подаче каждого искового заявления.

Напомним, ранее «Судебно-юридическая газета» рассказывала о проблеме, постигшей в судах дела гражданских дружин погибших военнослужащих. А именно, проблема касалась неопределенности, какой суд – гражданский или административный – должен рассматривать этот вопрос.

В частности, по данному делу №290/289/22-ц гражданская жена погибшего военнослужащего обратилась в суд с заявлением об установлении факта проживания одной семьей супругов без регистрации брака, заинтересованные лица: воинская часть и Министерство обороны.

Верховный Суд в марте 2023 года указал, что между заявительницей и Минобороны возник спор, связанный с доказыванием наличия оснований для подтверждения за ней определенного социально-правового статуса по назначению и выплате единовременного денежного пособия семьи военнослужащего, не связанного с какой-либо гражданскими правами и обязанностями заявительницы, их возникновением, существованием и прекращением. Поэтому по предмету и возможным правовым последствиям этот спор существует в сфере публично-правовых отношений, а следовательно, не подлежит решению в порядке гражданского судопроизводства. Однако после этого решения ВС административные суды первой инстанции отказывали в открытии производств по подобным делам, указывая, что рассмотрение дел отдельного производства имеет свои особенности, которые не свойственны и не присущи административному судопроизводству, а КАСУ определен перечень решений, которые может принять административный суд в случае удовлетворения иска. Установление факта, имеющего юридическое значение, среди такого списка отсутствует.

Впоследствии Кассационный административный суд решил передать подобное дело №560/17953/21 на Большую Палату Верховного Суда, чтобы там поставили точку в этом вопросе.

Напомним, что тогда судьи БП ВС Дмитрий Гудыма и Олег Ткачук возразили против рассмотрения такого дела Большой Палатой, указав в частности, что действующее законодательство не дает оснований для вывода о том, что перечень членов семьи военнослужащего для целей назначения и выплаты единовременного денежного пособия в случае его гибели (смерти) можно установить на основании решения суда об установлении факта проживания одной семьей мужчины и женщины без брака с военнослужащим, погибшим (умершим) при участии в боевых действиях.

Обставини справи

Отже, у справі №560/17953/21, яку розглянула 18 січня 2024 року ВП ВС, жінка з 2005 року проживала у незареєстрованому шлюбі із чоловіком. За час спільного проживання у них з`явився спільний побут і спільне майно, вони почали вести спільне господарство (утримувати кіз, курей, кроликів, вирощувати городину) тощо.

У лютому 2017 року чоловік підписав контракт із Міноборони на проходження військової служби у ЗСУ. Протягом 2018-2020 років брав участь у заходах із забезпечення національної безпеки й оборони, відсічі і стримування агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях. Набув статусу учасника бойових дій. Перебуваючи на військовій службі, постійно продовжував надавати матеріальну допомогу позивачці – переказував їй гроші.

За час проходження військової служби отримав кілька захворювань, які суттєво погіршили його здоров`я. Позивачка протягом усього часу доглядала за ним, купувала ліки, готувала їжу. У квітні 2020 року він переніс складну операцію на шлунку, постійно потребував сторонньої допомоги, яку надавала позивачка, а згодом помер. Позивачка його поховала. Їй він заповів усе майно.

Відповідно до витягу з протоколу засідання 11 Регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв ця комісія встановила, що «захворювання та причина, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини».

Позивачка звернулася із заявою про отримання одноразової грошової допомоги до Міноборони.

Але комісія Міноборони відмовила позивачці у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки суд:

(а) не встановив факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з чоловіком;

(б) не визнав право позивачки на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю чоловіка. Подані документи не підтверджують статус позивачки як члена сім`ї загиблого.

Рішення судів

Хмельницький окружний адміністративний суд ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову. Вказав, що позивачка не підтвердила факт спільного проживання з померлим однією сім`єю, тому у неї відсутнє право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги.

Сьомий апеляційний адміністративний суд прийняв постанову, згідно з якою рішення суду першої інстанції скасував, а позов задовольнив.

Міноборони подало касаційну скаргу. Просило скасувати рішення апеляційного суду.

22 вересня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановив ухвалу про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Вказав, що необхідно відступити від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульованого у постанові від 22 березня 2023 року у справі №290/289/22-ц.

Правовідносини у справах № 560/17953/21 і № 290/289/22-ц є подібними, оскільки в обох справах необхідно встановити юридичний факт (факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу) для подання документів до відповідних органів з метою призначення й отримання одноразової грошової допомоги за загиблого (померлого) військовослужбовця.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Велика Палата Верховного Суду висловила наступну позицію.

Спірним питанням у цій справі є обґрунтованість рішення відповідача щодо права позивачки на призначення та отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Закону № 2011-ХІІ, яка виплачується у разі загибелі військовослужбовця, особі, яка вважає себе членом сім`ї такого військовослужбовця, проте не перебувала з ним у зареєстрованому шлюбі, а також не відноситься до інших груп осіб, яким законом надано таке право (батьків загиблого (померлого) військовослужбовця або утриманців загиблого (померлого) військовослужбовця).

Предметом цього спору є протиправність рішення комісії Міністерства оборони України щодо відмови позивачці у призначенні одноразової грошової допомоги,  зобов`язання відповідача призначити та виплатити їй таку одноразову грошову допомогу у зв`язку зі смертю члена її сім`ї.

Відповідно до статті 161 Закону № 2011-ХІІ (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста.

Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Порядок № 975 визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст).

У пункті 5 Порядку № 975 (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) регламентовано, зокрема, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами членам сім`ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста.

У пункті 10 Порядку № 975 визначено перелік документів, які члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується одноразова грошова допомога, подають за місцем проходження служби (зборів) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста або уповноваженим структурним підрозділам державних органів, на які покладаються функції щодо підготовки необхідних для призначення пенсії документів.

Як установлено судами попередніх інстанцій, позивачка звернулась із заявою про отримання одноразової грошової допомоги до Міністерства оборони України, однак рішенням від 22 липня 2021 року № 116 їй було відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги. Рішення відповідач обґрунтовував тим, що стосовно жінки судом не встановлено факт, що має юридичне значення, тобто не встановлювався факт проживання однією сім`єю без шлюбу з громадянином, ведення спільного господарства та наявність між ними взаємних прав та обов`язків. Також судом не визнавалося право громадянки на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця, а поданими документами не підтверджено її статус члена сім`ї загиблого відповідним посвідченням.

Розглядаючи спір щодо протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

Аналіз правових норм Закону № 2011-XII та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, якою затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (Порядок № 975), свідчать, що одноразова грошова допомога за своєю правовою природою є гарантованою державою соціальною допомогою, яка виплачується, зокрема, членам сім`ї військовослужбовця у разі, якщо смерть настала під час виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби.

Отже, одноразова грошова допомога виплачується:

1) членам сім`ї військовослужбовця;

2) якщо смерть настала під час виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби.

Обставина, що причина смерті пов`язана із захистом Батьківщини, відповідачем не заперечується.

Спірним питанням у межах розгляду цієї справи є те, чи жінка належить до членів сім`ї військовослужбовця, які відповідно до статті 161 Закону № 2011-XII мають право на отримання спірної одноразової грошової допомоги.

Повертаючись до предмета спору цієї справи, а саме протиправності рішення суб`єкта владних повноважень, необхідно зауважити, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оспорюване рішення відповідача щодо відмови позивачці в призначенні їй одноразової грошової допомоги мотивовано саме відсутністю доказів на підтвердження статусу члена сім`ї загиблого військовослужбовця (не надано рішення суду, яким встановлено факт, що має юридичне значення, тобто факт проживання однією сім`єю без шлюбу жінки з громадянином та/або відповідного посвідчення «члена сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби»).

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду висновує, що на момент винесення спірного рішення, у зв`язку з відсутністю документів, передбачених для виплати одноразової грошової допомоги, комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, приймаючи рішення від 22.07.2021 № 116 щодо відмови жінці у призначенні одноразової грошової допомоги, діяла у межах повноважень та відповідно до вимог Закону № 2011-XII та Порядку № 975.

Разом з тим суди попередніх інстанцій, вирішуючи цей спір в порядку адміністративного судочинства, досліджували докази, на підставі яких позивачка доводить наявність факту проживання однією сім`єю з померлим військовослужбовцем без реєстрації шлюбу, та надали оцінку рішенню відповідача з урахуванням цих доказів.

При цьому, надаючи оцінку таким доказам, суди попередніх інстанцій дійшли протилежних висновків стосовно доведеності факту, що має юридичне значення, однак і суд першої інстанції, і суд апеляційної інстанції в межах адміністративної справи розглянули питання встановлення факту, що має юридичне значення.

Отже, під час розгляду цієї справи підлягає вирішенню питання, чи можливо встановити факт проживання однією сім`єю без шлюбу з метою звернення до відповідних органів за призначенням одноразової грошової допомоги в межах розгляду справи в порядку адміністративного судочинства, та з урахуванням встановлення наявності або відсутності цього факту надати оцінку рішенню суб`єкта владних повноважень, яке прийнято до встановлення судом такого факту.

Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду пропонує відступити від висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 22.03.2023 у справі №290/289/22-ц,згідно з яким спори про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу з метою звернення до відповідних органів за призначенням одноразової грошової допомоги не належать до цивільної юрисдикції.

Так, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду постановою від 22.03.2023 скасував рішення Романівського районного суду Житомирської області від 22.06.2022 та постанову Житомирського апеляційного суду від 29.11.2022, провадження у справі за заявою жінки про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, заінтересовані особи: військова частина, Міністерство оборони України, Житомирський обласний ТЦУ, закрив. Роз`яснив жінці право звернутися з відповідним позовом до суду адміністративної юрисдикції.

КЦС ВС в постанові від 22.03.2023 у справі № 290/289/22-ц зазначив, що вимоги жінки пов`язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за нею певного соціально-правового статусу, не пов`язаного з будь-якими цивільними правами та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням. Тому за предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов`язані з публічно-правовими відносинами заявниці з державою, а отже, не підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства.

КЦС ВС врахував, що між жінкою та Міністерством оборони України виник спір, пов`язаний з доведенням наявності підстав для підтвердження за нею певного соціально-правового статусу щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги сім`ї військовослужбовця, не пов`язаного з будь-якими цивільними правами та обов`язками заявниці, їх виникненням, існуванням та припиненням. Отже, за предметом та можливими правовими наслідками цей спір існує у сфері публічно-правових відносин, а тому не підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Тож у спірних правовідносинах суд повинен врахувати правову мету звернення заявниці до суду, яка полягає у підтвердженні її певного соціального статусу. Такий статус має правове значення виключно у публічно-правових відносинах, оскільки впливає на підтвердження та можливість реалізації прав у сфері соціального забезпечення.

КЦС ВС у рамках розгляду справи №290/289/22-ц, врахувавши визначені законом завдання цивільного судочинства, визнав недопустимим ініціювання судового провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у провадженні в порядку адміністративного судочинства, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим.

З урахуванням наведеного КЦС ВС виснував, що вимоги жінки про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з військовослужбовцем, який загинув під час участі у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і стримуванні збройної агресії російської федерації, не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду не погоджується із вказаним висновком з таких міркувань.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Згідно із частиною другою статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Частиною першою статті 316 ЦПК України визначено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.

Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.

Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом.

Аналогічний висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постановах від 08.11.2019 у справі № 161/853/19, від 18.12.2019 у справі № 370/2598/16-ц.

Слід зауважити, що в разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.

За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб`єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб`єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє.

Тобто у разі вирішення справи в порядку адміністративного судочинства, встановлення факту, що має юридичне значення, має бути визначено судом у резолютивній частині судового рішення, що не передбачено КАС України.

У той же час перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК, не є вичерпним. Зокрема, згідно з пунктом 5 частини першої статті 315 ЦПК суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Статтею 19 ЦПК визначені справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів. У частині першій цієї статті встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. У частині сьомій вказаної статті регламентовано, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Водночас у частині шостій статті 294 ЦПК визначено, що суд залишає заяву про встановлення факту, без розгляду якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, і роз`яснює заінтересованими особами особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.

При цьому між жінкою та Міністерством оборони України не може бути спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки відповідач не є суб`єктом отримання такої соціальної допомоги.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

Отже, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року судом встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 ЦПК України та пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України.

При цьому, відповідно до частини п`ятої статті 188 ЦПК України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.

Аналогічне правило закріплено в частині четвертій статті 172 КАС України про те, що не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, не можуть бути поєднаними в одному провадженні вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення, та оскарження рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, оскільки ці вимоги підсудні судам різних юрисдикцій.

Разом з тим 30.01.2020 Велика Палата Верховного Суду розглянула справу № 287/167/18-ц за заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - Ємільчинське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, у якій заявник просив суд установити факт, що у списку евакуйованих громадян Чорнобильського району Київської області було допущено описку щодо дати народження.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2020 у справі № 287/167/18-ц виснувала, що встановлення юридичного факту, який пов`язаний із вирішенням спору із суб`єктом владних повноважень щодо права на отримання пенсії, відповідно до частини другої, пункту 3 частини шостої статті 12, пункту 2 частини першої статті 263 КАС України має розглядатися в спрощеному позовному провадженні як справа незначної складності за правилами адміністративного судочинства.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 22.03.2023, від висновку якого просить відступити Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, застосувавши наведену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 30.01.2020 у справі № 287/167/18-ц, виснував про те, що оскільки вимоги заявниці пов`язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за нею певного соціально-правового статусу, не пов`язаного з будь-якими цивільними права та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням, то відповідно за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов`язані з публічно-правовими відносинами заявниці з державою, а отже, не підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими такі висновки Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки вказаний підхід до визначення юрисдикції справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, не узгоджується із завданням і метою адміністративного судочинства, визначеними статтею 2 КАС України.

Також неефективним є підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви.

Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30.01.2020 у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судовому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).

Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що вона відступає не від постанов у конкретних справах, а від висновку щодо застосування норм права при визначенні предметної юрисдикції спорів. Цей висновок міг бути сформульований в одній або декількох постановах. Відсутність згадки повного переліку постанов, від висновку хоча б в одній із яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 521/21255/13-ц).

Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, проте одночасно вважає за необхідне зазначити, що суд першої інстанції при прийнятті рішення виходив з помилкових мотивів, що є підставою для зміни мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення.

Ураховуючи викладене, зазначила ВП ВС, касаційна скарга Міністерства оборони України підлягає частковому задоволенню, постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 6.10.2022 підлягає скасуванню, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 5.05.2022 у справі №560/17953/21 слід змінити шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції цієї постанови Верховного Суду. В іншій частині оскаржуване рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін.

Автор: Наталья Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.