Верховний Суд наголосив на важливості розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів

У цій справі фізична особа (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (далі - Уповноважена особа, відповідач), в якому просила: визнати протиправною бездіяльність відповідача через невжиття визначених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» заходів на виконання судових рішень, які набрали законної сили, щодо стягнення коштів з ПАТ «ВіЕйБі Банк» на її користь; зобов`язати включити вимоги суду про стягнення відшкодування на користь позивача до переліку рахунків вкладників, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, а також зобов`язати відповідача на кожну встановлену судом суму відшкодування нарахувати суму інфляційних втрат та 3% річних за весь час прострочення їх виплати та передати виконавчій дирекції Фонду для затвердження реєстр відшкодувань для здійснення виплат позивачу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 серпня 2020 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2020 року, у відкритті провадження у справі було відмовлено.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що спір про включення кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, а належить розглядати за правилами цивільного судочинства.

Верховний Суд погодився з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, касаційну скаргу позивача залишив без задоволення, а судові рішення залишив без змін.

Колегія суддів у складі Верховного Суду виходила з того, що правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог фізичної особи до суб`єкта господарювання - банку, що ліквідується), які задовольняються у порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та продажу майна банку.

Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 826/7532/16 та виходячи із суті вимог, з якими позивач звернувся у позові у цій справі, Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спір про включення кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, а належить розглядати за правилами цивільного судочинства.

При цьому, Суд зазначив, що конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Колегія суддів також наголосила, що на підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина перша статті 2 КАС України).

Крім того, згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 9 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

Суд також врахував положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яким передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

Важливо, що мета судового контролю з боку адміністративного суду полягає, зокрема, у виправлені можливої помилки суб`єкта владних повноважень та захистити право відповідної особи (позивач), а також вказати суб`єкту владних повноважень на неможливість вчинення таких помилок у майбутньому та забезпечити принцип правової визначеності для всіх осіб, які потраплятимуть у аналогічні відносини у майбутньому.

Кодекс адміністративного судочинства України у статті 6 (на відміну від статті 11 ГПК та статі 10 ЦПК) унормовуючи те, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, окремо акцентує увагу на визначенні суті цього принципу «відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави»

Це також відповідає завданню адміністративного судочинства (стаття 2 КАС України), яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

При цьому, одна з найголовніших відмінностей вирішення саме публічно правових спорів полягає у презумпції правомірності вимог суб’єкта приватного права, оскільки стаття 77 зазначеного Кодексу встановлює, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На цій підставі Верховний Суд виснував, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист. При цьому адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Постанова Верховного Суду від 1 лютого 2022 року у справі № 640/18584/20 (адміністративне провадження № К/9901/33182/20).

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших події.