Верховный Суд в составе коллегии судей Первой судебной палаты Кассационного гражданского суда рассмотрел дело № 545/3933/21, которое было инициировано из-за спора между бывшими супругами по участию в воспитании и общении с ребенком. Один из супругов был гражданином Великобритании.
В постановлении КГС ВС отметил, что отец, проживающий отдельно от ребенка, также имеет право на личное общение с ним, а мать не имеет права препятствовать отцу общаться с ребенком и участвовать в его воспитании, если такое общение не оказывает негативного влияния на нормальное развитие ребенка и происходит именно в интересах ребенка.
Также ВС отметил, что восстановление отношений и эмоционального контакта малолетнего ребенка с одним родителем должно превалировать над желанием других лиц ограничить или вообще оградить ребенка от встреч.
Історія справи
У грудні 2021 року адвокат звернулася до Полтавського районного суду в інтересах громадянина Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії з позовом до його екс-дружини про відібрання дитини.
Позов обґрунтований тим, що сторони з 6 червня 2015 року до 19 квітня 2021 року перебували у шлюбі, у якому у них народилася дочка.
Дитина народилася та постійно проживала на території Великої Британії до того часу, поки, як зазначено у постанові суду, «відповідач не викрала її та незаконно, без згоди батька дитини, не вивезла на територію України».
Відповідний факт підтверджується постановою Полтавського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року у справі № 552/1759/19 щодо забезпечення повернення малолітньої дитини до Сполученого Королівства, якою апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Полтавській області в інтересах чоловіка та апеляційну скаргу адвоката задоволено. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 11 травня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано незаконним вивезення та утримування жінкою на території України малолітньої дитини, зобов`язано повернути малолітню до місця її постійного проживання - Великої Британії.
Разом з тим, рішення не було виконане.
26 січня 2022 року чоловік звернувся із заявою про забезпечення позову. Просив зобов`язати матір дитини забезпечувати побачення та спілкування (контакт) малолітньої з батьком під час його перебування на території України шляхом періодичних побачень батька з дитиною за місцем проживання дитини або в парках, скверах, розважальних закладах, на спортивних майданчиках та інших об`єктах дитячої інфраструктури або за місцем проживання батька. Забезпечувати спілкування (контакт) малолітньої дитини з батьком шляхом відеозв`язку, телефонного зв`язку, зокрема, з використанням соціальних мереж (Telegram, Viber, WhatsApp) та/або програм Zoom, Skype, щосуботи з 12 год 00 хв до 14 год 00 хв.
Негайно (не пізніше ніж протягом двох днів з дня виникнення факту) повідомляти батька про факти захворювання і заплановані/ургентні медичні втручання та лікування дитини.
Завчасно (не пізніше ніж за три дні) повідомляти батька про від`їзд (обставини та напрям) дитини за межі населеного пункту.
Надати батькові інформацію про місця та графік навчання та/або відвідування дитиною дошкільних навчальних закладів, гуртків, секцій тощо, а також негайно (не пізніше ніж протягом двох днів з дня виникнення факту) повідомляти батька дитини про факт і причини зміни чи припинення відвідування таких закладів/гуртків/секцій.
Заяву про забезпечення позову адвокат мотивувала тим, відповідач чинить активні та пасивні перешкоди в особистому спілкуванні батька з дочкою, та повністю заборонила участь батька у вихованні дитини та їх побаченнях. Неодноразово батько дитини намагався зустрітись з дочкою, прилітав із цією метою до України, писав та дзвонив на всі відомі йому номери та адреси як - відповідача, так і її представників у різних справах - із проханням дозволити принаймні організувати відеодзвінки з дитиною (video calls), надавати інформацію про неї для підтримання контакту, оскільки від особистих зустрічей екс-дружина ухиляється
Зміст судових рішень
Ухвалою Полтавського районного суду від 1 лютого 2022 року заяву представника позивача про забезпечення позову задоволено частково. До набрання законної сили рішенням суду у цивільній справі зобов`язано матір дитини, забезпечувати побачення та спілкування (контакт) малолітньої з батьком, забезпечувати в присутності матері спілкування (контакт) малолітньої шляхом відеозв`язку, телефонного зв`язку тощо.
Суд першої інстанції послався на висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 4 квітня 2018 року у справі № 344/16653/16-ц, провадження №61-1153св17, а саме, що необхідність відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з батьком повинна переважати над прагненням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з батьком.
Задовольнивши заяву частково, суд першої інстанції не зазначив, в якій її частині він відмовив у її задоволенні.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 26 травня 2022 року апеляційну скаргу екс-дружини задоволено. Ухвалу Полтавського райсуду скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви чоловіка про забезпечення позову.
Скасувавши ухвалу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що, задовольнивши частково заяву позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції не обґрунтував належним чином необхідності застосування заходів забезпечення позову саме у спосіб, наведений в заяві, та можливість настання негативних наслідків для позивача у разі невжиття таких заходів.
Крім цього, суд першої інстанції не врахував той факт, що на розгляді Полтавського районного суду знаходиться цивільна справа № 545/2247/18, в якій ставиться питання проживання дитини разом з матір`ю.
Також суд першої інстанції, забезпечуючи позов шляхом встановлення зустрічей батька з дитиною в присутності матері, не врахував наявність конфлікту між батьками, що може негативно вплинути на емоційний стан дитини та не буде сприяти зближенню батька з малолітньою дочкою, а також те, що дитина не спілкується англійською мовою, що потребуватиме залучення інших осіб та ускладнить налагодження відносин.
До того ж, забезпечуючи позов шляхом зобов`язання дружини надавати чоловіку інформацію про стан здоров`я дитини та відвідування або припинення відвідування гуртків, суд першої інстанції не обґрунтував, а позивач не надав доказів, чому така інформація не може бути витребувана батьком самостійно у навчального закладу чи закладу охорони здоров`я.
Забезпечуючи позов шляхом надання можливості батьку спілкуватися з малолітньою дитиною через соціальні мережі, суд першої інстанції не врахував вік дитини та наявність можливості спілкуватися за допомогою комп`ютерної техніки чи інших технічних пристроїв.
У липні 2022 року чоловік звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.
Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає рівною мірою інтереси як позивача, так і відповідача.
Цивільний процесуальний закон не зобов`язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а має на меті лише запобігти ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
У разі вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, провадження № 14-729цс19, зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, адвокат в інтересах громадянина Великої Британії як на обґрунтування обраного виду забезпечення позову, посилалася на необхідність забезпечення контакту батька з малолітньою дочкою на час розгляду справи.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини (далі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Відповідно до частини третьої статті 9 Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (Mamchur v. Ukraine, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (Hant v. Ukraine, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд зазначає таке.
Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.
Вказана норма кореспондується із положеннями частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з якою що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (частини перша - третя статті 157 СК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до статті 4 Конвенції про контакт з дітьми 2003 року дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.
З огляду на вказані норми матеріального права батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і відбувається саме в інтересах дитини.
Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що у таких чутливих правовідносинах, ураховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про відібрання дитини, сприяння відновленню відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з батьком має переважати над намаганням матері обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з ним.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 344/16653/16-ц, провадження № 61-1153св17.
Отже, з метою запобігання втраті емоційного контакту батька з малолітньою дитиною, погіршенню психоемоційного зв`язку між ними на період розгляду справи в суді, який може бути тривалим, забезпечення позову відповідає нормам процесуального права.
Про необхідність та важливість контакту дитини з кожним із батьків під час судового процесу та за відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дітей неодноразово наголошував у своїх рішеннях ЄСПЛ. Зокрема, у рішенні від 04 вересня 2018 року у справі «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» (заява № 6221/14), ЄСПЛ зазначив, що тривалий судовий процес, пов`язаний, у тому числі, зі встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися із сином протягом чотирьох років, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до його приватного i сiмейного життя, а тому допустимим є встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті.
У справі, що розглядається, суд першої інстанції вважав обґрунтованими доводи позивача щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням права батька на особисте спілкування з дитиною, його ставлення до виконання своїх обов`язків, відсутність підстав, які обмежують право на таке спілкування, а також враховуючи ту обставину, що їх зустрічі будуть сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків батька з його малолітньою дитиною, і ця обставина відповідатиме найкращим інтересам дитини.
Зустрічі та спілкування батька з дитиною є співмірним заходом забезпечення позову, враховуючи, що цей спір виник із сімейних правовідносин і предметом спору не є визначення способів участі батька у вихованні дитини.
Підстави для забезпечення позову є суб`єктивними та враховуються судом залежно від конкретного випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та забезпеченням якнайкращих інтересів дитини.
Суд першої інстанції здійснив оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, з`ясував співмірність виду забезпечення позову позовним вимогам, належним чином обґрунтував необхідність вжиття таких заходів.
Обґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції, відмовивши у задоволенні заяви про забезпечення позову, порушив норми процесуального права, а саме статтю 15 Закону України «Про охорону дитинства», статті 150, 155 СК України, статті 149, 150 ЦПК України, оскільки неповною мірою врахував вимоги вказаних норм права щодо співмірності заходів забезпечення позову заявленим позивачем вимогам.
Посилання суду апеляційної інстанції, що, за наявності іншого спору про визначення місця проживання дитини, який не вирішений по суті, де мати порушує питання проживання дитини разом з нею, а також спору про відібрання дитини, суд першої інстанції фактично визначив спосіб участі батьків у вихованні малолітньої дитини, яка зараз перебуває з матір`ю, - є безпідставним. Предметом спору у справі, яка переглядається, є відібрання дитини від батька, тому вид його забезпечення шляхом зобов`язання відповідача надати можливість безперешкодного спілкування та побачення батька з дитиною протягом певного проміжку часу, не вирішує спір по суті, а лише спрямований на збереження відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з батьком.
Крім того, заходи забезпечення мають тимчасовий характер та діють до набрання рішенням у справі законної сили.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилався на те, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 344/16653/16-ц, провадження № 61-1153св17, від 18 листопада 2020 року у справі № 127/31828/19, провадження № 61-10859св20, від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19, провадження № 61-9164св20, від 17 травня 2021 року у справі № 761/25101/20, провадження № 61-1092св21, від 15 вересня 2021 року у справі № 752/6099/20, провадження № 61-13598св20, від 01 грудня 2021 року у справі № 761/796/20, провадження № 61-6680св21.
Так, у постанові від 04 квітня 2018 року у справі № 344/16653/16-ц, провадження № 61-1153св17, Верховний Суд погодився з рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області про забезпечення позову, який дійшов обґрунтованого висновку, що відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з нею.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду (щодо забезпечення позову) від 18 листопада 2020 року у справі № 127/31828/19, провадження № 61-10859св20; від 17 травня 2021 року у справі № 761/25101/20, провадження № 61-1092св21.
У постанові від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19, провадження № 61-9164св20, Верховний Суд звернув увагу на те, що у таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, необхідність сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з матір`ю повинна переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із нею. А тому з метою запобігання втраті емоційного контакту матері з малолітньою дитиною, погіршенню між ними психоемоційного зв`язку на період розгляду справи у суді та остаточного вирішення питання про визначення місця проживання малолітньої дитини Верховний Суд вважає за необхідне застосування заходу забезпечення позову у спірних правовідносинах.
Висновки у вказаних постановах Верховного Суду, які ухвалені у подібних правовідносинах, суд апеляційної інстанції не врахував, тому обґрунтованими є доводи касаційної скарги в цій частині.
У постанові від 15 вересня 2021 року у справі № 752/6099/20, провадження № 61-13598св20, Верховний Суд, змінивши постанову Київського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові, а в іншій частині залишивши без змін, зазначив, що суд апеляційної інстанції ухвалив правильне по суті рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, проте неправильно застосував норми матеріального права в частині обґрунтування такої відмови, оскільки у матеріалах справи відсутній висновок Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації щодо розв`язання спору, який може бути наданий як на запит сторони у справі, так і на виконання вимог ухвали суду про його витребування, зокрема і для вирішення питання забезпечення позову. Зазначений висновок має важливе значення для вирішення процесуального питання про забезпечення позову, у тому числі з огляду на співмірність заходів забезпечення позову.
У постанові від 01 грудня 2021 року у справі № 761/796/20, провадження № 61-6680св21, Верховний Суд, скасувавши ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 03 листопада 2020 року і постанову Київського апеляційного суду від 31 березня 2021 року про забезпечення позову, ухваливши нове судове рішення про відмову, дійшов висновку, що, забезпечуючи позов шляхом зобов`язання матері забезпечувати побачення та спілкування (контакт) ОСОБА_7 з малолітньою дочкою ОСОБА_8 , кожного понеділка, середи з 17 год 00 хв до 18 год 00 хв у приміщенні (на території) Святошинського районного у місті Києві центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді ( АДРЕСА_1 ) у присутності фахівця із соціальної роботи, суди не врахували, чи відповідатиме це якнайкращим інтересам дитини.
Верховний Суд зазначив, що, встановивши існування конфлікту та спору між позивачем і відповідачем щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, суди вважали обґрунтованими доводи заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням права батька на участь у вихованні дитини, чим фактично вирішили його вимоги про встановлення порядку участі батька у вихованні дитини, яких він фактично не заявляв, що свідчить про неврахування судами частини третьої статті 150 ЦПК України щодо співмірності заходів забезпечення позову заявленим вимогам за зустрічним позовом.
Суди не надали оцінки можливості ефективного виконання матір`ю розпорядження Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації від 17 березня 2020 року № 221 в умовах пандемії гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та запроваджених у зв`язку з цим карантинних обмежень і не співставили з можливими негативними наслідками як для дитини, так і для матері.
Покладаючи на матір зобов`язання двічі на тиждень (щопонеділка та щосереди) на 17 год 00 хв забезпечувати присутність малолітньої дочки у приміщенні (на території) Святошинського районного у місті Києві центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, суди не взяли до уваги інтереси матері дитини, на яку поклали відповідний обов`язок, не врахували, що вона працює вчителем, тому не має можливості двічі на тиждень відлучатися з роботи для особистого супроводження малолітньої дочки до визначеної установи. Не враховано також й інтереси самої дитини, яка, як стверджує позивач, у визначений судом проміжок часу для побачень з батьком відвідує школу мистецтв та заняття в танцювальній студії.
Доводи заявника щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 752/6099/20, провадження № 61-13598св20, від 01 грудня 2021 року у справі № 761/796/20, провадження № 61-6680св21, Верховний Суд до уваги не бере, оскільки у цих справах і справі, яка переглядається, хоча правовідносини і є подібними, проте суди встановили різні обставини.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Вказаним вимогам судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
Верховний Суд дійшов висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, обґрунтованість та законність рішення суду першої інстанції, яке помилково скасував суд апеляційної інстанції.
Отже, ВС задовольнив касаційну скаргу чоловіка.
Автор: Наталья Мамченко
Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua, на Twitter, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.