Женщина решила принять наследство на квартиру, расположенную в Украине, у российского нотариуса: что решил Верховный Суд

Верховный Суд в составе Объединенной палаты Кассационного гражданского суда рассмотрел дело, в котором указал, что в случае, когда наследодатель на время смерти проживал за пределами Украины, и в состав наследства входят права на недвижимое имущество, находящееся на территории Украины, принятие наследства происходит путем обращения к украинскому нотариусу, по месту нахождения недвижимого имущества в Украине.

Если наследник не подал в определенный законом срок украинскому нотариусу по месту нахождения недвижимого имущества в Украине заявление о принятии наследства, он не может считаться принявшим наследство.

Принятие наследства за пределами Украины не свидетельствует о принятии наследства, которое находится в Украине. Такой факт не имеет юридического значения для наследования права на недвижимое имущество, расположенное на территории Украины (дело №398/1796/20, постановление от 13 марта 2023 г.).

Історія справи

У червні 2020 року позивачка звернулася з позовом до повіреного та особи, яка набула у власність квартиру її двоюрідного брата, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним.

На обґрунтування позову зазначала, що після смерті її двоюрідного брата – громадянина рф, відкрилась спадщина на майно та майнові права, які належали йому за життя.

Спадкоємцями майна є його двоюрідні сестри, зокрема і позивачка.

17 жовтня 2019 року нотаріус міста москви видала свідоцтво про право на спадщину, відповідно до якого спадкоємицею частини належних померлому грошових вкладів із належними до них відсотками та компенсаціями є його двоюрідна сестра – позивачка .

Відповідно до договору купівлі-продажу від 29 січня 2019 року набувач придбав у її брата, від імені якого на підставі довіреності, посвідченої третім секретарем з консульських питань Посольства України в Китайській Народній Республіці Федічевим О. Є. 22 жовтня 2015 року, діяв повірений, трикімнатну квартиру.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29 січня 2019 року цього ж дня до Реєстру було внесено запис, відповідно до якого одноособовим власником спірної квартири є набувач, а підставою вчинення запису зазначено договір купівлі-продажу від 29 січня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу.

Позивачка вважає, що оспорюваний правочин від імені брата був укладений на підставі довіреності, яка є недійсною, у зв`язку з припиненням представництва на підставі пункту 6 частини першої статті 248 ЦК.

Таким чином, вважала, що оспорюваний договір суперечить частині першій статті 203 ЦК України, оскільки спрямований на порушення її та сестри прав, охоронюваних законом інтересів як спадкоємців. Це, на її (позивачки) думку, є підставою для визнання вказаного договору купівлі-продажу недійсним.

Просила визнати недійсним з моменту вчинення договір купівлі-продажу від 29 січня 2019 року, на підставі якого набувач придбав у брата, від імені якого на підставі довіреності, посвідченої третім секретарем з консульських питань Посольства України в КНР, діяв повірений, трикімнатну квартиру.

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 7 липня 2021 року позов задоволено. Постановою Кропивницького апеляційного суду від 24 листопада 2021 року рішення залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновками суду першої інстанції, вказав, що відповідно до статті 48 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, яка набула чинності для України 14 липня 1995 року, провадження в справах про спадкування нерухомого майна компетентні вести установи Договірних Сторін, на території яких знаходиться нерухоме майно. Апеляційний суд, з посиланням на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 320/5056/17-ц, вважав, що для оформлення спадкових прав після померлого достатньо звернутися до державної нотаріальної контори за місцем його проживання (реєстрації), оскільки відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Брат помер на території російської федерації, місцем відкриття спадщини є місто москва російської федерації.

Сестра у встановлений законом шестимісячний строк звернулася до нотаріальної контори за місцем смерті та останнього місця проживання і реєстрації спадкодавця у російській федерації із заявою про прийняття спадщини. Норми чинного законодавства України, з урахуванням наявності між Україною та російською федерацією договору про правову допомогу, не покладають на спадкоємця обов`язку одночасно звертатись із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори на території України та до нотаріальної контори на території російської федерації. За таких обставин, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що, оскільки сестра не звернулася із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори в Україні, то вона не є спадкоємцем і не має права на спадщину.

На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що у зв`язку зі смертю брата його цивільні права та обов`язки припинено, а тому також припинилась дія довіреності. Таким чином, суд обґрунтовано визнав недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений на підставі припиненої довіреності.

Аргументи апеляційної скарги набувача майна про обраний позивачем неефективний спосіб захисту її прав апеляційний суд вважав необґрунтованими, оскільки визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири відповідає характеру порушеного права спадкоємця на спірне спадкове майно і його застосування призводить до настання реальних юридичних наслідків - можливості отримати це майно у власність у порядку спадкування шляхом звернення з заявою про одержання свідоцтва про право на спадщину до нотаріальної контори.

Аргументи учасників справи

У січні 2022 року представник набувача квартири подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга аргументована тим, що рідні сестри спадкодавця домовились між собою, що кошти на рахунках в банку у російській федерації будуть належати позивачці, а спірна квартира – її сестрі. Саме тому позивач не приймала спадщину на території України, але прийняла спадщину в російській федерації, отримавши кошти, які знаходились на банківських рахунках брата, а сестра розпоряджалась спірною квартирою. Водночас сестра знала, що померлий видав на ім`я свого друга довіреність, тому вона не вчиняла дій щодо прийняття спадщини, оформлення права власності на квартиру, а згодом - щодо її продажу. Сестра одразу продала квартиру через представника та отримала за спірну квартиру грошові кошти.

Після того, як у спірній квартирі було проведено ремонт, а її вартість збільшилась в декілька разів, позивач вирішила отримати її у власність, відібравши спірне нерухоме майно у добросовісного набувача у судовому порядку, оминувши процедуру оформлення прав у нотаріальній конторі та сплати податків.

Як зазначено у касаційній скарзі, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, оскільки для звернення позивачки до нотаріальної контори з відповідною заявою пропущено шестимісячний строк; вона не є спадкоємицею нерухомого майна, адже не подала заяву про прийняття спадщини (спірної квартири); зазначаючи, що позивачка може отримати майно у власність шляхом звернення до нотаріальної контори, апеляційний суд протирічить своєму ж висновку про те, що повторного звернення до органів нотаріату від позивача не вимагається, адже вона вже звернулась до нотаріуса в російській федерації.

У цій справі суддя апеляційного суду виклав окрему думку, в якій погодився з доводами про відсутність у позивачки права на оспорювання договору купівлі-продажу квартири, оскільки вона не була його стороною та не звернулась до нотаріальної контори на території України з відповідною заявою про прийняття спадщини.

Для прийняття у спадщину нерухомого майна, що належало спадкодавцю, який помер на території російської федерації, спадкоємцю необхідно подати відповідну заяву за місцем знаходження нерухомого майна та за законодавством місцезнаходження цього майна, тобто в Україні. В матеріалах справи відсутні докази того, що позивачка зверталась до нотаріуса із заявою про прийняття у спадщину спірного нерухомого майна у передбачений законом строк, а також відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину. Оскільки докази прийняття спадщини відсутні, спадкоємець вважається таким, що не прийняв її. Таким чином, суди повинні були відмовити у задоволенні позову внаслідок того, що позивач не довела факт порушення її прав.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2023 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвала мотивована наявністю застосування судом касаційної інстанції у різних палатах принципово різного підходу щодо вирішення питання щодо спадкування з іноземним елементом, зокрема про прийняття спадщини, до складу якої включено об`єкт нерухомого майна, розташованого на території України, що викликає необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці їх розгляду Верховним Судом.

Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати, колегія суддів вважала, що є підстави для відступу від висновку, викладеного у постанові Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі №320/5056/17-ц, та вказівки, що у випадку, коли спадкодавець на час смерті проживав за межами України і до складу спадщини входять права на нерухоме майно, яке знаходиться на території України, прийняття спадщини відбувається у спосіб звернення спадкоємця з відповідною заявою до компетентного органу, уповноваженого на вчинення нотаріальних дій, за місцем знаходження нерухомого майна в Україні.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Щодо відступу від висновку Верховного Суду

Спадкування в Україні регулюється основним регулятором приватних відносин, яким є ЦК України. Втім за умови наявності в таких відносинах іноземного елемента застосовується норми Закону України «Про міжнародне приватне право».

Відповідно до частини першої статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна (частина перша, друга статті 1221 ЦК України).

У статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно з частиною першою, другою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину (частина перша статті 1296 ЦК України).

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (частина перша статті 1297 ЦК України).

Іноземний елемент у спадкуванні може виражатися в одній з таких трьох ознак: 1) спадкодавець або спадкоємець є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; 2) спадщина знаходиться на території іноземної держави; 3) юридичний факт, який створює, змінює чи припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави (наприклад, смерть спадкодавця на території іншої держави чи народження дитини, спадкові права якої захищалися до її народження в іншій державі, тощо).

За наявності хоча б однієї із вказаних ознак, до відносин спадкування будуть застосовуватися положення Закону України «Про міжнародне приватне право».

Відповідно до статті 71 Закону України «Про міжнародне приватне право» спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України.

Крім норм Закону України «Про міжнародне приватне право», спадкування з іноземним елементом може регулюватись нормами міжнародних договорів.

Таким міжнародним договором є Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, підписана від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікована Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (далі - Конвенція), що була чинна на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.

Згідно зі статтею 44 Конвенції громадяни кожної із Договірних сторін можуть спадкувати на територіях інших Договірних сторін майно чи права за законом чи за заповітом на рівних умовах і в тому ж об`ємі, як і громадяни даної Договірної сторони.

Відповідно до статті 45 цієї Конвенції право спадкування майна, крім випадків, передбачених пунктом 2 вказаної статті, визначається по законодавству тієї Договірної Сторони, на території якої спадкодавець мав останнє місце проживання.

У пункті 2 статті 45 Конвенції визначено, що право спадкування нерухомого майна визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно.

У статті 48 Конвенції передбачено, що провадження в справах про спадкування рухомого майна компетентні вести установи Договірних Сторін, на території яких спадкодавець мав останнє місце проживання на час своєї смерті. Провадження в справах про спадкування нерухомого майна компетентні вести установи Договірних Сторін, на території яких знаходиться нерухоме майно.

Спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України, тобто спадкування нерухомого майна здійснюється за матеріальним правом держави, на території якого це майно знаходиться (стаття 71 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що:

• спадкування права на нерухоме майно, яке знаходиться на території України регулюється правом України. У випадку, коли спадкодавець на час смерті проживав за межами України, і до складу спадщини входять права на нерухоме майно, яке знаходиться на території України, прийняття спадщини відбувається у спосіб звернення спадкоємця з відповідною заявою до компетентного органу, уповноваженого на вчинення нотаріальних дій, за місцем знаходження нерухомого майна, тобто, в Україні;
• подання заяви про прийняття спадщини за законодавством російської федерації не звільняє спадкоємця від подання заяви про спадкування за місцем знаходження нерухомого майна, як це передбачено статтею 71 Закону України «Про міжнародне приватне право» та статтею 1269 ЦК України;
• якщо спадкоємець не подав у визначений законом строк нотаріусу за місцем знаходження нерухомого майна заяву про прийняття спадщини, він не може вважатись таким, що прийняв спадщину. Спадкування права на нерухоме майно, розташованого за межами України, не свідчить про прийняття спадщини, яка знаходиться в Україні. Такий факт не має юридичного значення для успадкування іншої частини права не нерухоме майно, розташованого на території України, оскільки як міжнародним, так і національним законодавством задекларована незалежність та самостійність відповідних спадкових процесів. Обставини прийняття спадщини за кордоном можуть лише підтверджувати обізнаність спадкоємця про смерть спадкодавця.

Тому Об`єднана палата відступає від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року у справі № 320/5056/17-ц (провадження № 61-7333св20), згідно якого чинне законодавство, з урахуванням наявності між Україною та російською федерацією відповідного договору про правову допомогу, не змушує спадкоємця одночасно звертатись із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори на території України та до нотаріальної контори на території російської федерації.

Щодо вирішення справи по суті

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18).

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі №148/2112/19 (провадження № 61-18061св20).

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх ( erga omnes ). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при зверненні із позовом про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, позивачка посилалась на те, що оспорюваний договір був підписаний повіреним від імені власника майна (брата) після його смерті, тобто особою, яка не мала відповідних повноважень на день укладення правочину;

при задоволенні частково позову суди вважали, що позивач прийняла спадщину після померлого в російській федерації, подавши відповідну заяву 28 березня 2019 року до нотаріальних органів м. москви. Суди зазначили, що оскільки брат помер на території російської федерації й останнім зареєстрованим місцем проживання його була квартира у москві, тому місцем відкриття спадщини після його смерті є м. москва російської федерації. При цьому, суди попередніх інстанцій вважали, що подання заяви про прийняття спадщини в російській федерації автоматично розповсюджується і на нерухоме майно, яке знаходиться на території України. Апеляційний суд, зокрема зазначив, що чинне законодавство, з урахуванням наявності між Україною та російською федерацією відповідного договору про правову допомогу, не змушує спадкоємця одночасно звертатись із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори на території України та до нотаріальної контори на території російської федерації;

Брат помер у м. москві. 28 березня 2019 року позивачка звернулась до нотаріальних органів м. москви з відповідною заявою про прийняття спадщини, але лише в частині грошових вкладів. Свідоцтво про право на спадщину позивачка отримала у нотаріальній конторі рф. Будь-яких доказів того, що позивачка зверталась до нотаріуса за місцезнаходженням спірного нерухомого майна із заявою про прийняття спадщину відносно нього в передбачений законом строк, матеріали справи не містять;

суди не врахували, що у випадку, коли спадкодавець на час смерті проживав за межами України, і до складу спадщини входять права на нерухоме майно, яке знаходиться на території України, прийняття спадщини відбувається у спосіб звернення спадкоємця з відповідною заявою до компетентного органу, уповноваженого на вчинення нотаріальних дій, за місцем знаходження нерухомого майна в Україні. Якщо спадкоємець не подав у визначений законом строк нотаріусу за місцем знаходження нерухомого майна в Україні заяву про прийняття спадщини, він не може вважатись таким, що прийняв спадщину;

Об`єднана палата звертає увагу, що, оскільки заяву про прийняття спадщини на нерухоме майно позивачка в Україні не подавала, тому відсутні підстави вважати, що вона успадкувала належну за життя брату квартиру. Оскільки позивачка не вважається такою, що прийняла у спадщину спірне нерухоме майно, яке перебуває на території України, й не була стороною оспорюваного договору купівлі-продажу від 21 січня 2019 року, то оспорюваним правочином права та інтереси позивачки не порушені;

відсутність порушеного права позивачки є самостійною підставою для відмови в позові.

За таких обставин, Об`єднана палата вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові.

Крім того Об`єднана палата звертає увагу на те, що 1 грудня 2022 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року».

Вказаний Закон передбачає: зупинення дії Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року      (далі - Мінська конвенція та Протокол), вчиненого від імені України у  м. москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР, у відносинах з російською федерацією та Республікою Білорусь (стаття 1); вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до неї, вчиненого від імені України у м. москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року  № 140/98-ВР (стаття 2).

Висновки щодо застосування норми права

Згідно із частиною другою статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

У випадку, коли спадкодавець на час смерті проживав за межами України, і до складу спадщини входять права на нерухоме майно, яке знаходиться на території України, прийняття спадщини відбувається у спосіб звернення спадкоємця з відповідною заявою до компетентного органу, уповноваженого на вчинення нотаріальних дій, за місцем знаходження нерухомого майна в Україні.

Якщо спадкоємець не подав у визначений законом строк нотаріусу за місцем знаходження нерухомого майна в Україні заяву про прийняття спадщини, він не може вважатись таким, що прийняв спадщину. Прийняття спадщини за межами України не свідчить про прийняття спадщини, яка знаходиться в Україні. Такий факт не має юридичного значення для спадкування права на нерухоме майно, розташованого на території України.

Автор: Наталья Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua, на Twitter, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.