Коллегия судей в составе Верховного Суда пересмотрела в порядке дело по иску физического лица к Министерству обороны Украины о признании противоправными действий, отмене решения и обязательства совершить действия.
Обставини справи
Спірні правовідносини у цій справі виникли з огляду на відмову Міноборони у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, у зв`язку із встановленням І групи інвалідності, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Така відмова мотивована тим, що групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності (позивач проходив військову службу, у період з 20 липня 1959 року по 20 квітня 1985 роки, в тому числі, приймав участь у бойових діях на території Республіки Афганістан, виконуючи свій інтернаціональний обов`язок у період з 29 липня 1983 року по 21 жовтня 1984 року).
Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив, оскільки дійшов висновку, що повторний огляд, за наслідками якого позивачу було встановлено І групу інвалідності, відбувся у січні 2020 року, а первинно ІІ групу інвалідності позивачу встановлено у квітні 2006 року. Оскільки між цими подіями минуло понад два роки, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
Водночас, суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу позивача задовольнив, скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нову постанову про задоволення позову. Апеляційний суд виходив з того, що посилання Міноборони, як на підставу відмови у виплаті одноразової допомоги, на те, що зміна групи інвалідності позивача відбулася понад дворічний термін, оскільки Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі – Порядок № 975), передбачено право на доплату одноразової грошової допомоги протягом двох років з моменту первинного встановлення інвалідності при тій умові, що військовослужбовцю вже призначалась і виплачувалась така одноразова допомога, є необґрунтованим, оскільки позивач при встановленні йому ІІ групи інвалідності за одноразовою грошовою допомогою не звертався та останньої не отримував.
Позиція Верховного Суду
Проте Верховний Суд не погодився з таким висновком суду апеляційної інстанції, касаційну скаргу Міноборони задовольнив частково, скасувавши постанову суду апеляційної інстанції та залишивши у силі рішення суду першої інстанції зі зміною мотивувальної частини цього рішення.
На підставі аналізу пунктів 2 та 3 Порядку № 975 Суд встановив, що на час подання позивачем заяви про виплату одноразової грошової допомоги було визначено, що моментом виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент первинного встановлення позивачу ІІ групи інвалідності (16 травня 2006 року).
Однак, відповідно до обставин цієї справи, встановлених судами попередніх інстанцій, позивач не звертався до уповноважених органів щодо призначення та виплати йому одноразової допомоги, і відповідно, щодо позивача у цій справі не приймалося рішення про виплату одноразової грошової допомоги.
Суд також виходив з того, що згідно з пунктом 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який набрав чинності з 1 січня 2014 року, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Верховний Суд врахував, що відповідно до сталої судової практики обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються, починаючи з 1 січня 2014 року.
Водночас, Суд зазначив, що рішенням Конституційного Суду України (Другий сенат) від 6 квітня 2022 року № 1-р(ІІ)/2022 у справі про посилений соціальний захист військовослужбовців положення пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII визнано такими, що не відповідають статтям 1, 3, частині першій та другій статті 8, частині п`ятій статті 17, частині першій статті 17 Конституції України.
Зважаючи на наявну юридичну позицію Конституційного Суду України колегія суддів звернула увагу, що, за загальним правилом, вона може бути застосована судами тільки з дня ухвалення Конституційним Судом відповідного рішення, тобто з 6 квітня 2022 року.
Таким чином, оскільки правове регулювання правовідносин, що є предметом цієї справи, змінилося з 6 квітня 2022 року внаслідок відповідного рішення Конституційного Суду України, то Верховний Суд не побачив підстав для відступу від наявної судової практики.
На цій підставі Верховний Суд дійшов висновку, що при вирішенні судами спорів, які стосуються права особи на отримання одноразової грошової допомоги у зв’язку із встановленням групи інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», за умови, що первинне встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності виникло після 6 квітня 2022 року, має враховуватися Рішення Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2022, яким визнано неконституційним, зокрема пункт 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Постанова Верховного Суду від 13 вересня 2022 року у справі №640/14168/20 (адміністративне провадження № К/9901/47459/21).
Автор: Наталья Мамченко
Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua, на Twitter, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.