Во время военного положения предоставление работнику любого вида отпуска (кроме отпуска по беременности и родам, отпуска по уходу за ребенком до достижения им трехлетнего возраста и отпуска по усыновлению ребенка) свыше ежегодного основного отпуска в 24 календарных дня в году, по решению работодателя может производиться без сохранения заработной платы. Соответствующие изменения содержит принятый в целом 22 ноября Верховной Радой законопроект 8313 по упорядочению предоставления и использования отпусков, а также других вопросов. Инициатором законопроекта выступила глава «социального» Комитета Рады Галина Третьякова.
Як раніше писала «Судово-юридична газета», цим законом передбачено два місяці відпустки демобілізованим без збереження заробітної плати, а у разі повернення військовослужбовця до попереднього місця роботи, він матиме право на грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки (хоча незрозумілим лишили механізм подання заяви працівником після його увільнення від роботи).
Крім того, ним з КЗпП зовсім виключили норму про перенесення вихідних та робочих днів роботодавцями за рекомендацією Уряду.
Зміни до закону про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану
Отже, депутати внесли зміни до статті 12 Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року №2136-IX (із змінами, внесеними Законом від 1 липня 2022 року №2352-ІХ), яка визначає, що у період дії воєнного стану надання працівнику щорічної основної відпустки за рішенням роботодавця може бути обмежено тривалістю 24 календарні дні за поточний робочий рік, і якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більше 24 календарних днів, надання не використаних у період дії воєнного стану днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану. Стаття доповнюється нормою, що «за рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати».
При цьому, дана стаття 12 доповнена нормами, що у період дії воєнного стану надання працівнику будь-якого виду відпустки (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустки у зв’язку з усиновленням дитини) понад щорічну основну відпустку у 24 календарні дні, за рішенням роботодавця може здійснюватися без збереження заробітної плати.
Надання невикористаних днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану.
За рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати.
Разом з тим, такі положення не застосовуються до керівних працівників закладів освіти та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічних, науково-педагогічних та наукових працівників.
Нагадаємо, що відповідно до чинного закону у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні невикористаних днів щорічної відпустки.
Також законодавець доповнив ч. 2 ст. 12 даного закону положеннями про те, що у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури, «робіт з виробництва товарів оборонного призначення або до виконання мобілізаційного завдання (замовлення)».
Крім того, уточнена ч. 3. Наразі вона визначає, що протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону «Про відпустки». Депутати уточнили, що таке надання відбуватиметься без зарахування часу перебування у такій відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого п. 4 ч. 1 статті 9 Закону «Про відпустки».
Прикінцевими положеннями встановили, що зазначені вище положення втратять чинність не з дня припинення або скасування воєнного стану, а з моменту використання днів відпусток, які були перенесені на період після припинення або скасування воєнного стану.
Такі законодавчі нововведення, як зазначає Головне юридичне управління Верховної Ради:
1) можуть призвести до нівелювання визначених законом державних гарантій щодо встановлення щорічної оплачуваної відпустки для деяких категорій осіб тривалістю більш ніж 24 календарні дні та надання інших оплачуваних відпусток, оскільки навіть після закінчення чи скасування воєнного стану роботодавець матиме право за своїм рішенням відтерміновувати на невизначений термін надання невикористаних (перенесених) щорічних оплачуваних відпусток та інших оплачуваних відпусток і надавати їх без збереження заробітної плати.
Тобто, частина оплачуваної щорічної відпустки та інші оплачувані відпустки фактично замінюються відпусткою без збереження заробітної плати. Проте оплачувані щорічні відпустки та відпустки без збереження заробітної плати - це два різні види відпусток, порядок та умови надання яких врегульовані законом у різний спосіб. Тому така законодавча пропозиція, як вказали у ГЮУ, суперечить статті 64 Конституції.
2) надають можливість роботодавцю на власний розсуд визначати дату втрати чинності положень Закону про трудові відносини в умовах воєнного стану для кожного працівника, що, в свою чергу, може сприяти корупційним ризикам, а також не відповідають принципу правової визначеності.
Надання відпусток без збереження зарплати
Також уточнена норма статті 84 Кодексу законів про працю стосовно надання відпусток без збереження зарплати.
Так, чинна ч. 2 ст. 84 КЗпП передбачає, що за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та роботодавцем, але не більше 15 календарних днів на рік.
Законопроект збільшує цей строк з 15 до 30 днів.
Разом з цим, додається норма (ч. 4) про те, що на час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії проти України, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати без обмеження строку, визначеного частиною другою цієї статті. Тривалість такої відпустки визначається угодою сторін.
Час перебування у таких відпустках, зазначених у частинах 2 і 4 цієї статті, не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого п. 4 ч. 1 статті 9 Закону України «Про відпустки».
Як зазначило Головне юридичне управління Верховної Ради така законодавча пропозиція не забезпечує завершеного механізму реалізації, оскільки проектом не передбачено, хто буде визначати і підтверджувати наявність загрози, необхідності самоізоляції працівника, дату початку та закінчення такої загрози та необхідності самоізоляції.
Крім того, вона може сприяти корупційним ризикам, оскільки надання такої відпустки та її термін повністю залежатиме від лояльності роботодавця до працівника.
Відпустки при народженні дитини
Внесені зміни і до статті 77-3 Кодексу законів про працю, що регулює відпустки при народженні дитини.
Так, визначено, що одноразова оплачувана відпустка при народженні дитини тривалістю до 14 календарних днів (без урахування святкових і неробочих днів) надається не пізніше трьох місяців з дня народження дитини (додано норму про те, що вона надається не пізніше строку в 3 місяці).
Уточнено, що для надання такої відпустки батьку дитини, який не перебуває у зареєстрованому шлюбі з матір’ю дитини, за умови що вони спільно проживають, необхідна також заява матері дитини та свідоцтво про народження дитини, в якому зазначена відповідна інформація про батька дитини.
Також уточнена норма стосовно надання такої відпустки бабі або діду, або іншому повнолітньому родичу дитини, які фактично здійснюють догляд за дитиною, мати чи батько якої є одинокою матір’ю (одиноким батьком).
Зокрема, додано, що відпустка може бути надана лише одній із таких осіб, а також, що для цього має бути наявна заява одинокої матері (одинокого батька) дитини.
Національну службу примирення віднесуть до найвищого рівня державних органів з оплати праці
Також цей законопроект чомусь торкається питання підвищення статусу Національної служби посередництва і примирення.
Так, змінами до Закону «Про державну службу» передбачено:
а) не поширювати дію цього Закону на голову Національної служби посередництва і примирення та його заступників;
б) включити Національну службу посередництва і примирення та Секретаріат Національної тристоронньої соціально-економічної ради до пункту 1 частини першої статті 51 Закону про державну службу, якою визначається схема посадових окладів державних службовців, зокрема Апарату Верховної Ради України, Секретаріату Кабінету Міністрів України, апаратів (секретаріатів) Ради національної безпеки і оборони України, Центральної виборчої комісії, 12 Рахункової палати, Конституційного Суду України, Верховного Суду, Офісу Генерального прокурора.
«Такі законодавчі кроки щодо непоширення дії Закону про державну службу на голову Національної служби посередництва і примирення, його заступників та водночас щодо переміщення зазначеного державного органу до найвищого рівня державних органів з оплати праці без відповідного обґрунтування не узгоджуються з принципами державної служби, зокрема ефективності та забезпечення рівного доступу до державної служби (заборона всіх форм та проявів дискримінації, відсутність необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження)», - зауважили в юридичному управлінні парламенту.
Автор: Наталя Мамченко
Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.