Рассмотрение дела об установлении факта самостоятельного воспитания ребенка мужчиной невозможно в гражданском судопроизводстве в порядке отдельного производства, - особое мнение судей ВС Дмитрия Гудымы и Олега Ткачука

У мужчины, самостоятельно воспитывающего ребенка и подавшего в суд заявление об установлении факта самостоятельного воспитания ребенка, теоретически может возникнуть спор, связанный с доказыванием наличия оснований для отсрочки от призыва на военную службу во время мобилизации. Поэтому нельзя рассматривать его заявление в порядке отдельного производства по правилам гражданского судопроизводства. Соответствующее особое мнение высказали судьи Большой Палаты Верховного Суда Дмитрий Гудыма (в то время, сейчас вернулся в КГС) и Олег Ткачук.

Как ранее писала «Судебно-юридическая газета», Большая Палата Верховного Суда приняла к рассмотрению дело 201/5972/22, в котором встал вопрос о предметной юрисдикции дел о самостоятельном воспитании ребенка отцом и возможности их решения в порядке отдельного производства по правилам гражданского судопроизводства.

По обстоятельствам этого дела мужчина обратился в суд с заявлением об установлении факта самостоятельного воспитания ребенка. Указал, что он с женой начали проживать отдельно, потом развелись, сын остался проживать с ним, а мать ребенка уехала за границу. Между ним и экс-женой заключен договор по осуществлению родительских прав, согласно которому определено место жительства ребенка вместе с отцом.

Указывал, что он вместе с сыном и его дочерью от первого брака проживают вместе. Мать ребенка с февраля 2022 года не участвует в жизни ребенка, не общается с ним, материально не содержит. Утверждал, что он отец, который самостоятельно воспитывает ребенка. Установление факта самостоятельного воспитания ребенка требуется ему для оформления документов, необходимых для получения социальной помощи как отца, самостоятельно воспитывающего ребенка, регистрации места жительства ребенка, решения других вопросов проживания и пребывания ребенка, получения отсрочки от мобилизации.

Учитывая указанное, мужчина просил суд установить юридический факт самостоятельного воспитания ребенка – сына. Следует отметить, что спора относительно того, может ли он пересечь границу, получить отсрочку и т.п. в судах нет.

Суды первой и апелляционной инстанции мужчине отказали. Потому он обратился в Верховный Суд с кассационной жалобой. Кассационная жалоба мотивирована тем, что суды не учли интересы ребенка. Считает, что мать отстранилась от воспитания ребенка. Это подтверждают: справка из детского сада о том, что воспитатели ни разу не видели мать ребенка; справка из больницы о том, что осмотры ребенка проводились в отсутствие матери; акт с места жительства о том, что мать ребенка не проживает с последним с февраля 2022; акт специалиста социальной службы по делам детей о том, что дети проживают вместе с отцом и находятся на его содержании.

Кассационный гражданский суд 27 сентября 2023 передал дело на рассмотрение Большой Палаты Верховного Суда из-за исключительной правовой проблемы. Заметил, что правовая проблема возникает во время действия правового режима военного положения в значительном количестве поданных заявлений, исков на территории Украины об установлении факта самостоятельного воспитания ребенка (других фактов, связанных с реализацией права на отсрочку от призыва на военную службу во время мобилизации ) или обжалование решений, действий, бездействия субъектов властных полномочий, находившихся и находящихся на рассмотрении в судах и решения, в которых могут быть вынесены в ближайшее время.

Напомним, ранее «Судебно-юридическая газета» также рассказывала о подобной проблеме, которая постигла в судах дела гражданских жен погибших Защитников Украины, пытающихся установить факт проживания одной семьей с погибшим военнослужащим, и получить надлежащую помощь от государства.

Так, до сих пор нет определенности, какой же суд – гражданский или административный – должен рассматривать этот вопрос. В конце концов женщинам часто отказывают в открытии производства и им приходится скитаться по разным юрисдикциям.

Разная практика сформировалась и на уровне Верховного Суда, поэтому Кассационный административный суд решил передать дело в Большую Палату Верховного Суда, чтобы там поставили точку в вопросе. Пока решения БП ВС еще нет, хотя она приняла соответствующее дело №560/17953/21 к рассмотрению.

Однако с тем, что Большая Палата должна рассматривать данный вопрос, тогда не согласились те же судьи Большой Палаты Верховного Суда Дмитрий Гудыма и Олег Ткачук. По их мнению, заявления гражданских жен об установлении юридического факта проживания одной семьей с погибшим Защитником, следует рассматривать по правилам административного судопроизводства, а не в «гражданских судах», когда там есть спор о праве на помощь от государства.

Ниже приводим основания и суть особого мнения судей Большой Палаты Верховного Суда Дмитрия Гудымы и Олега Ткачука по вышеуказанному делу отца, желающего установить факт самостоятельного воспитания ребенка.

ОКРЕМА ДУМКА (розбіжна)

суддів Великої Палати Верховного Суду Гудими Д. А. і Ткачука О. С.

Справа № 201/5972/22

Провадження № 14-132цс23

1. ПІДСТАВИ ДЛЯ ВИСЛОВЛЕННЯ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

Із ухвалою від 26 жовтня 2023 року про прийняття та призначення цієї справи до розгляду у Великій Палаті Верховного Суду не погоджуємося. Вважаємо її помилковою. Судова практика щодо застосування інституту окремого провадження у цивільному судочинстві є усталеною. На наш погляд, ніякої виключної правової проблеми у цій справі немає. Очевидною є недопустимість використання окремого провадження, зокрема, з метою: (а) «створення» преюдиційних фактів або нововиявлених обставин для вирішення в адміністративному судочинстві спорів щодо визнання протиправним і скасування рішення про відмову у перетині державного кордону України; (б) отримання доказу існування підстави для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

III. СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

На нашу думку, Велика Палата Верховного Суду мала повернути справу до Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду для продовження розгляду.

По-перше, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду не аргументував наявність виключної правової проблеми.

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики (частина п`ята статті 403 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК України)).

Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключну правову проблему, як правило, слід оцінювати з урахуванням кількісного та якісного критеріїв. Кількісний ілюструє те, що певна проблема постала не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням питання, щодо якого постає проблема. А з погляду якісного критерію на виключність правової проблеми можуть вказувати: відсутність чи неефективність процесуальних механізмів її вирішення, що зумовлює необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (процесуальний аспект); відсутність чи неефективність матеріальних гарантій реалізації, охорони та захисту фундаментальних прав і свобод, внаслідок чого обґрунтованість обмежень останніх може зумовлювати необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (матеріальний аспект).

По-друге, розгляд справи в окремому провадженні за правилами цивільного судочинства неможливий за наявності спору про право.

Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина сьома статті 19 ЦПК України).

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, які мають юридичні наслідки, якщо: (1) згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; (2) чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; (3) заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; (4) встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 761/16799/15-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 536/1039/17 (пункт 17)).

Отже, Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово висловилася про те, що інститут окремого провадження та встановлення у цьому провадженні юридичного факту не передбачені для того, аби вирішити (допомогти вирішити) будь-який спір про право.

Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (частина шоста статті 293 ЦПК України). Тобто мають право на вирішення спору за належною позовною вимогою у відповідному виді судочинства (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц (пункт 31)).

Якщо особа отримала відмову у перетині державного кордону України для виїзду за кордон, навряд чи є підстави стверджувати, що спір із повноважним органом у неї відсутній, і що фактично (а) для збирання доказів й оскарження рішення про таку відмову (зокрема, для «створення» преюдиційних фактів) або (б) для ефективного оскарження  вже ухвалених судових рішень в адміністративній справі (зокрема для «створення» нововиявлених обставин) вона може використовувати можливості окремого провадження у цивільному судочинстві:

За обставинами справи № 380/8099/22 у червні 2022 року той самий заявник звернувся до адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 Військової частини  НОМЕР_1 , в якому просив скасувати рішення про відмову у перетині державного кордону України від 26 травня 2022 року та дозволити перетнути державний кордон України разом із дитиною (сином). 5 жовтня 2022 року Восьмий апеляційний адміністративний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції від 26 липня 2022 року про відмову у задоволенні позову.

За обставинами справи № 380/13218/22 той самий заявник звернувся до адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним і скасування рішення про відмову у перетині державного кордону України від 21 вересня 2022 року разом із дитиною (сином), а також із донькою від першого шлюбу. 22 березня 2023 року Восьмий апеляційний адміністративний суд прийняв постанову, згідно з якою рішення суду першої інстанції від 25 листопада 2022 року скасував й ухвалив нове рішення - про відмову у задоволенні позову.

За обставинами справи № 380/3281/23 той самий заявник звернувся до адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просив визнати протиправним і скасувати рішення про відмову в перетині державного кордону України від 10 лютого 2023 року разом із дитиною (сином), а також із донькою від першого шлюбу та стягнути з відповідача 990,22 грн відшкодування завданої матеріальної шкоди (вартість квитків на потяг Львів - Перемишль). 19 жовтня 2023 року Восьмий апеляційний адміністративний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції від 8 травня 2023 року про відмову у задоволенні позову.

З огляду на вказане заявник неодноразово (як із сином, так і з обома дітьми) намагався перетнути державний кордон України впродовж 2022 - 2023 років. А після отримання відмов у такому перетині безуспішно оскаржував відповідні рішення в адміністративних судах. Вирішення ініційованої заявником у серпні 2022 року цивільної справи № 201/5972/22 мало на меті вплинути як на відповідні адміністративні справи, так і на відносини заявника із Дніпропетровським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі про передання справи № 201/5972/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду правильно звернув увагу на те, що у заявника із ІНФОРМАЦІЯ_4 (якого заявник вказав зацікавленою особою!) може виникнути спір, пов`язаний із доведенням наявності підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (про мету отримати таку відстрочку заявник вказав у його заяві!). Такий спір не пов`язаний із виникненням чи реалізацією цивільних прав та обов`язків заявника, їх виникненням, існуванням і припиненням. За предметом і можливими юридичними наслідками цей спір може стосуватися лише сфери публічно-правових відносин. А отже, його не можна вирішити за правилами цивільного судочинства, як і не можна використовувати окреме провадження у такому судочинстві для вирішення спору в адміністративному суді.

Інакше кажучи, розгляд справи у порядку окремого провадження у цивільному судочинстві неможливий, якщо: (а) спір про право уже існує/існував на час подання у цьому порядку заяви про встановлення факту; (б) спір про право виникає під час розгляду справи у такому порядку.

По-третє, якщо спір про право (наприклад, про визнання протиправним і скасування рішення про відмову у перетині державного кордону України) належить до юрисдикції адміністративного суду, то після виникнення спору із суб`єктом владних повноважень, який відмовив у такому перетині, заявляти будь-які вимоги за правилами цивільного судочинства (і ще й в окремому провадженні) означає (а) розривати вирішення єдиного спору про право між судами різної юрисдикції та (б) визнавати, що для розгляду справи за правилами адміністративного судочинства потрібно «створити» преюдиційні факти чи нововиявлені обставини у цивільному процесі.

Упродовж 2020 - 2023 років Велика Палата Верховного Суду утверджувала підхід, згідно з яким суди не можуть сприяти створенню ситуацій, за яких позивач змушений для вирішення одного спору декілька разів звертатися до суду, зокрема почергово до судів різної юрисдикції, як і не можуть потурати розриванню одного спору на декілька справ (тим більше у судах різної юрисдикції).

Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Прийняття справи № 201/5972/22 для продовження розгляду у Великій Палаті Верховного Суду може мати наслідком перегляд її багаторічної судової практики, спрямованої на усунення юрисдикційних конфліктів, зокрема може породити нові такі конфлікти між судами, які діють за правилами адміністративного та цивільного судочинства.

1. ВИСНОВКИ

Якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати (частина шоста статті 404 ЦПК України).

Переконані, що справу № 201/5972/22 треба було повернути до Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду через недоцільність розгляду Великою Палатою Верховного Суду. Ніякої виключної правової проблеми у цій справі немає. Ключове питання полягає у тому, чи можуть заявники використовувати суд і окреме провадження у цивільному судочинстві для досягнення бажаних для них результатів в іншому виді судочинства. Проте на це питання однозначну відповідь Верховний Суд уже надав.

Автор: Наталья Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.