Верховный Суд пересмотрел в кассационном порядке административное дело по иску судьи ВССУ в отставке Валентина Крыжановского к Высшему специализированному суд Украины по рассмотрению гражданских и уголовных дел (ВССУ), Главному управлению Пенсионного фонда Украины в Киеве о признании действий противоправными, обязательства совершить определенные действия.
Суть вопроса
В этом деле истец, судья ВССУ в отставке, не согласился с размером судейского вознаграждения для исчисления ежемесячного пожизненного денежного содержания судьи в отставке, указанном в выданной ВССУ справке, просил признать неправомерными действия ВССУ по определению такого размера и, соответственно, выдать справку с определенным размером, а также обязать ГУ ПФУ осуществить истцу перерасчет размера пожизненного денежного содержания и выплатить разницу за весь обжалуемый период.
Позиції судів
Суд першої інстанції позов задовольнив частково, зокрема визнав протиправними дії ВССУ, які полягали у відмові у видачі позивачу довідки про суддівську винагороду для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та зобов`язав ВССУ видати відповідну довідку про суддівську винагороду працюючого судді, виходячи із базового посадового окладу 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Разом з тим, апеляційний адміністративний суд частково задовольнив апеляційні скарги позивача та ВССУ, скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково: визнав неправомірним, визначений до виплати у виданій ВССУ довідці про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання, розмір суддівської винагороди; в іншій частині позовних вимог відмовив.
Ухвалюючи таке судове рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції, вирішуючи цей спір, не врахував особливостей правового регулювання спірних правовідносин та залишив поза увагою факт того, що ВССУ не наділений правом видавати довідку про заробітну плату працюючих суддів Верховного Суду.
Посилаючись на приписи статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зазначив, що можливість заміни неналежного відповідача може здійснюватися виключно під час розгляду справи в суді першої інстанції, а тому суд апеляційної інстанції позбавлений можливості в межах наданої йому КАС України компетенції виправити вказаний процесуальний недолік суду першої інстанції, який мав відмовити у задоволенні позовних вимог з мотивів того, що позов заявлено до неналежного позивача.
Позиція Верховного Суду
Однак, з таким висновком суду апеляційної інстанції не погодився Верховний Суд, який частково задовольняючи касаційній скарги позивача та ВССУ, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суд виходив зі змісту принципів змагальності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, закріплених у статті 9 КАС України, відповідно до якого суд визначає, які обставини входять до предмета доказування, які докази подані або мають бути подані тим чи іншим учасником справи, вживає заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, в тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, та надає оцінку зібраним у справі доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності і достатності.
Принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин); під час розгляду справи суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог.
Суд також звернув увагу, що вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, в якій вказано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Окрім того, зазначений принцип передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд; формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
З огляду на вищезазначене, Верховний Суд дійшов висновку, що принцип диспозитивності передбачає розгляд судом справи в межах позовних вимог і підстав позову, визначених особою, яка звернулася за захистом до суду; вихід суду за межі позовних вимог процесуальний закон допускає як виняток у разі, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, і таких вихід обґрунтований (мотивований) судом у рішенні.
Оскільки при вирішенні цього спору суди обох інстанцій вдалися до вирішення правового питання, яке не було заявлене позивачем як предмет спору, але, при цьому, не з`ясували, які обставини входять до предмета доказування у цій справі, якими доказами вони можуть підтверджуватися, чи подані відповідні докази сторонами або суд має їх витребувати з власної ініціативи, чи відповідають зібрані у справі докази критеріям належності, допустимості, достовірності і достатності, Суд вирішив повернути справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
У цій справі Верховний Суд також сформулював правовий висновок, відповідно до якого адміністративний суд, використовуючи всі надані йому процесуальним законом повноваження, з урахуванням фактичних обставин справи та положень законодавства, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав позивача, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій з боку відповідача – суб`єкта владних повноважень; ефективний спосіб захисту повинен забезпечити негайне поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам, призводити до потрібних (бажаних) позивачу результатів (наслідків); ухвалення судами рішень, які безпосередньо не призводять до необхідних змін в обсязі прав позивача або не гарантують забезпечення можливого примусового виконання судового рішення, не відповідає змісту цього поняття. Із питанням щодо забезпечення ефективності судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві безпосередньо пов`язане питання щодо меж розгляду судами позовних вимог, апеляційної чи касаційної скарг, зокрема, право суду самостійно, з виходом за межі позовних вимог або вимог апеляційної чи касаційної скарг, застосовувати найбільш ефективний за даних обставин спосіб захисту прав позивача.
Постанова Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі № 757/30991/18-а (адміністративні провадження № К/990/10362/22, К/990/396/22).
Автор: Наталья Мамченко
Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua, на Twitter, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.