Украинский завод поставил иностранной компании украинскую пшеницу и за нее не заплатила, — БП ВС определила, должен ли спор с гарантом рассматриваться в Лондоне

Большая Палата Верховного Суда считает, что неправильной является позиция судов, в соответствии с которой наличие в контракте, заключенном продавцом и покупателем, арбитражной оговорки не предусматривает автоматического распространения этой оговорки на отношения с гарантом (поручителем) по договору поручительства, который такой оговорки не содержит.

Так, по мнению БП ВС, включение сторонами в договор арбитражной оговорки как условия влечет распространение действия этой арбитражной оговорки и на правоотношения по этому договору с участием другого лица, вступившего в эти правоотношения как сторона, которая взяла на себя соответствующие права и обязанности стороны этого договора. Соответствующую позицию БП ВС высказала в постановлении от 1 ноября 2023 года по делу №910/3208/22.

Історія справи

2 лютого 2022 року між Заводом (ТОВ «Березанський переробний завод») та компанією-покупцем Orsett Trading SA було укладено контракт, за умовами якого завод зобов`язався здійснити компанії поставку товару – пшениці українського походження, врожаю 2021 року, а покупець зобов`язався оплатити вартість поставленого товару шляхом переказу 95% вартості поставленого товару на рахунок продавця протягом 3 банківських днів після надання продавцем копії рахунка та копії акта приймання-передачі товару, підписаного продавцем.

У контракті визначили, що будь-які спори, що виникають із або в межах цього контракту, підлягають вирішенню в арбітражі відповідно до GAFTA Arbitration Rules Nо. 125 (арбітражних правил). Арбітражний розгляд буде проводитись у Лондоні англійською мовою із застосуванням англійського процесуального права.

Згодом, 14 лютого 2022 року продавець, покупець та ТОВ «Грейн Пауер» (гарант) уклали Додаткову угоду до Контракту, згідно якою гарант приймає на себе всі зобов`язання покупця Orsett Trading SA, що витікають з контракту з урахуванням всіх змін та доповнень до контракту.

Відповідно до пункту 3 Додаткової угоди у випадку, якщо з будь-яких причин покупець не може виконати будь-які із зобов`язань, що витікають із контракту цілком або частково (дефолт покупця), гарант зобов`язується виконати такі зобов`язання, не виконані покупцем, за письмовою вимогою продавця.

За пунктом 5 Додаткової угоди у випадку порушення покупцем зобов`язань, що витікають з контракту, продавець на власний вибір має право звернутись або до покупця, або до гаранта, або до обох з вимогою про виконання порушеного зобов`язання, а також будь-яких зобов`язань, що витікають з контракту.

Надалі, після отримання товару від українського заводу за контрактом компанія Orsett Trading SA не здійснила його оплату, у зв`язку з чим грошові зобов`язання компанії перед заводом станом на 11.04.2022 загалом становили 127 845,81 дол. США.

У квітні 2022 року «Березанський переробний завод» звернувся до ТОВ «Грейн Пауер» з позовом про стягнення 114,7 тисяч доларів США основного боргу та 13 тисяч доларів неустойки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що компанія Orsett Trading SA не виконала своїх зобов`язань за укладеним з заводом 2 лютого 2022 року як продавцем контрактом, за яким Orsett Trading SA був поставлений товар, який компанія не оплатила, та акти приймання-передачі цього товару не підписала.

Звернення з цим позовом саме до ТОВ «Грейн Пауер» завод обґрунтовує умовами укладеної сторонами додаткової угоди до контракту, за якою ТОВ «Грейн Пауер» як гарант узяло на себе всі зобов`язання покупця за контрактом, тобто, зобов’язання компанії OrsettTradingSA.

У липні 2022 року ТОВ «Грейн Пауер» подало відзив на позовну заяву, в якому, посилаючись на умови контракту, який містить арбітражне застереження, просило позовну заяву заводу в цій справі залишити без розгляду.

Рішення судів

Господарський суд міста Києва позов заводу залишив без розгляду на підставі пункту 7 частини першої статті 226 ГПК. Суд встановив, що сторонами контракту з урахуванням Додаткової угоди укладено арбітражне застереження, яке є дійсним, не втратило чинності та щодо якого сторонами не встановлено неможливості його виконання.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 9 травня 2023 року ухвалу Господарського суду Києва скасовано, матеріали справи передані на розгляд до господарського суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що між сторонами - Заводом, Компанією та Товариством було укладено окремий договір (договір поруки) щодо забезпечення виконання зобов`язань за Контрактом, який стосується правовідносин продавця та гаранта у випадку невиконання боржником - Компанією своїх зобов`язань за укладеним Контрактом.

Апеляційний господарський суд вказав, що Додаткова угода до Контракту є окремим договором, який не містить арбітражного застереження, що було передбачене пунктом 12.1 Контракту. Також зазначив, що наявність у Контракті, укладеному продавцем та покупцем, арбітражного застереження не передбачає автоматичного поширення цього застереження на відносини з гарантом (поручителем) за договором поруки, який такого застереження не містить.

Суд виходив з того, що, оскільки сторони в Додатковій угоді, яка фактично є новим правочином щодо забезпечення виконання зобов`язань покупця, не визначили право, яке застосовується до спірних правовідносин, таке право має визначатися на підставі Закону України «Про міжнародне приватне право».

Пославшись на статті 32, 44, 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», а також на те, що в Додатковій угоді, яка є окремим правочином щодо забезпечення виконання зобов`язання, не передбачено арбітражного застереження, а Відповідач як сторона цього правочину знаходиться на території України у місті Києві, виходячи з принципу верховенства права, положень статей 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи та статей 3, 15 Цивільного кодексу України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу, суд апеляційної інстанції вважав, що саме Господарському суду міста Києва належить розглядати цей спір.

У червні 2023 року ТОВ «Грейн Пауер» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Північного апеляційного господарського суду скасувати, а ухвалу Господарського суду міста Києва залишити в силі.

Завод подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити в задоволенні касаційної скарги.

В липні 2023 року КГС ВС передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки колегія суддів вважала за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 18.10.2017 у справі № 910/8318/16.

Колегія суддів КГС ВС вважає, що хоча Додаткова угода до Контракту не містить окремого арбітражного застереження, однак є невід`ємною частиною Контракту, а правовідносин, що виникли між сторонами Додаткової угоди, є похідними від зобов`язань, визначених положеннями Контракту.

КГС ВС вважає, що дія арбітражної угоди може поширюватись на осіб, які прямо залучені до виконання Контракту. При цьому питання про те, чи поширюється на особу, яка не визначена в договорі, дія арбітражного застереження, є проблемою, яка повинна вирішуватись залежно від конкретних обставин, з проведенням дійсних і передбачуваних намірів сторін щодо участі в арбітражній угоді осіб, які не підписали договір, проте залучені до виконання основного договору, у зв`язку з виконанням якого виник спір.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата ВС вирішила касаційну скаргу гаранта – ТОВ «Грейн Пауер» задовольнити, постанову Північного апеляційного господарського суду скасувати, а ухвалу Господарського суду міста Києва залишити в силі.

У цій справі на вирішення Великою Палатою Верховного Суду передано питання поширення чинності арбітражного застереження (арбітражної угоди), викладеного в контракті, на спір за участю особи, яка не підписувала цей контракт, однак набула прав та обов`язків його сторони.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що предметом касаційного перегляду є постанова апеляційного суду, якою той скасував ухвалу суду першої інстанції про залишення позову без розгляду на підставі пункту 7 частини першої статті 226 ГПК України, відповідно до якої суд залишає позов без розгляду, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Стосовно передачі до арбітражу спору з приватноправових відносин з іноземним елементом

Для вирішення питань, переданих на розгляд Великої Палати Верховного Суду важливим аспектом справи є те, що спір у ній виник між юридичними особами за українським законодавством, однак з приватноправових відносин з іноземним елементом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземним елементом є ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм:

-          хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;

-          об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;

-          юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

У цій справі Контракт, який містить арбітражне застереження, і Додаткова угода до нього укладені з участю іноземної юридичної особи. Спір виник стосовно виконання Контракту і Додаткової угоди.

Закон України «Про міжнародне приватне право», який встановлює порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок (преамбула до Закону), передбачає, що в Україні можуть бути визнані та виконані, зокрема, рішення іноземних арбітражів, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (частина перша статті 81 Закону).

Це положення національного законодавства відповідає нормам міжнародного права.

Україна є учасницею Конвенції ООН про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року (далі - Конвенція), за статтею І якої ця Конвенція застосовується до визнання та приведення до виконання арбітражних рішень, винесених на території держави іншої, ніж держава, де запитується визнання та приведення до виконання таких рішень, у спорах, сторонами в яких можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Вона застосовується також до арбітражних рішень, які не вважаються внутрішніми рішеннями в тій державі, де запитується їх визнання та приведення до виконання.

Засади тлумачення міжнародних договорів визначені Віденською конвенцією про право міжнародних договорів 1969 року, яка встановлює, що договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об`єкта і цілей договору (частина перша статті 31 Віденської конвенції).

Отже, застосовуючи Конвенцію, суди мають брати до уваги правила тлумачення міжнародного права, тому Конвенція має тлумачитися автономно. Це означає, що поняття і терміни в цій Конвенції повинні застосовуватися національним судом кожної держави саме у тому значенні, яке їм надає Конвенція, незалежно від того, який вміст мають ці поняття в національному законодавстві, і такий підхід сприяє однаковому застосуванню Конвенції усіма Договірними Сторонами.

Конвенція з огляду на ціль, закладену в ній, має тлумачитися у «проарбітражний» спосіб, тобто за наявності сумніву суди мають робити вибір на користь визнання арбітражної угоди, визнання і виконання арбітражного рішення («pro-enforcement bias»).

Міжнародна рада з комерційного арбітражу (ІССА) у своїх Рекомендаціях для суддів вказує, що за відсутності визначення арбітражного рішення в Конвенції суди мають користуватися трьома обов`язковими ознаками для визначення арбітражного рішення, яке може бути визнане і виконане за цією Конвенцією: це мають бути рішення, які прийняті арбітражем; вирішують всі або деякі аспекти спору, зокрема щодо юрисдикції; є остаточним і обов`язковим для сторін.

Як пояснюється в Рекомендаціях ІССА, Конвенція застосовується до (1) будь-яких арбітражних рішень, винесених в державі, іншій ніж держава, де запитується визнання та виконання, тобто є іноземним арбітражним рішенням (при цьому Конвенція визначає цей критерій через місце арбітражу і не розрізняє «міжнародні» чи «національні» арбітражні рішення, оскільки національність сторін не є визначальним фактором для цього критерію), (2) арбітражних рішень, що не вважаються внутрішніми у державі, де запитується їх визнання або виконання (за загальним правилом, такими арбітражними рішеннями, що не вважаються «внутрішніми», є арбітражні рішення, винесені відповідно до арбітражного закону іншої держави; арбітражні рішення, які містять іноземний елемент; арбітражні рішення, які не можна вважати винесеними в якійсь конкретній державі).

Отже, Конвенція має застосовуватися, якщо майбутнє арбітражне рішення буде вважатися іноземним або не належатиме до категорії внутрішніх у державі, де буде запитуватися його визнання та виконання.

Таким чином, визнання та виконання будь-яких іноземних арбітражних рішень, які не вважаються внутрішніми в Україні, узгоджується з обов`язками України як учасниці Конвенції.

Не суперечать цьому також положення внутрішнього законодавства. Стаття 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», яка серед іншого містить умови передання спору до арбітражу, визначає, що цей Закон застосовується до міжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражу знаходиться на території України. Тобто ці умови також застосовуються тільки для передання спору до міжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражу знаходиться на території України. Однак положення статей 8, 9, 35 і 36 цього Закону застосовуються і в тих випадках, коли місце арбітражу знаходиться за кордоном.

Стаття 35 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» передбачає, що арбітражне рішення незалежно від того, в якій країні його було винесено, визнається обов`язковим і при поданні до компетентного суду письмового клопотання виконується з урахуванням положень цієї статті та статті 36 цього Закону. Тобто встановлений цим Законом і процесуальним законодавством порядок визнання та надання дозволу на виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу охоплює також іноземні арбітражні рішення, які є такими за положеннями Конвенції.

Отже, за положеннями Конвенції, законів України «Про міжнародне приватне право» та «Про міжнародний комерційний арбітраж» «іноземним» слід вважати арбітраж, спір у якому виник із правовідносин з іноземним елементом та місце якого знаходиться за кордоном, тобто в іншій державі, ніж та, в якій рішення арбітражу буде запитуватися до виконання. Спір з приватноправових відносин з іноземним елементом між юридичним особами, зареєстрованими в Україні, може бути переданий на вирішення іноземного арбітражу за положеннями цих актів з урахуванням обмежень, які встановлює внутрішнє законодавство, зокрема норми процесуального закону про виключну юрисдикцію українських судів.

Під час розгляду цієї справи суди першої та апеляційної інстанцій не встановили, а Позивач не посилався на обставини, за яких цей спір не може бути переданий на вирішення арбітражу.

Стосовно того, чи уклали сторони арбітражну угоду

Стаття ІІ Конвенції покладає на кожну Договірну Державу обов`язок визнавати письмову угоду, за якою сторони зобов`язуються передавати до арбітражу всі або будь-які спори, які виникли або можуть виникнути між ними у зв`язку з будь-якими конкретними договірними чи іншими правовідносинами, об`єкт яких може бути предметом арбітражного розгляду.

Також ця стаття визначає, що термін «письмова угода» включає арбітражне застереження в договорі, або арбітражну угоду, підписану сторонами, або що міститься в обміні листами чи телеграмами.

Суд Договірної Держави, якщо до нього надходить позов з питання, щодо якого сторони уклали угоду, передбачену цією статтею, повинен, на прохання однієї із сторін, направити сторони до арбітражу, якщо не знайде, що згадана угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, залишити позов без розгляду і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Також згідно з пунктом 7 частини першої статті 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

У відзиві на позовну заяву, поданому до суду першої інстанції Товариство просило залишити позовну заяву у цій справі без розгляду на підставі наведеної норми ГПК України, стверджуючи про неможливість розгляду цього спору господарським судом з огляду на наявність в укладеному сторонами Контракті арбітражного застереження.

За обставинами цієї справи Продавець та Покупець уклали Контракт, умовами якого окремо визначили, що будь-які спори, що виникають із або в межах цього Контракту, підлягають вирішенню в арбітражі відповідно до GAFTA Arbitration Rules Nо. 125 (арбітражних правил) у редакції, що діє на дату цього Контракту, при цьому такі правила входять до складу цього Контракту і вважаються такими, про які обидві сторони вважаються поінформованими. Арбітражний розгляд буде проводитись у Лондоні англійською мовою із застосуванням англійського процесуального права (підпункт 12.1 Контракту). Жодна із Сторін за Контрактом або жодна особа, яка подає позов від імені будь-якої зі Сторін, не повинна розпочинати будь-яку дію або вчиняти іншу юридичну дію стосовно іншої Сторони стосовно будь-якого спору, доки такий спір не буде розглянуто та вирішено арбітром (-ами) або апеляційною інстанцією, залежно від обставин, у відповідності із Арбітражними правилами, і про це немає спеціальної домовленості і не задекларовано, що отримання рішення арбітра (-ів) або апеляційної інстанції, залежно від обставин, може бути передумовою права кожної зі Сторін за цим контрактом або будь-яких осіб, які подають позов від їхнього імені або вчиняють іншу юридичну дію проти іншої з них стосовно будь-якого такого спору (підпункт 12.2 Контракту).

У подальшому вказані сторони та ТОВ «Грейн Пауер» уклали Додаткову угоду, за якою ТОВ «Грейн Пауер» як Гарант взяло на себе зобов`язання Компанії, що виникли з Контракту, а саме всі зобов`язання Покупця - іноземної компанії ORSETT TRADING SA за цим Контрактом, з урахуванням також всіх змін та доповнень, існуючих і майбутніх.

У пункті 1 Додаткової угоди, підписаної ТОВ «Грейн Пауер», ORSETT TRADING SA та Заводом,   зазначено: «1. Будучи ознайомленим з умовами Контракту, Гарант приймає на себе всі зобов`язання Покупця, що витікають з Контракту, з урахуванням всіх змін та доповнень до Контракту, як існуючих, так і майбутніх».

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що передбачене Контрактом арбітражне застереження є умовою, погодженою сторонами, та умовою, яку прийняв Відповідач, уклавши Додаткову угоду до Контракту.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що за усталеною практикою Європейського суду з прав людини добровільна відмова від судового порядку вирішення спору на користь арбітражу є загалом прийнятною в аспекті дотримання статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. зокрема рішення у справі Suovaniemi and others  v. Finland,  заява № 31737/96, 23.02.1999), тому залишення судом без розгляду позову через наявність арбітражної угоди саме по собі не становить неприйнятного обмеження доступу до суду.

При цьому суди не встановили, а сторони у справі не посилались на те, що вони припинили арбітражну угоду, виключили її поширення на спори з участю Товариства, або що вона іншим чином втратила чинність чи не має обов`язкової дії для Товариства.

Навпаки, Товариство наполягає на існуванні арбітражної угоди та клопотало про залишення судом позову без розгляду з підстав укладення арбітражної угоди, що Велика Палата Верховного Суду також бере до уваги.

З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що включення сторонами до договору арбітражного застереження як умови має наслідком поширення дії цього арбітражного застереження і на правовідносини за цим договором за участі іншої особи, яка вступила у ці правовідносини як сторона, взяла на себе відповідні права та обов`язки сторони цього договору, і при цьому сторони не припиняли дію арбітражної угоди, не виключали певний спір з-під її дії, не позбавляли її обов`язкової сили для такої сторони, і арбітражна угода не втратила чинність внаслідок інших обставин.

Враховуючи наведене, аналіз змісту арбітражної угоди, яка міститься у Контракті, та Додаткової угоди до нього дають підстави для висновку про те, що ТОВ «Грейн Пауер» вступило у правовідносини за Контрактом, які виникли за участю іноземної юридичної особи, отже, арбітражна угода, що передбачає вирішення спорів за Арбітражними правилами Міжнародної асоціації торгівлі зерном та кормами (GAFTA Arbitration Rules Nо. 125), поширюється і на спір з участю Товариства стосовно виконання Контракту.

У справі, що розглядається, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що суди не встановили, а сторони у справі, зокрема Позивач, не стверджували про наявність обставин, які давали б підстави для висновку про недійсність арбітражної угоди, втрату нею чинності, неможливість її виконання, зокрема внаслідок неможливості розгляду цього спору арбітражем за Арбітражними правилами GAFTA.

З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що спір, який виник між сторонами у цій справі, має бути переданий на вирішення арбітражу згідно з пунктом 12.1 Контракту, що є підставою для залишення позову без розгляду відповідно до пункту 7 частини першої статті 226 ГПК України.

Суд апеляційної інстанції помилково скасував ухвалу суду першої інстанції та направив справу на розгляд до цього суду, у зв`язку з чим постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, а ухвала місцевого господарського суду має бути залишена в силі як така, що відповідає закону.

Автор: Наталья Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua, на Twitter, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.