Верховный Суд присудил женщине 20 тысяч морального ущерба за бездействие работников прокуратуры, своевременно не предъявивших обвинение

12 апреля 2023 года Верховный Суд в составе коллегии судей Второй судебной палаты Кассационного гражданского суда (председателя судьи Василия Крата) присудил 20 тысяч грн компенсации морального вреда женщине, которая утверждала, что мужчина, нанесший ей телесные повреждения, избежал уголовной ответственности из-за бездействия сотрудников прокуратуры. Последние, несмотря на собранные органом дознания, своевременно не предъявили обвинения и не передали обвинительный акт в суд (дело № 174/207/22).

Вместе с тем, Верховный Суд в лице судьи Крата считает, что по таким делам не следует указывать сведения о субъекте его исполнения, номерах и видах счетов, с которых будет осуществлено бесспорное списание средств.

Напомним, соответствующая позиция о том, что судам не нужно указывать детали для выполнения подобных решений, уже ранее была озвучена судьей Василием Кратом в постановлении по делу №953/6561/20, в котором водитель просил компенсировать ему моральные страдания за незаконное привлечение к административной ответственности. Верховный Суд тогда отметил, что действительно действия работника патрульной полиции по составлению протокола являются основанием для возмещения морального вреда, поскольку дальнейшее закрытие судом дела из-за отсутствия состава правонарушения свидетельствует о том, что истец привлечен к админответственности незаконно, возмещение которого осуществляется независимо от вины.

Вместе с тем Верховный Суд считает, что указывать в судебном решении (как это сделал апелляционный суд) данные о том, как такое решение выполнять, не следует.

Как указала коллегия судей КГС ВС в составе председательствующего – Василия Крата, судей Наталии Антоненко, Ирины Дундар (судья-докладчик) и др., «резолютивные части решений не должны содержать сведений о субъекте его исполнения, номерах и видах счетов, с которых будет осуществлено бесспорное списание».

Історія справи

Отже, у свіжій постанові КЦС ВС від 12 квітня по справі 174/207/22 описані наступні обставини.

У травні 2022 року позивачка звернулася з позовом до Держави України в особі Дніпропетровської обласної прокуратури, Державної казначейської служби про відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивувала тим, що 24 січня 2019 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про скоєння громадянином щодо позивачки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 статті 125 КК України. Досудове слідство, а потім дізнання в кримінальному провадженні проводилося спочатку слідчими, а потім дізнавачем відділення поліції №4 Кам`янського РУП ГУНП в Дніпропетровської області, а процесуальне керівництво здійснювалося прокурорами Жовтоводської окружної прокуратури.

В 2019 році вона була визнана потерпілою в кримінальному провадженні.

Вказувала, що протягом 2019 року слідчим було проведено усі необхідні слідчі дії, за наслідками яких беззаперечно вбачалося, що легкі тілесні ушкодження їй умисно спричинив саме вказаний громадянин, однак з незрозумілих їй причин йому до 28 вересня 2021 року не повідомлялося про підозру в кримінальному провадженні. Також, тільки 29 вересня 2021 року прокурором Вільногірського відділу Жовтоводської окружної прокуратури складено та вручено громадянину обвинувальний акт у вчиненні ним кримінального проступку, передбаченого ч. 1 статті 125 КК, а зазначений обвинувальний акт направлено до суду.

Акцентувала на тому, що оголошення підозри та обвинувальний акт у відношенні цього громадянина були складені вже після закінчення двохрічного строку з часу скоєння ним кримінального правопорушення, на підставі чого ухвалою Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2021 року його звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення за закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, передбаченого статтею 49 КК, а кримінальне провадження закрито в зв`язку зі звільненням його від кримінальної відповідальності.

Тому позивачка вважала, що обвинувачений уникнув кримінальної відповідальності за вчинення умисного кримінального проступку у вигляді спричинення їй легких тілесних ушкоджень у зв`язку з бездіяльністю працівників прокуратури, які, незважаючи на зібрані органом дізнання докази, своєчасно не пред`явили обвинувачення та не передали обвинувальний акт до суду до спливу строку, визначеного в статті 49 КК України. Вважає, що саме на прокуратуру покладено обов`язки щодо своєчасного проведення досудового розслідування в розумний строк, контролю за проведенням досудового розслідування і направлення обвинувального акта до суду.

Вказувала, що внаслідок уникнення цим громадянином кримінальної відповідальності вона втратила віру у законність та справедливість державної влади, що викликало у неї глибокі душевні страждання і психологічний шок, розчарування та відчуття несправедливості, які вона відчуває до цього часу.

Позивачка просила суд ухвалити рішення, яким стягнути на її користь компенсацію заподіяної моральної шкоди в розмірі 800 000 грн.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 22 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року, в задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачка не довела наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) прокуратури та заподіянні позивачці моральної шкоди.

Суди вважали, що скасування перших шести постанов про закриття кримінального провадження слідчими суддями і лише двох останніх – прокурором не свідчить про протиправність дій прокуратури та завдання моральної шкоди позивачці. Факт неодноразового закриття кримінального провадження та подальше скасування постанов ухвалами слідчих суддів за висновками судів не свідчить про завдання особі шкоди та про наявність підстав для її відшкодування, а свідчить лише про реалізацію учасником кримінального провадження свого права на оскарження дій чи бездіяльності органів досудового розслідування, яке передбачено кримінальним процесуальним законодавством. При цьому права та інтереси позивачки були поновлені внаслідок прийнятих слідчими суддями та прокурором рішень (про скасування постанов слідчого про закриття кримінального провадження).

Оцінивши докази у їх сукупності і взаємозв`язку, суди вважали, що копіями матеріалів кримінального провадження не підтверджено заподіяння позивачці моральних страждань або втрат немайнового характеру, встановлення факту протиправності дій працівників прокуратури, факту наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями (бездіяльністю) працівників зазначеного органу та їх вини в заподіянні цієї шкоди.

Оскільки позивачкою не доведено як факту заподіяння їй шкоди, так і наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями прокуратури та шкодою, суди зробили висновок про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позову.

17 січня 2023 року жінка подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка мотивована тим, що суди зробили помилковий висновок про недоведення позивачкою факту заподіяння їй моральної шкоди.

Вважає, що сам по собі факт того, що внаслідок тяганини та бездіяльності державних органів винна у вчиненні злочину відносно позивачки особа уникнула кримінальної відповідальності, свідчить про заподіяння моральної шкоди потерпілій особі.

Вважає, що суди не вправі були вимагати від неї надання окремих судових рішень про визнання бездіяльності прокуратури протиправною, оскільки спірні правовідносини знаходяться в цивільній деліктній площині, і суд має змогу сам встановити відповідні обставини при розгляді справи про відшкодування шкоди.

Позивачка просить скасувати оскаржені судові рішення на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки суди при вирішенні справи не застосували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 12 березня 2019 року в справі № 920/715/17, від 21 лютого 2018 року в справі № 522/22008/15-ц, від 27 листопада 2019 року в справі № 750/6330/17, від 16 жовтня 2019 року в справі № 565/764/16-ц, від 10 квітня 2019 року в справі № 464/3789/17, від 27 травня 2020 року в справі № 585/724/19, від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц, від 22 лютого 2022 року в справі № 201/16373/16-ц, від 21 березня 2018 року в справі № 761/24881/16-ц.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Аналіз положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Конституція України (стаття 56) проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем. Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі.

Отже боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 серпня 2021 року в справі №200/8310/18, провадження № 61-14033св20).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі № 197/1330/14-ц (провадження № 61-21956св19), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що: «встановивши, що позивач довела належними та достатніми доказами факт заподіяння їй моральної шкоди, причинний зв`язок між тривалим розслідуванням кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_3 та настанням тих негативних наслідків, про які вона вказує, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність передбачених законом підстав для відшкодування заданої позивачу моральної шкоди. Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого- спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості».

У справі, яка переглядається:

• позивачка обґрунтовувала свої вимоги неефективністю та надмірною тривалістю здійснення кримінального провадження, в якому вона є потерпілою, внаслідок чого винна особа не була притягнута до кримінальної відповідальності;
• відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, що позивачкою не доведено наявність неправомірних (незаконних) дій працівників прокуратури по відношенню до неї та, відповідно, факт завдання їй моральної шкоди;
• суди не врахували, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування та неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність;
• за встановлених судами обставин неодноразового (8 разів) безпідставного закриття кримінального провадження, відсутності належного процесуального керівництва з боку прокуратури та несвоєчасного (після спливу строку на притягнення до кримінальної відповідальності) направлення прокурором обвинувального акта до суду, надмірна тривалість кримінального провадження, в якому позивачка є потерпілою, та заподіяння немайнової шкоди є очевидними;
• за таких обставин суди зробили помилковий висновок про відсутність підстав для задоволення позову.

З урахуванням характеру й глибини заподіяних позиваці моральних страждань, тривалості та неефективності здійснення кримінального провадження, в якому позивачка є потерпілою, а також засад розумності та справедливості, колегія суддів уважає за доцільне стягнути з Державного бюджету України на користь позивачки 20 000 грн компенсації моральної шкоди.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що оскаржені судові рішення ухвалені без урахування висновку щодо застосування норм матеріального права, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі № 197/1330/14-ц (провадження № 61-21956св19), в зв`язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржені судові рішення – скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Отже, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, касаційну скаргу задовольнив частково. Рішення Вільногірського міського суду та постанову Дніпровського апеляційного суду скасував й ухвалив нове рішення.

Верховний Суд вирішив, що слід стягнути з Державного бюджету України на користь позивачки 20 000 грн компенсації моральної шкоди. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Автор: Наталья Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua, на Twitter, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.