Ненадання інформації на запит: що не є підставою для відмови у задоволенні запиту

Нерідко виникають ситуації, коли органи державної влади не надають відповідь за запитом на публічну інформацію, посилаючись на те, що вона не знаходиться у володінні суб’єкта владних повноважень, або, що запитувана інформація є службовою.

Крім того, останнім часом суб’єкти владних повноважень масово відмовляють у наданні публічної інформації, спираючись на постанову Пленуму Вищого адміністративного суду України № 10 від 29 вересня 2016 року «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації».

Тож, з цього виникає питання: коли відмова у задоволенні запиту на інформацію є неправомірною. «Судово-юридична газета» проаналізувала актуальну судову практику, щоб відповісти на це питання.

Саме це питання досліджував Донецький окружний адміністративний суд у справі № 380/254/21.

Суть даної справи полягала в тому, що позивач звернувся до суду у якому, зокрема, просив визнати протиправними дії Міністерства юстиції України, що виявилися у відмові в наданні публічної інформації.

Відповідачем через відділ діловодства та документообігу суду у був наданий відзив на адміністративний позов, з якого вбачається наступне. Позивач звернувся до Мін`юсту із письмовим запитом на отримання публічної інформації, у якому просив надати інформацію про кількість повідомлень територіальних органів державної виконавчої служби щодо вчинення кримінальних та адміністративних правопорушень, які надійшли до Департаменту виконавчої служби протягом квітня 2021 року.

Водночас, визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях і знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.

Також, абзацами 3-4 підпункту 1.1 пункту 1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 № 10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» передбачено, що визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходилась у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.

Отже, з аналізу Закону України «Про доступ до публічної інформації» та постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 №10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» дійшов висновку, що запит позивача від 07.05.2021 року № 07/05-01 не є інформаційним запитом, оскільки питання, поставлені позивачем не відповідають критеріям «відображеності та задокументованості» запитуваної інформації.

Тобто, в даному випадку, для підготовки відповіді на питання позивача поставлені у вищевказаному запиті була потреба попередньої перевірки, аналізу запитуваної інформації, та її створення.

Розглядаючи справу, суд зазначив, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, установлених законом.

Отже, суд погодився з відповідачем, що визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходилась у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.

Якщо запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям «відображеності та задокументованості» і є публічною.

Також суд зауважив, щоВелика палата Європейського суду з прав людини у рішенні від 8 листопада 2016 року у справі "Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary" (заява № 18030/11) вказала, що те, наскільки заборона доступу до інформації є втручанням у права заявника на свободу вираження поглядів, слід оцінювати у кожному конкретному випадку та з урахуванням його особливих обставин. Для цього, серед критеріїв, має бути оцінено чи є інформація готовою та доступною. Надання інформації не повинно накладати на державні органи надмірного тягаря зі збирання та обробки даних.

З наведеного слід дійти висновку, що запитувана інформація повинна бути готовою та доступною, міститься, принаймні, в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти.

У зв`язку з наведеним суд зазначає, що наказом Міністерства юстиції України від 14.04.2017 № 1277/5 затверджено перелік відомостей, що становлять службову інформацію в Міністерстві юстиції України.

При цьому, номенклатуру справ Департаменту державної виконавчої служби не включено до відомостей, що становлять службову інформацію у Міністерстві юстиції України.

Суд також підкреслив, що Положеннями пункту 182 розділу VI Інструкції з діловодства в Міністерстві юстиції України передбачено, що номенклатура справ структурного підрозділу створюється в електронній формі (додаток 6) посадовою особою відповідальною за діловодство в підрозділі, не пізніше 15 листопада поточного року та погоджується в Департаменті комунікації, документообігу та контролю.

Форма та зміст Додатку 6 до Інструкції з діловодства в Міністерстві юстиції України передбачає, зокрема, наявність кваліфікованого електронного підпису особи, відповідальної за діловодство у підрозділі укладання, якою сформовано таблицю (складено номенклатуру), керівника підрозділу укладання та відповідального (уповноваженого) працівника архіву Міністерства.

Таким чином відповідач веде облік та накопичення інформації, яку запитував позивач у даній справі.

Як вбачається з вказаної номенклатури справ, розпорядник інформації веде номенклатурну справу № 20.5-05, до якої в хронологічному порядку додаються документи (спецповідомлення) територіальних органів державної виконавчої служби щодо вчинення кримінальних та адміністративних правопорушень, які надходять до Міністерства юстиції України, структурним підрозділом якого є Департамент державної виконавчої служби.  

Крім того, суд не приймає посилання відповідача на те, що Департаментом державної виконавчої служби облік запитуваної інформації не ведеться, з огляду на наступне.

За результатами аналогічного запиту позивача від 27.04.2021 року № 27/04-02 про кількість повідомлень територіальних органів державної виконавчої служби щодо вчинення кримінальних та адміністративних правопорушень, які надійшли до Департаменту державної виконавчої служби протягом січня 2021 року, директором Департаменту державної виконавчої служби Максимом Кисельовим листом-відповіддю №4599/ПІ-Т-1751/20.5.1 від 30.04.2021 року позивачу була надана запитувана інформація. Повідомлено, що до Департаменту державної виконавчої служби протягом січня 2021 року надійшло одне повідомлення щодо затримання державного виконавця в рамках кримінального провадження.

Отже судом встановлено, що облік запитуваної позивачем інформації відповідачем ведеться, тому суд вважає, що відповідачем було неправомірно відмовлено позивачу в наданні інформації за його запитом

Крім того, суд не приймає посилання відповідача на специфічні підстави для існування у нього інформації за січень 2021 року у зв`язку з тим, що наведене підтверджує відсутність значних інтелектуальних зусиль, необхідних для зібрання аналогічної інформації  з урахуванням обов`язковості її обліку у призначеній для цього номенклатурній справі.  .

Враховуючи те, що в межах розгляду цієї справи суд дійшов висновку про те, що відмова Міністерства юстиції України від 11.05.2021 року не містить жодного з передбачених положеннями Закону України «Про доступ до публічної інформації». обґрунтувань, тому належним способом відновлення порушених прав позивача на даний час є зобов`язання Міністерства юстиції України повторно розглянути запит позивача про надання публічної інформації № 07/05-01 від 07.05.2021 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В іншій справі № 380/254/21 позивач звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області, в якому, зокрема, просив суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання повної та достовірної публічної інформації за запитами на отримання публічної інформації.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду адміністративний позов задоволено повністю; визнано протиправною бездіяльність ГУ НП у Львівській області щодо ненадання позивачу повної та достовірної публічної інформації за запитами на отримання публічної інформації; зобов`язано ГУ НП у Львівській області повторно розглянути та надати повну, достовірну інформацію, що запитувалася згідно із запитами на отримання публічної інформації протягом п`яти робочих днів із дня набрання рішенням суду законної сили.

Не погодившись із прийнятим рішенням, ГУ НП у Львівській області оскаржило його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення суду скасувати та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апелянт повідомив, що програмне забезпечення не дозволяє створити запитувану інформацію, про яку запитував позивача тому на його запит взагалі неможливо надати відповідь. Публічною інформацією є те, що вже доступне для використання, а від ГУ НП у Львівській області потрібно лише надати таку інформацію запитувачу. Однак позивач в запиті від 07.10.2020 бажав отримати відповідь, на яку необхідно створити інформацію, що жодного відношення до публічної не має.

Крім того, відповідач покликався на Постанову Пденуму Вищого адміністративного Суду від 29.09.2016 №10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації».

Пізніше, позивач подав відзив на апеляційну скаргу. Зокрема вказав, що апелянт вибірково цитує приписи Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 за №10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації», зокрема абз. 10 підп. 1 п. 1, оскільки не є інформаційним запитом звернення, для відповіді, на яке необхідно створювати інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти.

Оскільки до повноважень ГУ НП у Львівській області, як територіального органу Національної поліції, належить у тому числі нарахування і виплата грошового забезпечення поліцейських, які проходять службу у Львівській області, апелянт володів та володіє інформацією про грошове забезпечення поліцейських області та зобов`язаний володіти запитуваною інформацією.

Апеляційний суд зазначив, що відповідно до ч.ч. 1, 2 та 4 ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації»  №2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Суд апеляційної інстанції критично оцінює доводи апелянта щодо невідповідності запитів позивача вимогам Закону №2939-VI, оскільки надаючи відповіді від 14.09.2020 та від 15.10.2020 відповідач жодним чином не повідомляв позивачу про невідповідність таких цим вимогам, ба більше 14.09.2020 частково надав й відповідь (на запит від 07.09.2020).

Також у даному випадку суд апеляційної інстанції погоджується з доводами позивача, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу про те, що відповідач, як територіальний орган Національної поліції, володіє повноваженнями щодо нарахування і виплати грошового забезпечення поліцейським, які проходять службу у Львівській області, а тому володіє інформацією про розмір відповідного грошового забезпечення поліцейських.

За таких обставин, відповідач є розпорядником інформації щодо видів та розмірів відповідного грошового забезпечення поліцейських у Львівській області, повинен володіти такою інформацією, та у випадку запиту на неї, надавати відповідь, з врахуванням приписів Закону України «Про доступ до публічної інформації".

Судом першої інстанції вірно встановлено, що у запиті позивач фактично просив надати достовірну, точну і повну інформацію щодо грошового забезпечення, та його розмір, який отримує поліцейський (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, процентна надбавка за вислугою років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення «надбавки, доплати, підвищення» індексація грошового забезпечення та розмір премії) за посадою поліцейського начальника відділу для здійснення перерахунку пенсії.

Така інформація необхідна позивачу як особі, яка отримує пенсію призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та з метою її перерахунку.

Однак, відповідач, який володіє інформацією щодо грошового забезпечення поліцейського за відповідною посадою, не надав відповіді на жодне поставлене у запиті запитання позивача.

Більше того, ні у суді першої інстанції, ні разом з апеляційною скаргою відповідач не надав суду доказів, що у нього така інформація відсутня чи її надання є неможливим.

Апеляційний суд підкреслив, що суд першої інстанції вірно взяв до уваги аргументи позивача щодо того, що відповідач повинен надати повну і достовірну запитувану інформацію у тому вигляді, в якому вона зберігається або відображається у відповідних передбачених законодавством формах (відомостях, особових картках, тощо) за відповідною посадою на якій перебуває поліцейський, а саме заступник начальника сектору кримінальної поліції, оскільки це відноситься до компетенції ГУ НП у Львівській області, а тому саме відповідач зобов`язаний володіти інформацією, запитувану позивачем.

З огляду на викладене, вірним є висновок, що відповідач надав відповіді на запити позивача, однак з порушенням вимог п. 6 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржене відповідачем рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, за результатами всебічного і об`єктивного з`ясування обставин справи, а тому немає підстав для його скасування.

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua, на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook, Viber та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.