Государственная регистрация прав не является основанием обретения права собственности, а является лишь подтверждением государством уже обретенного лицом права собственности, - Верховный Суд

При решении вопроса об обеспечении иска суд должен принимать во внимание интересы не только истца, но и других лиц, права которых могут быть нарушены в связи с применением соответствующих мер. Об этом указал Кассационный гражданский суд Верховного Суда в постановлении от 17 января 2024 года по делу №522/3999/23.

Также Верховный Суд напомнил выводы БП ВС, что государственная регистрация прав не является основанием обретения права собственности, а является лишь удостоверением государством уже приобретенного лицом права собственности, что делает невозможным отождествление факта приобретения права собственности с фактом его государственной регистрации.

При исследовании судом обстоятельств существования у лица права собственности, необходимо прежде всего установление основания, на котором лицо приобрело такое право, поскольку сама по себе государственная регистрация прав не является основанием возникновения права собственности, такого основания закон не предусматривает.

Зміст позовних вимог

У лютому 2023 року А. звернувся до суду із заявою про забезпечення позову до пред`явлення позову.

Заява мотивована тим, що 15 жовтня 2016 року між ним та Б. було зареєстровано шлюб, за час якого нею за договором купівлі-продажу від 15 червня 2021 року набуто право власності на зупиночне місце.

Вказував, що на цей час з Б. виник спір щодо визначення розміру його частки у праві власності на вищевказане нерухоме майно, у зв`язку з чим він має намір звернутися до суду із позовом до неї. Для забезпечення його прав та ефективного захисту його інтересів необхідно вжити заходи забезпечення майбутнього позову, оскільки існує ризик відчуження спірного нерухомого майна третім особам з метою зменшення розміру спільного сумісного майна подружжя при його поділі.

Посилаючись на викладене, А. просив суд накласти арешт на зупиночне місце, загальною площею 17,5 кв. м, власником якого є Б. та заборонити будь-яким суб`єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам, у тому числі нотаріусам, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо вищевказаного зупиночного місця.

Ухвалою Приморського районного суду Одеси від 2 березня 2023 року заяву А. про забезпечення позову задоволено.

Не погоджуючись із рішеннями суду першої інстанції, 14 квітня 2023 року ТОВ в особі ліквідатора звернулося до апеляційного суду з апеляційною скаргою.

Постановою Одеського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року апеляційну скаргу ТОВ в особі ліквідатора залишено без задоволення. Ухвалу Приморського райсуду залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що між сторонами дійсно існує спір, що підтверджується ухвалою Приморського районного суду про відкриття позовного провадження за позовом А до Б про визначення частки у праві власності, а невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у цій справі у випадку відчуження відповідачкою спірного нерухомого майна на користь третіх осіб.

У касаційній скарзі ТОВ в особі ліквідатора просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

Касаційна скарга ТОВ мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що на час постановлення районним судом ухвали про забезпечення позову вже існувала постанова Південно-Західного апеляційного господарського суду від 27 вересня 2022 року, якою апеляційну скаргу ТОВ задоволено, позов ТОВ про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено.

Зокрема витребувано в Б. на користь ТОВ зупиночне місце 17,5 кв. м. Вказана постанова залишена без змін постановою Верховного Суду від 8 грудня 2022 року.

Отже, право власності Б на спірне зупиночне місце не виникало, оскільки останнє набуте нею за недійсним правочином та витребуване у неї як у недобросовісного набувача. Тому підстави та обставини набуття у власність Б. вказаного нерухомого майна, зокрема, чи було вони придбане за час шлюбу за спільні кошти подружжя тощо, значення не мають ні для вирішення питання щодо забезпечення позову, ні для вирішення спору по суті у цій справі.

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ТОВ в особі ліквідатора підлягає задоволенню.

Як зазначив ВС, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову – це сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Зазначене узгоджується з роз`ясненнями, наданими судам у постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначила, що: «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Судами встановлено, що 15 червня 2021 року за Б на підставі договору купівлі-продажу зареєстровано право власності на зупиночне місце.

Разом з тим, згідно з інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду, залишеною без змін постановою Верховного Суду, апеляційну скаргу ТОВ в особі ліквідатора задоволено, позов ТОВ про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено. Визнано договір купівлі-продажу недійсним. Витребувано в Б на користь ТОВ зупиночне місце.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав)- це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної вище норми права державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, провадження № 12-234гс18, та Верховного Суду, викладеними у постанові від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18.

Отже, спірне зупиночне місце витребуване в Б як у недобросовісного набувача.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги ТОВ отримали підтвердження під час касаційного перегляду справи, що свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви А про забезпечення позову, оскільки метою накладення арешту у цій справі є зупинення виконання судового рішення Південно-Західного апеляційного господарського суду, яким спірне нерухоме майно витребувано в Б на користь ТОВ.

Верховний Суд звертає увагу й на порушення апеляційним судом статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині вмотивування всіх доводів апеляційної скарги.

Так, в апеляційній скарзі йдеться про порушення права власності ТОВ на зупиночне місце, про що надано докази. Вказане зазначено в описовій частині постанови апеляційного суду. Проте, у порушення підпункту в пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України, згідно з яким постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з мотивувальної частини із зазначенням мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, апеляційний суд жодним чином не надав правової оцінки вказаним доводам заявника у мотивувальній частині свого судового рішення.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заяви.

Автор: Наталя Мамченко 

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.