Проникновение в квартиру без определения следственного судьи, - позиция Верховного Суда

Уголовный процессуальный кодекс (ч. 3 ст. 233) предусматривает возможность для следователя, прокурора проникнуть в жилище до постановления определения следственного судьи в «лишь в неотложных случаях, связанных со спасением жизни людей и имущества или с непосредственным преследованием лиц, подозреваемых в совершении уголовного правонарушения». Но в дальнейшем следственный судья при рассмотрении ходатайства о проведении этого обыска должен проверить «кроме другого, действительно ли имелись основания для проникновения в жилье или другое владение лица без определения следственного судьи». Об этом заявил Верховный Суд в постановлении от 20 ноября 2023 года по делу №359/10291/19.

Напомним, ранее «Судебно-юридическая газета» писала, что Верховный Суд определил, относится ли к неотложным цель предотвращение уничтожения доказательств при обыске без определения следственного судьи (постановление от 1 ноября 2023 года по делу 462/3127/22).

Щодо позиції захисту стосовно незаконності проведення обшуків автомобіля, житла, інших приміщень

Отже, у справі №359/10291/19 захист засудженого зазначав про те, що обшук автомобіля, будинку та квартири проводився без ухвал слідчого судді. Той факт, що після проведення вказаних обшуків, слідчий суддя надав дозвіл на їх проведення в порядку ч. 3 ст. 233 КПК України, не свідчить про їх легалізацію, оскільки, на його думку, ст. 233 КПК дозволяє в невідкладних випадках лише проникнути до житла без ухвали слідчого судді, а не проводити там обшук без такої ухвали.

Як вважає захисник, за змістом цієї норми після проникнення у невідкладних випадках в житло чи інше володіння без ухвали слідчого судді, правоохоронні органи мали б не проводити одразу обшук, а все одно спочатку звернутися до слідчого судді з клопотанням про надання дозволу на проведення обшуку. І тільки після отримання такого дозволу орган досудового розслідування міг проводити обшук.

Верховний Суд відхилив цей аргумент.

Так, на думку ВС, по-перше, запропоноване захисником трактування ст. 233 КПК України є хибним.

Так, у тексті КПК України ст. 233, яка регулює питання проникнення до житла чи іншого володіння особи, розташована одразу ст. 234, яка визначає порядок проведення обшуку. Це обумовлено взаємозв`язком цих процедур, оскільки проведення обшуку житла чи іншого володіння особи завжди поєднано з проникненням до них.

Крім того, ч. 3 ст. 233 КПК України (у редакції, чинній на час проведення обшуку) передбачала:

«Слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов`язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами статті 234 цього Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу».

Останнє речення цієї норми, яке вказує на наслідки відмови прокурора погодити клопотання слідчого про обшук або відмови слідчого судді в задоволенні клопотання про обшук (визнання недопустимими доказів, встановлених «внаслідок такого обшуку»), на думку ВС, явно указує на те, що на час погодження клопотання про обшук прокурором та його розгляд слідчим суддею мають відбутись як проникнення в житло чи інше володіння, так і обшук (інакше законодавець не визначав би названих наслідків).

Саме таке тлумачення відповідає усталеній судовій практиці, яка послідовною та передбачуваною.

По-друге, ключовим аспектом при оцінці допустимості обшуку, поєднаного з проникненням в житло чи інше володіння особи без ухвали слідчого судді, є перевірка наявності добровільної згоди власника або володільця на таке проникнення.  

Це витікає зі змісту ч. 1 ст.233 КПК України, яка визначає, що ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, «інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє», або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених ч. 3 цієї статті.

Як видно з матеріалів провадження, автомобіль перебував у володінні гр. А, який, зокрема, був за кермом цього автомобіля, коли працівники правоохоронного органу здійснили фактичне затримання засуджених, один з яких приїхав на вказаному автомобілі, і в ході затримання здійснили обшук автомобіля.

Будинок у свою чергу перебував у володінні гр. Б.

Згідно з показаннями, наданими в суді і А, і Б, вони надали добровільну згоду працівникам правоохоронного органу на проведення обшуку як автомобіля, так і в будинку.

Стосовно будинку під час судового розгляду засуджений не тільки не заявляв про те, що був його «володільцем» в розумінні ч. 1 ст. 233 КПК України, але взагалі заперечував факт користування цим будинком для цілей проживання. За результатами судового розгляду було встановлено, що засуджений без відома володільця використовував цей будинок не для проживання, а як цех (лабораторію) для виготовлення психотропних речовин, але це очевидно не наділяло його статусом законного володільця цього майна.

Верховний Суд вже вказував, що законодавчі гарантії щодо недоторканності житла чи іншого володіння особи спрямовані на реалізацію захисту прав особи від зловживань правоохоронних органів, які здійснюють проникнення. Разом з цим вказані гарантії забезпечують насамперед дотримання прав саме володільця/користувача вказаним житлом чи майном, а не третіх осіб, які до вказаного житла чи майна не мають ніякого відношення (постанова від 18 липня 2022 року у справі 698/937/13-к).

Сторона захисту не навела жодних доводів на обґрунтування того, як проведення вище вказаних обшуків (автомобіля і будинку), за добровільної згоди власників, вплинуло на права засуджених щодо недоторканості житла чи іншого володіння.

Отже, з огляду на наявність добровільної згоди володільців автомобіля та будинку на проникнення до них, подальше постановлення слідчим суддею ухвали про надання дозволу на відповідні обшуки додатково легалізувало їх, хоча це було не обов`язково за таких обставин.  

Щодо обшуку квартири

Захисник також наполягав на недопустимості протоколу обшуку в квартирі з огляду на те, цей обшук був проведений після фактичного затримання засудженого, але до складання протоколу про його затримання, без роз`яснення йому прав і повідомлення Центру безоплатної правової допомоги про необхідність призначення захисника. При цьому під час обшуку в квартирі слідчий і інші працівники правоохоронних органів вимагали від засудженого пояснень щодо речей, які були там знайдені.

Також захисник наводить аргументи щодо недотримання вимог ст. 233 КПК України під час проникнення до квартири без ухвали слідчого судді, щодо відсутності в ухвалі слідчого судді, якою легалізовано обшук, обґрунтування в частині того, чи дійсно були наявні підстави для проникнення в житло, щодо проведення обшуку в нічний час та щодо змісту протоколу обшуку. Крім того вважає, що докази могли були підкинуті в квартиру, оскільки двері до квартири були відкриті.

На відміну від указаних вище обшуків автомобіля та будинку, при оцінці допустимості результатів обшуку в квартирі Верховний Суд бере до уваги три аспекти.

По-перше, в матеріалах кримінального провадження відсутні відомості про надання добровільної згоди на проникнення до неї самим засудженим, який в ній проживав, або іншим володільцем.

По-друге, на час проведення обшуку в його квартирі вже кілька годин був фактично затриманою особою, якій на той момент ще не роз`яснили прав і якого не забезпечили захисником. Попри це під час обшуку слідчий та інші особи просили надати пояснення щодо предметів, знайдених у квартирі.

По-третє, ч. 3 ст. 233 КПК України передбачає можливість для слідчого, прокурора проникнути в житло до постановлення ухвали слідчого судді у «лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення». У подальшому слідчий суддя при розгляді клопотання про проведення цього обшуку має перевірити «крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді».

Однак передбачені ч. 3 ст. 233 КПК України підстави невідкладного проникнення в житло без ухвали слідчого судді не були зазначені в подальшій ухвалі слідчого судді про надання дозволу на обшук цієї квартири. Не встановив таких обставин і Верховний Суд.

За таких обставин обшук в квартирі був проведений незаконно, що тягне визнання недопустимими виявлені під час нього докази, а також похідні докази – відповідні висновки експертиз.

Такий висновок узгоджується з попередньою практикою Суду (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 1 листопада 2023 року у справі №462/3127/22).

Автор: Наталья Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.