Законодательством установлен внесудебный порядок получения статуса члена семьи погибшего (умершего) Защитника или Защитницы Украины, что является основанием для отказа в открытии производства по заявлению об установлении факта, имеющего юридическое значение. Решение об отказе в предоставлении указанного статуса может быть обжаловано в установленном законом порядке, в частности, в порядке административного судопроизводства. Об этом акцентировал внимание Верховный Суд в своем постановлении от 30 августа 2023 года по делу № 332/1267/23.
Обставини справи
Мати загиблого члена добровольчого формування подала касаційну скаргу у справі за її заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, де заінтересованою особою виступає Управління соціального захисту населення Пологівської районної державної адміністрації Запорізької області.
Заява була мотивована тим, що її син на дату загибелі був членом добровольчого формування - Громадської організації «Загін народної самооборони Гуляйпільської громади», що підтверджується протоколом установчих зборів Добровольчого формування від 25 лютого 2022 року, протоколом зборів членів Добровольчого формування про прийняття його до складу членів цієї організації тощо. З дати набуття членства у Добровольчому формуванні він разом з іншими членами здійснювали дії, спрямовані на захист Гуляйпільської об`єднаної територіальної громади від російського вторгнення, шляхом облаштування захисних фортифікаційних споруд, здійснювали нагляд за дотриманням громадського порядку, і забезпечували такий порядок шляхом цілодобового патрулювання міста Гуляйполе, у тому числі з метою виявлення підозрілих осіб, техніки та предметів. Безпосередньо у день своєї загибелі він здійснював аеророзвідку безпосередньо в районах бойових дій з метою виявлення місцезнаходження ворожої техніки та особового складу і, внаслідок підриву автомобіля на протитанковій міні, загинув.
Вказувала, що має намір звернутись до Управління соціального захисту населення Пологівської районної державної адміністрації Запорізької області з клопотанням про надання їй статусу члена сім`ї загиблого (померлого) захисника України. Однак, без надання документів або письмових свідчень свідків, як того вимагає абзац третій підпункту 3 пункту 4 Порядку надання статусу члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України, затвердженого постановою КМУ від 23 вересня 2016 року № 740, вона буде позбавлена можливості отримати статус члена сім`ї загиблого Захисника України.
Беручи до уваги той факт, що у неї відсутні будь-які документи та/або письмові свідчення осіб, які підтверджують участь її сина у здійсненні заходів, спрямованих на захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, вона змушена звернутись до суду із заявою про встановлення відповідного факту, оскільки інший порядок встановлення цього факту законодавством не визначений.
Ураховуючи наведене, просила суд встановити юридичний факт загибелі сина у зв`язку із прийняттям ним участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією.
Ухвалою Заводського районного суду Запоріжжя, залишеною без змін постановою Запорізького апеляційного суду, відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 ч. 1 статті 186 ЦПК України.
Судові рішення мотивовано тим, що встановлення факту загибелі у зв`язку із прийняттям участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України заявник пов`язує з виникненням у неї права на надання статусу члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника України, який має позасудовий порядок отримання. У той же час рішення про відмову у наданні такого статусу може бути оскаржені у встановленому законом у порядку адміністративного судочинства.
У касаційній скарзі адвокат стверджував, що такий факт підлягає встановленню саме у судовому порядку. Посилався на правові висновки Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 5 грудня 2022 року у справі № 490/6057/19-ц.
Позиція Верховного Суду
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
У частині першій статті 315 ЦПК України наведено перелік фактів, справи про встановлення яких розглядаються судом. За змістом частини другої цієї статті зазначений перелік не є вичерпним.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 761/16799/15-ц (провадження № 14-139цс18).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
У пунктах 2, 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз`яснено, що при вирішенні питання про підвідомчість справи суди мають право враховувати норми законодавчих актів, якими передбачено несудовий порядок встановлення певних фактів або визначено факти, які в даних правовідносинах можуть підтверджуватися рішенням суду.
Вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судам необхідно враховувати, що ці заяви повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, так і вимогам щодо її змісту.
Якщо в заяві не зазначено, який конкретно факт просить встановити заявник, з яких причин неможливо одержати або відновити документ, що посвідчує даний факт, якими доказами цей факт підтверджується або до заяви не приєднано довідки про неможливість одержання чи відновлення необхідних документів, суддя постановляє ухвалу про залишення заяви без руху і надає заявникові строк для виправлення недоліків. У разі невиконання цих вказівок заява вважається неподаною і повертається заявникові, про що суддя постановляє мотивовану ухвалу.
У кожному разі суддя зобов`язаний перевірити підвідомчість даної заяви суду. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у прийнятті заяви, а коли справу вже порушено - закриває провадження в ній.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що законодавством встановлено позасудовий порядок отримання статусу члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України, що є підставою для відмови у відкритті провадження за заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
Так, відповідно до пункту 6 Порядку надання статусу члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 23 вересня 2015 року № 740, рішення про надання статусу члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України, приймається органами соціального захисту населення за зареєстрованим місцем проживання у місячний строк з дати подання документів.
Рішення органу соціального захисту населення може бути оскаржене в судовому порядку.
При цьому, суди правильно вказали, що рішення про відмову у наданні вказаного статусу може бути оскаржене у встановленому законом порядку, зокрема, у порядку адміністративного судочинства.
Доводи касаційної скарги з посиланням на правові висновки Верховного Суду у складі ОП КЦС від 5 грудня 2022 року у справі № 490/6057/19-ц не спростовують обґрунтованості оскаржуваних судових рішень та не впливають на їх правильність, оскільки у справах різний предмет спору. У наведеній справі звернення до суду було обумовлено тим, що заявник мав на меті визначити статус її чоловіка як жертви міжнародного збройного конфлікту, тобто як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 3 липня 1954 року, та просила встановити юридичний факт загибелі особи під час захисту Батьківщини у лютому 2015 року на території Донецької та Луганської областей України внаслідок збройної агресії російської федерації проти України.
У той час, як у справі, яка переглядається Верховним Судом метою звернення є отримання статусу члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України, який має позасудовий порядок для встановлення.
Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Тому Верховний Суд вирішив, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то слід залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення – без змін.
Автор: Наталья Мамченко
Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua, на Twitter, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.