Зачисление к окончательному наказанию отбытого по предыдущим приговорам: позиция Верховного Суда

Верховный Суд рассмотрел кассационную жалобу осужденного на приговор Сиховского районного суда Львова от 21 апреля 2021 года и определение Львовского апелляционного суда от 3 августа 2021 года (дело № 464/226/20).

Обжалованным приговором от 2021 года лицо приговорено по части 3 статьи 185 Уголовного кодекса к наказанию в виде лишения свободы сроком 3 года 6 месяцев. Суд признал доказанным, что в 2016 году в магазине «Продукты» по ул. Кавалеридзе, 8 в г. Львове он по предварительному сговору с лицом, материалы по которому выделены в отдельное производство, тайно похитил из денежного ящика кассового аппарата деньги в сумме 1792 грн, принадлежащих ООО.

Львівський апеляційний суд ухвалою від 3 серпня 2021 року прийняв відмову засудженого від його апеляційної скарги, відмовив у задоволенні апеляційної скарги прокурора і залишив вирок суду першої інстанції без змін.

Засуджений, посилаючись на пункт 1 частини 1 статті 438 КПК просив змінити оскаржені судові рішення в частині призначеного покарання.

Він вважає, що оскільки злочин за цим вироком вчинено до постановлення вироку Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 квітня 2018 року, то остаточне покарання йому мало бути визначено за сукупністю злочинів на підставі частини 4 статті 70 КК і до цього покарання мало бути зараховано покарання, повністю відбуте за вироком від 18 квітня 2018 року.

Він також стверджує, що не відмовлявся від апеляційної скарги, а тому апеляційний суд незаконно закрив провадження в цій частині.

Прокурор підтримав касаційні вимоги засудженого.

Оцінка Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені у скарзі доводи, Суд дійшов висновку, що у задоволенні касаційної скарги необхідно відмовити.

Щодо відмови від апеляційної скарги

Перевіривши журнал та звукозапис судового засідання 3 серпня 2021 року, Суд переконався, що засуджений відмовився від своєї апеляційної скарги, а тому відхиляє цей довід засудженого.

Щодо застосування частини 4 статті 70 КК

Частина 4 статті 70 КК передбачає:

«За правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку».

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду, розглядаючи питання щодо застосування цього положення закону, дійшла висновку, що «у разі встановлення судом, що кримінальні правопорушення за новим вироком були вчиненні особою до постановлення декількох попередніх вироків, за які особа засуджена до покарань, що належить відбувати реально, остаточне покарання призначається на підставі частини 4 статті 70 КК за правилами, передбаченими частинами 1-3 цієї статті, тобто шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених особі покарань за новим вироком та попередніми вироками».

У цій справі засуджений посилається на те, що злочин, за який його засуджено оскарженим вироком, вчинено ним 6 квітня 2016 року, тобто до постановлення вироку від 18 квітня 2018 року, і, таким чином, правила частини 4 статті 70 КК поширюються на його ситуацію.

Однак, як можна зрозуміти з касаційної скарги, засуджений зацікавлений не у повному чи частковому складанні покарань, призначених за двома згаданими вироками, а у застосуванні другого речення частини 4 статті 70 КК, що передбачає:

«У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу».

Суд відзначає, що у деяких випадках цей Суд дійсно призначав покарання за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим і зараховував до остаточного покарання відбуте за попередніми вироками, тим самим зменшуючи у разі неодноразового засудження розмір покарання, який належало відбувати засудженому. Аналогічні рішення приймав також Верховний Суд України.

У цьому випадку Суд не вважає за необхідне відступати від зазначеної практики застосування частини 4 статті 70 КК, оскільки такий підхід не може бути застосовано в обставинах цієї справи, виходячи з міркувань, наведених нижче.

Чоловік вироком від 18 квітня 2018 року був засуджений за вчинення злочину, передбаченого частиною 2 статті 185 КК, який відповідно до частини 4 статті 12 КК є нетяжким. Згідно з пунктом 7 статті 89 КК судимість за нетяжкий злочин погашається, якщо протягом трьох років особа, що відбула покарання, не вчинить нового кримінального правопорушення.

Покарання за вироком від 18 квітня 2018 року засуджений відбув 1 червня 2018 року. Таким чином, 1 червня 2021 року судимість за цей злочин погашена і відповідно до частини 2 статті 88 КК засудження цим вироком не може мати правових наслідків у випадках, передбачених законом, у тому числі й при застосуванні частини 4 статті 70 КК.

Оскаржений вирок набрав чинності 3 серпня 2021 року, тобто після того, як судимість за вироком від 18 квітня 2018 року була погашена.

За відсутності будь-якої інформації про обставини, що свідчать про переривання строку погашення судимості, апеляційний суд не мав підстав приймати до уваги цей вирок для призначення остаточного покарання засудженому. Тим більше таких підстав не існує на час розгляду справи касаційним судом.

Враховуючи наведене, Суд, попри те, що суд апеляційної інстанції не послався в своєму рішенні на статті 88 та 89 КК, не вбачає підстав для зміни оскаржених рішень, а тому вважає, що касаційну скаргу засудженого належить залишити без задоволення.

Автор: Наталя Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua, на Twitter, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.