Презумпция целостности (достоверности) электронных доказательств: позиция Верховного Суда

Верховный Суд рассмотрел дело №910/5408/21 о взыскании задолженности по договору. В этом споре перед Верховным Судом возникли вопросы относительно надлежащего характера, допустимости и достоверности электронных доказательств:

1) переписки представителей истца и представителей ответчика о предоставлении услуг в мессенджере Telegram;

2) переписки представителей истца и ответчика по электронной почте;

3) сведений о предоставленных услугах в системе управления проектами Jira;

4) сведений из среды обмена результатами работы GitLab.

Історія справи

У 2020 році ТОВ "І" (виконавець) та ТОВ "А" (замовник) уклали Генеральний договір про надання послуг.

Згодом ТОВ "І" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "А" про стягнення 1 905 758,80 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо оплати наданих послуг за Генеральним договором. Позивач стверджував, що він, відповідно до вимог Генерального договору, належним чином виконав вказані в Акті роботи, однак відповідач свої зобов`язання щодо оплати виконаних робіт (наданих послуг) не виконав, тому у позивача виникла заборгованість перед незалежними підрядниками, які були ним залучені з метою виконання передбачених умовами Генерального договору завдань.

Господарський суд міста Києва позов задовольнив частково. Північний апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції скасував у частині позовних вимог щодо стягнення основного боргу у розмірі 1 640 818,96 грн, інфляційних втрат у розмірі 37 952,15 грн, 3% річних у розмірі 10 384,36 грн і у частині наказу органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення здійснювати нарахування 3% річних та ухвалив в цій частині нове рішення про відмову у їх задоволенні; в іншій частині рішення залишив без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована таким:

-          суд апеляційної інстанції не погоджується з тим, що правочин за своєю правовою природою є змішаним договором і в частині правового регулювання спірних правовідносин мають застосовуватися норми щодо договору підряду;

-          до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми щодо надання послуг, закріплені у гл.63 Цивільного кодексу;

-          Акт підписано в односторонньому порядку зі сторони виконавця директором та посвідчено печаткою позивача; відповідач вказаний акт не підписав і печаткою не посвідчив; відповідач заперечував прийняття послуг за вказаним актом та, відповідно, обов`язок щодо їх оплати;

-          посилання позивача на електронні докази як на підставу підтвердження факту надання послуг на суму 1 640 818,96 грн у грудні 2020 року є необґрунтованими і відхиляються, оскільки вказані докази не є належними та допустимими в розумінні ст.5, частин 1, 2 ст.6 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг" за відсутності електронного цифрового підпису уповноваженої особи, статей 76-79 ГПК, які підтверджують саме факт надання послуг за договором у грудні 2020 року на заявлену до стягнення суму;

-          позивач не довів, що вказані у наведених доказах (як електронних, так і їх паперових роздруківках) відомості, по-перше, є взагалі послугами, а по-друге, входять до обсягу послуг, які зафіксовані у Акті позивачем; позивач як сторона, яка повинна довести свої вимоги за позовом, не довів, що він надав відповідачу визначений актом обсяг послуг на заявлену до стягнення суму саме у спірний період тощо.

27.06.2022 ТОВ "І" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду, якій просить її скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скаржник у касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження посилається на п.1 ч.2 ст.287 ГПК та зазначає:

-          суд апеляційної інстанції не врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13.10.2021 у справі №923/1379/20 щодо застосування ст.96 ГПК у контексті неможливості ототожнення електронного документа і електронного доказу, а тому висновок апеляційного суду про недопустимість, у розумінні Закону "Про електронні документи та електронний документообіг", цих доказів, зокрема, через відсутність електронного підпису уповноваженої особи, не відповідає вимогам процесуального закону, адже він ґрунтується на помилковому ототожненні електронного документа та електронного доказу;

-          ст.96 ГПК визначає поняття електронного доказу та наводить невичерпний перелік типів електронних доказів; електронні документи є лише одним з видів електронних доказів; формальні вимоги, що висуваються до електронних документів (зокрема, стосовно наявності електронного підпису), жодним чином не застосовуються до інших типів електронних доказів (постанова Верховного Суду від 13.10.2021 у справі №923/1379/20); позивач подав до суду низку електронних доказів на підтвердження своєї позиції стосовно того, що він надав відповідачеві послуги у грудні 2020 року;

-          суд апеляційної інстанції не врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10.04.2019 у справі №390/34/17, щодо доктрини venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) як складової принципу добросовісності; однак суд апеляційної інстанції не взяв до уваги і не дослідив докази, на підставі яких безпосередньо мав встановити обставини надання послуг відповідачеві протягом грудня 2020 року, на чому наполягав позивач і проти чого заперечував відповідач;

-          попри те, що суд апеляційної інстанції визнав недопустимими усі подані позивачем електронні докази, він надав їм оцінку по суті, дійшовши висновку про їх неналежність, а саме про неможливість на їх підставі встановити, що діяльність, про яку свідчать ці докази, стосувалася саме надання послуг за Генеральним договором у грудні 2020 року; такий підхід суду є хибним і не враховує позицію Верховного Суду стосовно доктрини venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) у контексті застосування ст.3 ЦК;

-          взаємодія між позивачем і відповідачем у рамках Генерального договору протягом грудня 2020 року і протягом попередніх періодів (серпень - листопад 2020 року) відбувалася з використанням одних і тих самих засобів комунікації (електронна пошта, месенджер Telegram, система управління проектами Jira, середовище обміну результатами роботи Gitlab тощо);

-          суд апеляційної інстанції застосував доктрину негативного доказу, адже послався на заперечення відповідачем певного факту і повністю переклав тягар його доведення на позивача, одночасно не оцінив подані позивачем докази по суті і не урахував відсутності доказів на їх спростування зі сторони відповідача.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо правової природи Генерального договору

Суди попередніх інстанцій в ухвалених рішеннях дійшли протилежних висновків щодо природи укладеного Генерального договору.

Суд першої інстанції у результаті дослідження умов Генерального договору дійшов висновку, що він за своєю правовою природою є змішаним договором, до спірних правовідносин мають застосовуватися норми щодо договору підряду.

 Натомість суд апеляційної інстанції не погодився з такими висновками суду першої інстанції і зазначив, що до спірних правовідносин учасників в контексті існуючого спору підлягають застосуванню норми щодо надання послуг відповідно до гл.63 ЦК.

ТОВ "І" у касаційній скарзі не наводило доводів щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанції стосовно природи Генерального договору. Разом з тим, до предмету доказування у цій справі належить факт виконання ТОВ "І" умов Генерального договору у грудні 2020 року. Тому без остаточного визначення правової природи Генерального договору - договору підряду, договору про надання послуг або змішаного договору, правильне вирішення цієї справи є неможливим.

ЦК розрізняє роботи, внаслідок яких має місце створення певних об`єктів матеріального світу та виконуються відповідно до договору підряду (ст.837 ЦК), та послуги, як такі, що споживаються в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності та надаються відповідно до договору про надання послуг згідно з ст.901 ЦК.

Крім того, роботи - це дії, результат яких не споживається в процесі їх виконання (на відміну від послуг), а створюють самостійний об`єкт матеріального світу. Особливість робіт як об`єкта цивільних правовідносин полягає в тому, що до виконання робіт їх результат існує у нематеріальній формі та переходить (об`єктивується) в матеріальну форму після їх виконання. Матеріальний результат робіт може полягати у створенні речі, її переробці, обробці тощо. Таким чином, результати виконання робіт за договором підряду є за своєю суттю нічим іншим, як матеріальними цінностями (п.43 постанови Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №911/841/20).

У п.1.1 Генерального договору визначено, що за цим договором позивач надає відповідачу послуги. Однак при визначенні правової природи укладеного договору визначальним є не те, як саме сторони поіменували укладений ними договір та / або його предмет, а зміст такої угоди.

Пунктом 1.1 ТЗ передбачено, що виконавець належним чином надає, а замовник приймає такі послуги: бізнес аналіз та керування проектом, комп`ютерне програмування (розробка програмного забезпечення), тестування програмного забезпечення, створення UI / UX дизайну, послуги DevOps спеціаліста.

У Генеральному договорі вказано, що послуги можуть включати надання визначених кінцевих результатів, таких як програмне забезпечення, комп`ютерний код, документація та дані (далі - результати); передання результатів та прийняття послуг регламентується згідно з ТЗ та попередньо досягнутими домовленостями між сторонами (пункти 1.2, 1.3, 1.4).

Тобто, фактично Генеральний договір передбачав як надання послуг (бізнес аналіз та керування проектом, тестування програмного забезпечення, послуги DevOps спеціаліста), так і виконання робіт (розробка програмного забезпечення). У зв`язку з цим Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що спірний Генеральний договір за своєю правовою природою є змішаним договором.

В Акті №5 вказано про надання позивачем відповідачу у грудні 2020 року: консультування з питань інформатизації (бізнес аналіз), проектування програмного (UI / UX) рішення, комп`ютерне програмування (backend), консультування з питань інформатизації (керування проектом), оброблення даних, розміщення інформації на веб-вузлах і пов`язана з ними діяльність (DevOps послуги).

Відтак у спірний період (грудень 2020), за твердженням позивача, він  надавав відповідачу послуги і виконував роботи.

Тому до спірних правовідносин мають бути застосовані як норми, які регулюють надання послуг, так і ті, що регулюють виконання робіт.

Щодо співвідношення понять "електронний документ" та "електронний доказ"

ТОВ "І" у касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував ст.96 ГПК, оскільки ототожнив електронні документи та електронні докази (посилається на неврахування висновків Верховного Суду, наведених у постанові від 13.10.2021 у справі №923/1379/20).

Суди попередніх інстанцій встановили, що на підтвердження факту надання позивачем відповідачу відповідних послуг за Генеральним договором ТОВ "І" надало суду:

письмове листування представників позивача та відповідача в особі головного технічного директора, передачу результатів в месенджері Telegram, описи задач, часу, витраченого консультантами та підрядниками позивача на виконання конкретних завдань по проекту Actinia, що зазначається в робочому середовищі Jira тощо;

інформацію про логи та їх архіви, які містять відомості про дату вчинення конкретної операції, назву самої операції, і які здійснювалися з серверу відповідача;

логи завантаження на платформі Gitlab за грудень 2020 року,

листування електронною поштою щодо надсилання позивачем відповідачу Акту та Рахунку та щодо розірвання Генерального договору (позивач відправляв відповідачу Рахунок та Акт на відповідні електронні адреси, вказані в п.15.2 Генерального договору).

Зазначені докази позивач надав суду у формі роздруківок (паперові копії електронних доказів).

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що посилання позивача на зазначені електронні докази (письмове листування представників позивача та відповідача в месенджері Telegram, відомості з робочого середовища Jira, логи завантаження на платформі Gitlab тощо) є необґрунтованими і відхиляються, оскільки вказані докази не є належними та допустимими в розумінні ст.5, частин 1, 2 ст.6 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг" за відсутності електронного цифрового підпису уповноваженої особи.

Верховний Суд вважає такий висновок суду апеляційної інстанції помилковим, зважаючи на таке.

Суд апеляційної інстанції помилково ототожнив електронний документ та електронний доказ.

Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (ст.5 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг").

Відповідно до ст.1 зазначеного Закону обов`язковий реквізит електронного документа - обов`язкові дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили.

Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини, пов`язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України "Про електронні довірчі послуги". Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах (ст.6 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг").

 Згідно з п.12 ч.1 ст.1 Закону "Про електронні довірчі послуги" електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис. Кваліфікованим електронним підписом є удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа (п.23 ч.1 ст.1 зазначеного Закону).

Водночас відповідно до ч.1 ст.96 ГПК електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 15.07.2022 у справі №914/1003/21 зазначив:

"68.На відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом.

69.У частині другій статті 96 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. У частині третій зазначеної статті встановлено, що учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

70.Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 Господарського процесуального кодексу України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України). Таким чином, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 922/51/20, від 14.12.2021 у справі № 910/17662/19).

71.Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частини п`ята, шоста статті 96 Господарського процесуального кодексу України).

72.Сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки.

73.Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу".

Аналогічні висновки містилися у постанові Верховного Суду від 13.10.2021 у справі №923/1379/20, на яку послався скаржник.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за ст.7 ЦК (постанови Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №914/2505/17, від 13.10.2021 у справі №923/1379/20, на яку посилався скаржник, ухвала Верховного Суду від 25.05.2022 у справі №914/1003/21).

Верховний Суд у постановах від 13.07.2020 у справі №753/10840/19, від 18.02.2021 у справі №442/3516/20 надані сторонами скрін-шоти повідомлень з телефону та планшету, роздруківки з Viber фактично визнав належними та допустимими доказами, які досліджені судами у їх сукупності та яким надана належна правова оцінка.

Також Верховний Суд у постановах від 17.04.2020 у справі №905/2319/17, від 25.03.2020 у справі №570/1369/17, від 13.07.2020 у справі №753/10840/19, від 27.11.2019 у справі №1540/3778/18 дійшов висновку, що переписка у Viber, Skype та інших месенджерах, включно з голосовими повідомленнями та іншим, є належним електронним доказом у судових справах.

У  постанові від 29.01.2021 у справі №922/51/20 Верховний Суд вказав, що подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, лише у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Аналогічний висновок зроблений у постанові від 23.09.2021 у справі №910/17662/19.

Тобто поняття електронного документа та електронного доказу не є тотожними, оскільки поняття електронного доказу є значно ширшим, та, окрім власне електронних документів, оформлених відповідно до статей 5, 6 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг", на які посилався суд апеляційної інстанції, включає в себе будь-яку інформацію в цифровій формі, що має значення для розгляду справи, в тому числі повідомлення, відправлені електронною поштою або іншими засобами електронного зв`язку.

Згідно з приписами Закону "Про електронні довірчі послуги" використання електронного підпису, який відповідає вимогам до кваліфікованого електронного підпису, дозволяє забезпечити електронну ідентифікацію підписувача і гарантує цілісність підписаних даних, а також має презумпцію відповідності особистому підпису (статті 14, 18, 23 Закону).

Водночас, відсутність кваліфікованого електронного підпису не зумовлює недостовірність певних даних в електронній формі, й відповідно, недостовірність електронного доказу. Вирішення питання достовірності такого доказу має відбуватися на загальних засадах, визначених ГПК, і відповідно до стандарту доказування "баланс ймовірностей", передбаченого ст.79 ГПК.

У Керівництві "Електронні докази в цивільному та адміністративному процесі", ухваленому Комітетом міністрів Ради Європи 30.01.2019 (далі - Керівництво) зазначено, що електронні (цифрові) докази можуть бути у формі тексту, відео, фотографій чи аудіозаписів. Дані можуть бути отримані за допомогою різних способів та з різних джерел, наприклад мобільних телефонів, веб-сторінок, бортових комп`ютерів або GPS-реєстраторів (у тому числі відомості, що перебувають поза контролем сторони). Електронні повідомлення (електронна пошта) є типовим прикладом електронних доказів, оскільки вони походять з електронного пристрою (комп`ютера або пристрою, схожого на комп`ютер) і містять відповідні метадані.

Важливим є дотримання принципу недискримінації при дослідженні електронних доказів, що означає, що суди не повинні відмовляти в прийнятті електронних доказів і не повинні заперечувати їх юридичну силу лише тому, що вони зібрані та / або подані в електронній формі. Суди не повинні заперечувати юридичну силу електронних доказів лише через відсутність вдосконаленого, кваліфікованого або подібного захищеного електронного підпису. Сторонам має бути дозволено подавати електронні докази в оригінальному електронному форматі без необхідності надання роздруківок (пункти 6, 7, 9 Керівництва).

Невикористання електронного підпису особами, які створили електронний доказ (лист, повідомлення, файл, аудіозапис, інші дані), не є підставою для визнання такого доказу недопустимим, якщо інше не встановлено законом.

Щодо ідентифікації автора, цілісності та достовірності електронних доказів

У сучасній діловій практиці більшість електронних даних не мають розширених або кваліфікованих електронних підписів і не захищені іншим способом. Незважаючи на це, суди мають розглядати їх як електронні докази (тоді як доказова сила доказів може змінюватися залежно від конкретного випадку), враховуючи, наприклад, різноманітні довірчі послуги, пов`язані з електронним керуванням документами та ідентифікацією підписантів, які доступні по всьому світу. В офіційних поясненнях до Керівництва заначено, що одним із прикладів є біометричний підпис, метод отримання електронної версії власноручного підпису, коли особа пише свій підпис на електронному пристрої за допомогою спеціальної ручки та блокнота. Залежно від чинного законодавства суд може визнати такий біометричний підпис рівноцінним власноручному підпису на папері.

Електронні докази повинні оцінюватися так само, як і інші види доказів, зокрема, щодо їх прийнятності, автентичності, точності та цілісності. Обробка електронних доказів не повинна бути невигідною для сторін або надавати несправедливу вигоду одній із них (преамбула "базові принципи" Керівництва).

В межах, прийнятних відповідно до національного законодавства та на розсуд суду електронні дані повинні прийматися як автентичний доказ, допоки інша сторона не наведе відповідні обґрунтовані доводи на спростування цього. Достовірність електронних доказів презюмується до тих пір, поки немає розумних сумнівів у протилежному (пункти 21, 22 Керівництва).

При цьому суди можуть вимагати аналізу електронних доказів експертами, особливо коли порушуються складні доказові питання або якщо є підозри щодо маніпулювання електронними доказами (п.18 Керівництва).

Під час дослідження електронних доказів має відбуватись належна ідентифікація таких доказів. Це означає, зокрема, що будь-яка технологія, яка підтверджує автентичність, точність і цілісність даних, повинна бути прийнята.

Кожен електронний доказ (оригінал) зазвичай містить таку приховану інформацію як метадані. Метадані - це відомості про інші дані, і іноді їх називають "цифровим відбитком" електронних доказів. Він може включати важливі доказові дані, такі як дата й час створення чи модифікації файлу чи документа, або автор, а також дата й час, коли дані були надіслані. Безпосередній доступ до метаданих зазвичай недоступний.

Метадані забезпечують необхідний контекст для оцінки доказів (даних) так само, як поштовий штемпель забезпечує контекст для оцінки звичайного (паперового) листа та його змісту. Суди повинні усвідомлювати потенційну доказову цінність метаданих, у випадку коли інша сторона оспорює достовірність доказу (авторство, цілісність, автентичність). Метадані можуть бути використані для відстеження та ідентифікації джерела та адресата повідомлення, даних про пристрій, який створив електронні докази, дати, часу, тривалості та типу доказів. Метадані можуть бути релевантними або як непрямі докази (наприклад, вказівки на найбільш релевантну версію документа), або як прямі докази (наприклад, якщо даними файлу маніпулювали). Ця настанова також релевантна у випадку втрати метаданих.

Також Керівні принципи Комітету Міністрів Ради Європи щодо механізмів онлайн вирішення спорів у цивільному та адміністративному судочинстві CM(2021)36-add5-final від 16.06.2021 передбачають, що використання електронних доказів може створити особливі проблеми для сторони, яка бажає оскаржити справжність або цілісність таких доказів. У разі оскарження електронних доказів, тій стороні, яка подає ці докази, може знадобитися продемонструвати їх справжність, наприклад, через надання метаданих або отримання відповідного розпорядження про отримання додаткових даних від інших осіб, як-от постачальників трастових послуг. Правдивість електронних даних можна довести будь-яким способом, наприклад, за допомогою кваліфікованих електронних підписів або інших аналогічних методів ідентифікації й забезпечення цілісності даних. Варто дотримуватися положень національного законодавства, які встановлюють доказову силу державних (офіційних) електронних систем, що генерують електронні докази. Крім того, сторонам варто дозволити оскаржувати свідчення експертів, якщо такі свідчення можуть визначити результат розгляду (принцип 11).

Також Верховний Суд звертає увагу на презумпцію цілісності (достовірності) електронних доказів, що означає, що доказ вважається цілісним (достовірним), поки інша сторона цього не спростує.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 15.07.2022 у справі №914/1003/21 зазначив:

"88. Чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов`язковим і за відсутності такого підпису документ не буде вважатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування електронною поштою між приватними особами (якщо інше не встановлено домовленістю між сторонами). У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення.

9. Отже, відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації".

Таким чином, Верховний Суд застосував відомий у світі принцип самоідентифікації автора.

Більш того, щодо електронних доказів широко застосовується й доктрина "листа у відповідь". Якщо доведено, що лист чи повідомлення було відправлено певній особі, то повідомлення, яке є відповіддю, вважатиметься автентичним без додаткових доказів. Адже малоймовірно, що хтось окрім цієї  особи, може отримати та відповісти на повідомлення з урахуванням його змісту, обговорюваних деталей.

Скаржник зазначає, що на підтвердження відповідних обставин він надав суду роздруківки електронних листів від 05.01.2021 та 04.02.2021 з Рахунком №5 Та Актом №5, роздруківки знімків екранів комп`ютера та мобільного телефону з перепискою щодо виконання ТЗ, роздруківки відповідних відомостей про надані послуги у системі управління проектами Jira та відомості про доступ до вихідного коду на платформі GitLab.

Такі роздруківки є паперовою копією електронного доказу. Звідси вони мають бути засвідчені як паперові копії в порядку, встановленому чинним законодавством, та не підлягають засвідченню електронним підписом (п.82 постанови Верховного Суду від 15.07.2022 у справі №914/1003/21).

Суд апеляційної інстанції не врахував, що надані ТОВ "І" докази не є такими, стосовно яких законодавство містить пряму вимогу щодо обов`язкового використання електронного підпису, а осіб відправника та отримувача, час відправлення відповідних повідомлень можна ідентифікувати за даними, наведеними в таких документах (адреси електронної пошти, власні імена, інші відомості, наведені у роздруківках).

У справі, що переглядається, учасники справи не заперечували факту відправлення електронних листів з відповідними додатками на адресу ТОВ "А"; у разі існування сумнівів щодо наявності оригіналів цих відправлень, суд мав можливість витребувати оригінал електронного доказу відповідно до ч.5 ст.96 ГПК.

Відповідно до п.1.2 ТЗ якщо це необхідно для надання послуг, а інше не передбачене у цьому ТЗ, додаткові технічні деталі і специфікації послуг, кінцевих результатів, графіки зустрічей і розробки, деталі щодо критеріїв приймання та тестування та інші необхідні деталі, за винятком застосовних цін та тарифів, можуть бути сповіщені та погоджені сторонами електронною поштою, факсом або іншим зручним способом, погодженим сторонами.

Також частинами 7, 8 ст.82 ГПК передбачено, що у порядку, передбаченому цією статтею, суд за заявою учасника справи чи з власної ініціативи може оглянути веб-сайт (сторінку), інші місця збереження даних в мережі Інтернет з метою встановлення та фіксування їх змісту. У разі необхідності для проведення такого огляду суд може залучити спеціаліста. Суд може призначити експертизу для встановлення та фіксування змісту веб-сайту (сторінки), інших місць збереження даних в мережі Інтернет за умови, якщо це потребує спеціальних знань і не може бути здійснено судом самостійно або із залученням спеціаліста.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції не здійснив ні огляду відповідних інформаційних ресурсів, де зберігаються відомості, на які посилався позивач (в тому числі із залученням спеціаліста), ні фіксування змісту таких ресурсів (в тому числі із залученням експерта) для встановлення того, чи дійсно надані позивачем роздруківки (паперові копії електронних доказів) можуть підтвердити фактичне надання ТОВ "І" відповідачу послуг та інші обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог.

Тому Верховний Суд вважає передчасними висновки суду апеляційної інстанції про те, що надані позивачем докази не відповідають вимогам статей 76-79 ГПК за відсутності електронного цифрового підпису уповноваженої особи.

Верховний Суд погоджується з доводами скаржника, що суд апеляційної інстанції не дослідив ключові доводи обох сторін та надані позивачем докази, які мають значення для вирішення спору.

Автор: Наталья Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua, на Twitter, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.