Верховний Суд переглянув у касаційному порядку справу за позовом Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпрогаз» про стягнення коштів.
У цій справі НКРЕКП звернулась із позовом до суду про стягнення з відповідача суми штрафу та нарахованої пені у зв`язку з несплатою АТ «Дніпрогаз» у добровільному порядку у встановлений строк суми штрафу відповідно до постанови НКРЕКП.
Судами першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову відмовлено на тій підставі, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, визнано протиправною та скасовано постанову НКРЕКП про накладення штрафу за порушення Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного газу. Суди дійшли висновку, що оскільки постанова НКРЕКП, на підставі якої позивач звернувся з цим позовом до суду, скасована рішенням суду, що набрало законної сили, то у відповідача відсутній обов`язок сплати, визначеної цією постановою суми штрафу, як і обов`язок сплатити визначену Регулятором пеню.
Верховний Суд погодився з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, касаційну скаргу НКРЕКП залишив без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Основним доводом касаційної скарги НКРЕКП було те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували частину третю статті 5 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», відповідно до якої рішення Регулятора можуть бути оскаржені в судовому порядку, однак оскарження рішень Регулятора не зупиняє їх виконання.
Скаржник вважав, що положення цієї статті слід розуміти так, що рішення Регулятора про накладення штрафу має бути виконано, оскільки позов до суду про стягнення суми добровільно несплаченого штрафу та нарахованої у зв’язку з цим пені було подано до набрання законної сили рішенням суду, яким визнано протиправною та скасовано постанову Регулятора про накладення штрафу на ТА «Дніпрогаз».
Однак Верховний Суд не погодився з такими доводами скаржника та зазначив, що положення абзацу другого частини третьої статті 5 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» потрібно застосовувати у системному зв`язку з іншими нормами цього Закону, а також положеннями Конституції України, зокрема статтями 19 та 68.
Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Верховний Суд наголосив, що зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.
У той же час, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися принципу публічного права, тобто діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії (приймати рішення), не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Оскільки у спірних правовідносинах обставини з приводу правомірності накладення штрафу встановлені судовими рішеннями, які набрали законної сили, та не підлягають повторному доказуванню, колегія суддів Верховного Суду зазначила, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що підстав для стягнення з АТ «Дніпрогаз» в дохід Державного бюджету України спірних штрафних санкцій немає.
На цій підставі Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого суб`єкт господарювання зобов`язаний виконати рішення Регулятора у встановлений строк, щодо якого діє презумпція правомірності такого рішення (субʼєкт господарювання повинен діяти за принципом «спочатку виконуй, а потім оскаржуй»); у разі незгоди з таким рішенням суб`єкт господарювання має гарантоване право на його оскарження у судовому порядку, в тому числі, з користуванням усіма процесуальними правами сторони у справі, передбаченими КАС України, проте, таке оскарження не зупиняє дії рішення Регулятора та не позбавляє останнього права на звернення до суду з позовом про примусове стягнення із суб`єкта господарювання добровільно несплаченої суми штрафу; рішення у справі, у якій оскаржується постанова Регулятора, зокрема, про накладення штрафу, набуває преюдиційного значення та, у разі скасування такої постанови судовим рішенням, що набуло законної сили, у суб`єкта господарювання не виникає обов`язку щодо сплати штрафу, накладеного цією постановою Регулятора.
Постанова Верховного Суду від 19 серпня 2022 року у справі № 160/4933/20 (адміністративне провадження № К/990/6563/22).
Автор: Наталя Мамченко
Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.