Местный суд пришел к выводу о возможности исправления осужденного водителя без лишения прав: почему Верховный Суд отменил это решение

Верховный Суд коллегией судей Второй судебной палаты Кассационного уголовного суда отменил решение суда нижестоящей инстанции, указав, что заключение местного суда о возможности не назначать обязательное дополнительное наказание в виде лишения права управлять транспортными средствами на основании ст. 69 УК, в данном конкретном случае неправильно. Из обстоятельств дела №185/1030/22 (постановление ККС ВС от 16.03.2023) следует такое.

За вироком суду водія засуджено за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, із застосуванням ст. 69 КК без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі статей 75, 76 КК водія звільнено від відбування основного покарання у виді обмеження волі з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладено на нього певні обов`язки.

Згідно з вироком суду водія визнано винуватим та засуджено за порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинили потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу прокурора, а вирок суду – без змін.

У касаційній скарзі прокурор просив скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд. На думку прокурора, суд першої інстанції неправильно застосував вимоги ст. 69 КК та безпідставно не призначив засудженому обов`язкове додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, що призвело до неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність та до невідповідності призначеного покарання внаслідок м`якості.

Мотиви Верховного Суду

Стосовно доводів прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність при призначенні засудженому покарання, Верховний Суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Так, ч. 1 ст. 286 КК передбачено покарання за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, у виді штрафу від 3000 до 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк до двох років, або арешту на строк до 6 місяців, або обмеження волі на строк до 3 років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до 3 років.

Як убачається з вироку, суд дійшов висновку про необхідність призначення за ч. 1 ст. 286 КК покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки та про можливість його звільнення від цього, основного покарання на підставі ст. 75 КК з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.

В частині, що стосуються призначення додаткового покарання, у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, яке є обов`язковим (згідно з санкцією ч. 1 ст. 286 КК), то суд дійшов висновку про можливість виправлення засудженого без призначення такого покарання на підставі вимог ст. 69 КК.

Разом із цим, ч. 1 ст. 69 КК визначено, що за наявності кількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

Відповідно до вимог 2 ст. 69 КК, на підставах, передбачених у ч. 1 цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов`язкове, за винятком випадків призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Тобто, з вищевикладеного убачається, що ч. 1 ст. 69 КК може бути застосована лише при призначенні особі основного виду покарання, а ч. 2 надає суду можливість не призначати особі додаткове покарання, яке є обов`язковим, проте за винятком вищевикладеного випадку.

В даному кримінальному провадженні водія визнано винуватим і засуджено за ч. 1 ст. 286 КК, санкція якої передбачає одне з основних покарань у виді штрафу від трьох до п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що виключає можливість застосування ч. 2 ст. 69 КК при вирішенні питання щодо призначення засудженому додаткового покарання, яке є обов`язковим.

З огляду на викладене, висновок місцевого суду про можливість не призначати обов`язкове додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на підставі ст. 69 КК, є неправильним.

Про допущені місцевим судом порушення прокурор зазначав в апеляційній скарзі, проте вони залишились поза увагою суду апеляційної інстанції.

За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційний розгляд кримінального провадження всупереч вимог ст. 419 КПК,здійснено без належної перевірки наведених у апеляційній скарзі прокурора доводів та надання обґрунтованих відповідей на них.

До того ж, висновок апеляційного суду про те, що покарання, передбачене ч. 1 ст. 286 КК, у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, є основним, а не додатковим, суперечить вимогам ч. 4 ст. 52 КК, з якої убачається, що за одне кримінальне правопорушення може бути призначено лише одне основне покарання, передбачене в санкції частині статті (у даному випадку призначено основне покарання у виді обмеження волі).

Разом із тим, до основного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань у випадках та порядку, передбачених цим Кодексом. Проте додаткове покарання, яке є обов`язковим, судом не було призначено взагалі.    

З огляду на викладене, касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, ухвала апеляційного суду - скасуванню на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК, а кримінальне провадження - призначенню до нового розгляду в суді апеляційної інстанції, зазначив Верховний Суд.

Автор: Наталя Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua, на Twitter, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.