БП ВС: Удовлетворение необоснованного отвода само по себе не может свидетельствовать о неполномочности следующего состава суда

Большая Палата Верховного Суда в постановлении от 19 апреля 2023 г. по делу 910/15551/20 рассмотрела вопрос о возможности повторного исследования судом одного и того же договора на предмет соответствия его действующему законодательству.

Также БП ВС считает, что удовлетворение необоснованного отвода само по себе не может свидетельствовать о нарушении порядка определения всех следующих судей для рассмотрения дела и неполномочности следующего состава суда, если при его определении были соблюдены нормы статьи 32 ХПК.

Які питання поставили перед ВП ВС

Так, ухвалою від 1 грудня 2022 року Касаційний господарський суд задовольнив клопотання компаній T і F та передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 5 статті 302 ГПК для вирішення низки виключних правових проблем, а саме:

• щодо застосування до спірних правовідносин положень законодавства у сферах валютного регулювання та інвестиційної діяльності, чинних станом на дату укладення Договору купівлі-продажу цінних паперів;
• щодо можливості застосування до спірних правовідносин аналогії закону або аналогії права у питанні щодо належності та ефективності такого способу захисту порушеного права та/або інтересу, як визначення розміру статутного капіталу акціонерного товариства та розмірів часток учасників акціонерного товариства;
• щодо належного способу захисту прав та/або інтересів власника акцій у випадку визнання недійсним договору, на підставі якого ці акції були відчужені, за умови суттєвого збільшення після укладення цього договору статутного капіталу акціонерного товариства;
• щодо застосування принципу правової визначеності та принципу «суд знає закони» щодо можливості повторного дослідження судом одного і того ж договору на предмет відповідності чинному на момент його укладення законодавству.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо складу апеляційного суду

Компанія F оскаржила постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 вересня 2022 року з підстав, указаних у пункті 4 частини другої статті 287 ГПК України, а саме у зв`язку із наявністю порушень, визначених пунктами 1 і 2 частини першої статті 310 ГПК України.

Указані порушення Компанія F вбачала в тому, що апеляційний суд прийняв до розгляду та ухвалою від 14 лютого 2022 року задовольнив заяву Компанії E про відвід колегії суддів, оскільки вказана Компанія не подала належного доказу своєї правосуб`єктності за законодавством Англії та Уельсу, а повноваження її директорів на підписання заяви про відвід були додані без перекладу та апостилю. Внаслідок цього відведена колегія суддів не змогла розглянути апеляційні скарги, відповідно, порядок визначення всіх наступних суддів для розгляду цієї справи, на думку компанії F, був порушений.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду, задоволення необґрунтованого відводу, на що посилається скаржник, само по собі не може свідчити про порушення порядку визначення всіх наступних суддів для розгляду справи та неповноважність наступного складу суду, якщо при його визначенні були дотримані норми статті 32 ГПК України.

Також Компанія F звертає увагу, що вона та відповідач-5 більше п`яти разів заявляли клопотання про відвід судді у зв`язку із наявністю сумнівів в її неупередженості, а тому за наявності такої кількості відводів ця суддя повинна була взяти самовідвід.

Проте кількість заявлених учасниками справи відводів сама по собі не може свідчити про упередженість або необ`єктивність суддів, тим більше не може бути підставою для заявлення таким суддею самовідводу, вказала ВП ВС, зазначивши про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду відповідно до норм пунктів 1 і 2 частини першої статті 310 ГПК України.

Щодо можливості повторного дослідження судом одного і того ж договору на предмет відповідності його чинному законодавству

У касаційних скаргах скаржники зазначають, що в провадженні господарських судів перебувала справа № 8/348а-20/142, у якій суди досліджували питання щодо відповідності Договору купівлі-продажу цінних паперів діючому на момент його укладення законодавству України в цілому та дійшли висновку, що відсутні підстави для визнання його недійсним. Фактично, апеляційний суд в оскаржуваній постанові переглянув рішення у справі № 8/348а-20/142 у спосіб, який не передбачений діючим законодавством, чим порушив принцип правової визначеності.

Про необхідність вирішення цього питання як виключної правової проблеми зазначив Касаційний господарський суд в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Вирішуючи вказану виключну правову проблему, ВП ВС виходить з такого.

Згідно із частиною першою статті 14 ГПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої статті 162 ГПК позовна заява повинна містити: зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

З наведених норм права вбачається, що позивач у позові повинен зазначити зміст позовних вимог, обставини, якими він обґрунтовує ці вимоги, а також правові підстави позову.

Суд вирішує спір у межах заявлених позивачем вимог, а саме, виходячи зі змісту заявлених вимог та обставин, якими їх обґрунтовує позивач; при цьому, користуючись принципом «суд знає закони», при вирішенні спору суд може застосувати до спірних правовідносин інші норми права, ніж ті, які зазначив позивач як правову підставу позову.

Разом із тим, суд вирішує спір, виходячи з тих обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, та не повинен відшукувати та досліджувати всі інші можливі обставини для задоволення позову, про які не заявляв позивач. У свою чергу, позивач, який заявив позовні вимоги, обґрунтував їх певними обставинами, і суд вирішив такий спір, не позбавлений права звернутись до суду з такими самими вимогами, проте зазначивши інші обставини для їх задоволення.

У справі № 8/348а-20/142 позовні вимоги позивача про визнання недійсним Договору купівлі-продажу цінних паперів були обґрунтовані його укладенням без наявності ліцензії на здійснення професійної діяльності по випуску та обігу цінних паперів та без залучення професійного торгівця цінними паперами. При вирішенні спору в указаній справі суди не досліджували обставин необхідності та наявності у сторін Договору ліцензії на здійснення валютних операцій, оскільки про таку обставину позивач не заявляв.

У цій справі позовні вимоги позивача про визнання недійсним Договору купівлі-продажу цінних паперів обґрунтовані іншими обставинами, а саме необхідністю та відсутністю у сторін Договору ліцензії на здійснення валютної операції, якою є купівля-продаж цінних паперів, виражених у валюті України, між нерезидентами.

Враховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду відхиляє зазначений аргумент скаржників щодо порушення апеляційним судом принципу правової визначеності.

Щодо витребування цінних паперів у Компанії F

У касаційних скаргах скаржники зазначають, що апеляційний суд витребував у Компанії F акції, якими позивач та треті особи ніколи не володіли, а цінні папери, які були предметом купівлі-продажу за спірним Договором, на даний час не існують, при цьому апеляційний суд не встановив, що Компанія F є недобросовісним набувачем.

Згідно зі статтею 387 ЦК власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до частин першої, третьої статті 388 ЦК якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

З наведених норм права вбачається, що власник може витребувати своє індивідуально-визначене майно у недобросовісного набувача, який заволодів ним без відповідної правової підстави. У добросовісного набувача майно може бути витребувано, якщо він набув його безоплатно або якщо набув за відплатним договором, але майно було загублене власником, викрадене у нього або вибуло з його володіння не з його волі іншим шляхом.

Отже, суд при витребуванні майна на підставі статей 387, 388 ЦК України повинен встановити, чи є особа власником індивідуально-визначеного майна, яке вона просить витребувати, чи існує це майно на момент витребування, чи знаходиться це майно у недобросовісного набувача, а якщо у добросовісного, то чи відплатно або безвідплатно він його придбав, а якщо придбав відплатно, то яким чином воно вибуло з володіння власника.

Оскільки позивач та треті особи продали належні їм акції за спірним Договором купівлі-продажу цінних паперів, то вони не є власниками цих акцій, відповідно не можуть вимагати їх витребування.

У зв`язку з тим, що відсутність у позивачів та третіх осіб права власності на спірні цінні папери є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні вимог про їх витребування, Велика Палата Верховного Суду не вбачає необхідності надавати оцінку іншим аргументам скаржників.

Автор: Наталя Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua, на Twitter, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.