В БП ВС обжаловали закон, автоматически уменьшающий размер пенсии граждан: что решила Большая Палата Верховного Суда

Кодекс административного судопроизводства регламентирует порядок рассмотрения не всех публично-правовых споров, а лишь возникающих в результате осуществления субъектом властных полномочий управленческих функций и рассмотрение которых непосредственно не отнесено к подсудности других судов.

Понятие спора, которое не подлежит рассмотрению в порядке административного судопроизводства, следует толковать в контексте части третьей статьи 124 Конституции в более широком смысле, то есть как понятие, касающееся тех споров, которые не подпадают под юрисдикцию именно административных судов и вообще не подлежат судебному разбирательству. Это еще раз подчеркнула Большая Палата Верховного Суда по делу № 990/15/23 в постановлении от 30 марта 2023 года.

Обставини справи

5 січня 2023 року позивач звернувся до Касаційного адміністративного суду Верховного Суду з позовом, у якому просив визнати протиправною та нечинною норму Закону від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII у частині застосування величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1%, замість 1,35 %, як було раніше передбачено статтею 25 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зазначив, що ця норма Закону №2148-VIII всупереч статті 22 Конституції України звужує зміст і обсяг існуючих прав і свобод, адже зменшення величини оцінки одного року страхового стажу автоматично зменшує розмір пенсії.

Ухвалою від 30 січня 2023 року КАС ВС відмовив у відкритті, оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Як зазначив КАС ВС, позов стосується законотворчої діяльності Верховної Ради, під час здійснення якої вона не реалізовує публічно-владних управлінських функцій, відтак предмет позову не підпадає під контроль суду адміністративної юрисдикції.

Позивач не погодився з таким судовим рішенням і подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом положень частини першої статті 5 КАСУ, в якій затверджено право кожної особи звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

Позиція ВП ВС

Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із частиною першою статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Вичерпний перелік публічно-правових справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначено в частині другій статті 19 КАС.

Пунктом 1 частини другої статті 19 КАС передбачено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.

З наведеного випливає, що КАС регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Згідно із частиною першою статті 89, частиною другою статті 90 розділу ІV Регламенту право законодавчої ініціативи у ВРУ належить Президенту України, народним депутатам, Кабінету Міністрів України. Законопроект, проект іншого акта подається до ВРУ за підписом особи, яка має право законодавчої ініціативи або представляє орган, наділений таким правом.

Такі дії ВРУ не вважаються управлінськими, а тому не підпадають під контроль суду адміністративної юрисдикції. До них мають застосовуватися положення, що дозволяють удаватися до інших юрисдикційних форм захисту від порушень прав чи інтересів.

Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. КАС регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

У цій справі позивач оскаржує акт ВР, який не можна вважати управлінським, адже його прийняття охоплюється процедурою законотворчого процесу, здійснення якого віднесено до виключної компетенції ВРУ, яка при цьому реалізує свою нормотворчу функцію, а не владні управлінські функції по відношенню до позивача.

Ураховуючи зазначене вище, предмет позову не підпадає під контроль суду адміністративної юрисдикції. Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що цей позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства є правильним.

Крім того, на переконання Великої Палати Верховного Суду, поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів і які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Таку правову позицію Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала в судових рішеннях, зокрема в постановах від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 3 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18, від 13 березня 2019 року у справі № 9901/947/18, від 1 квітня 2020 року у справі № 9901/571/19.

Отже, ВП ВС апеляційну скаргу залишила без задоволення.

Автор: Наталя Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua, на Twitter, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.