Верховний Суд роз’яснив, чи є визнання вини беззаперечним доказом

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув справу № 487/4245/18 та встановив, що визнання вини не є беззаперечним доказом і не звільняє слідчого, прокурора, суд від всебічної, повної та неупередженої перевірки та оцінки показань окремо та всієї доказової бази у сукупності. 

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що  чоловік обвинувачувався у тому, що він у вечірній час, знаходячись за запрошенням у квартирі, скориставшись відсутністю уваги власника майна та сторонніх осіб, керуючись раптово виниклим умислом, з указаної квартири таємно викрав належні потерпілому ноутбук, два планшетних ПК, мобільний телефон та інші мобільні засоби зв`язку на загальну суму 18 500,00 грн.

За вироком районного суду чоловіка визнано невинуватим у пред’явленому обвинуваченні та виправдано у зв’язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.

Апеляційний суд залишив зазначений вирок без змін.

Так, з приводу доводів у касаційній скарзі прокурора щодо непослідовності показань особи , яка під час розгляду справи в суді першої інстанції спочатку не визнала свої винуватості, потім погодилася з пред`явленим йому обвинуваченням, а в подальшому з наданням відповідних показань наполягала на своїй непричетності до вчинення інкримінованого їй злочину, колегія суддів касаційного суду зауважує таке. Особа, яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, має право на власний розсуд формувати лінію свого захисту.

Показання обвинуваченого є не лише джерелом доказів, а й засобом захисту ним своїх інтересів, вони мають бути ретельно перевірені й оцінені судом. Жоден доказ не має наперед встановленої сили для суду (ч. 2 ст. 94 КПК України).

ВС підкреслив, що визнання вини не є беззаперечним доказом і не звільняє слідчого, прокурора, суд від всебічної, повної та неупередженої перевірки та оцінки показань окремо та всієї доказової бази у сукупності. Водночас регламентований ст. 62 Конституції України та закріплений у ст. 17 КПК України принцип презумпції невинуватості звільняє особу від обов`язку доводити свою невинуватість, усі сумніви щодо доведеності вини повинні тлумачитись на користь обвинуваченого. Якщо обвинувачений посилається на обставини, що свідчать  про його невинуватість, то встановити або спростувати такі обставини повинна сторона обвинувачення. Показання обвинуваченого підлягають оцінці за тими ж правилами, що й усі докази, наявні у матеріалах кримінального провадження.

ВС зазначив, що у цьому кримінальному провадженні суд першої інстанції, з яким погодився також апеляційний суд, за результатами безпосереднього дослідження та оцінки доказів відповідно до вимог ст. 94 КПК України з точки зору належності, допустимості й достовірності, а їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку, дійшов висновку про недоведеність винуватості  особи поза розумним сумнівом у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України.

Так, оцінюючи протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 13 та 25 червня 2018 року, суд апеляційної інстанції відзначив, що усупереч вимогам ч. 1 ст. 228 КПК України зазначені протоколи не містять прикмет, ознак чи їх сукупності, за якими свідки упізнали чоловіка, тому обґрунтовано погодився з рішенням місцевого суду про визнання даних, які містяться у цих протоколах, недопустимими доказами. Крім того, ці докази правильно визнані судами обох інстанцій неналежними, оскільки вони підтверджують лише факт перебування  особи у числі інших осіб у квартирі потерпілої, не доводять факту вчинення ним крадіжки майна потерпілої з цієї квартири, та й до того ж не містять даних про конкретний перелік та індивідуальні ознаки техніки, а саме мобільні телефони, планшети та ноутбук, нібито продані за твердженням  свідка.

Піддаючи критичній оцінці показання в засіданні суду апеляційної інстанції потерпілої про те, що під час звернення до поліції 19 березня 2018 року вона повідомляла слідчому, яка саме техніка була викрадена з її квартири, а саме викрадення могло бути помстою її доньці на відмову останньої від його залицянь, апеляційний суд цілком слушно зазначив, що відповідно до даних реєстру матеріалів досудового розслідування потерпіла допитувалась слідчим щодо обставин зникнення майна з її квартири 13 червня 2018 року, тобто з дня події та допиту слідчим до допиту потерпілої судом апеляційної інстанції минуло майже три роки, у зв`язку з чим потерпіла може не пам`ятати усіх обставин події, про що вона сама зазначила під час її допиту, у тому числі й обставин її звернення до правоохоронних органів та надання слідству даних стосовно викраденого у неї майна, а її позиція щодо вчинення особою крадіжки з помсти її дочці обґрунтовано оцінена апеляційним судом як така, що носить характер припущення і тому не може бути прийнята до уваги.

При цьому апеляційний суд звернув увагу на неоднозначність позиції сторони обвинувачення у частині дослідження і оцінки показань потерпілої, оскільки остання просила здійснювати судовий розгляд за її відсутності, на неодноразові виклики у судові засідання суду першої інстанції не з`явилася, внаслідок чого прокурор вважав за можливе проводити розгляд без неї та відмовився від її допиту, а після визнання  чоловіка судом першої інстанції невинуватим у пред`явленому обвинуваченні в апеляційній скарзі та в суді апеляційної інстанції наполягав на допиті потерпілої.

Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, коли протокол огляду місця події може бути визнано недопустимим доказом: Позиція ВС.

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook, Viber та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.