За чий рахунок здійснюється встановлення лічильників газу: позиція ВС

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 214/5240/17 та встановив, що оскільки позивачі сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відповідач зобов’язаний надавати послуги, які оплачені позивачами, та відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» забезпечити встановлення індивідуальних лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, в яких газ використовується тільки для приготування їжі.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що позивачі звернулися до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «К» (далі - ПАТ «Криворіжгаз»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «К», та просили:

визнати за ними право на забезпечення індивідуальними безкоштовними лічильниками газу за рахунок ПАТ «Криворіжгаз»;

визнати, що ПАТ «К» зобов`язано за свій рахунок в термін до 1 січня 2018 року здійснити встановлення індивідуальних газових лічильників у квартирах в будинку їм як побутовим споживачам, що проживають за вищезазначеною адресою;

визнати незаконним встановлений ПАТ «К» режим нарахування об`ємів спожитого природного газу згідно з показаннями загальнобудинкового прибору обліку газу для них як побутових споживачів;

зобов`язати ПАТ «К» з 1 квітня 2017 поновити їм як побутовим споживачам режим нарахування природного газу відповідно до Норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 203 від 23 березня 2016 року.

Так, суть спору полягала в тому, що споживачами будинку були проведені загальні збори співвласників багатоквартирного будинку, на яких прийнято рішення щодо ініціювання звернення власників квартир, які не обладнані індивідуальними лічильниками газу, до ПАТ «К» із заявами про забезпечення та встановлення індивідуальних лічильників газу за рахунок ПАТ «Криворіжгаз» на підставі статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

Листом ПАТ «К» їх повідомлено, що ПАТ «К» не передбачено фінансування робіт зі встановлення індивідуальних лічильників газу у кожній квартирі будинку.

Позивачі таку позицію ПАТ «К» вважають неправомірною, оскільки відповідно до статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», ПАТ «Криворіжгаз» зобов`язане забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується, зокрема, тільки для приготування їжі - до 1 січня 2018 року.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, позов задоволено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачі сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, відповідач зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачами, тому відповідно до вимог до частини першої статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», відповідач повинен забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі.

Висновок Верховного Суду

ВС підкреслив, що згідно з частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору (частини перша, друга статті 20 цього Закону).

Також ВС зазначив, що згідно з пунктом 1 частини другої статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець зобов`язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору.

Як зазначено у частині першій статті 30 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», державне регулювання цін/тарифів базується на основних принципах доступності житлово-комунальних послуг для всіх споживачів та рівності правових гарантій.

Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

ВС відзначив, що відповідно до глави 1 розділу 1 Кодексу ГРС Оператор ГРМ - суб`єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.

З метою отримання та реєстрації достовірної інформації про обсяги і якість природного газу під час його транспортування, розподілу, постачання, зберігання та споживання здійснюється приладовий облік природного газу (частина перша статті 18 Закону України «Про ринок природного газу»).

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.

Згідно з положеннями статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» (в редакції, чинній на час звернення із позовом до суду) та графіками оснащення квартир і приватних будинків лічильниками газу, розробленими відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2012 року № 259-р «Деякі питання забезпечення комерційного (приладового) обліку природного газу», газорозподільні підприємства зобов`язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується для підігріву води та приготування їжі (плита газова + газова колонка) - до 1 січня 2016 року, тільки для приготування їжі - до 1 січня 2018 року.

Позивачі є споживачами природного газу, а відповідач - оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням.

Відповідно до пунктів 1.1 - 1.3 Типового договору цей договір є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об`єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи. Умови договору однакові для всіх споживачів України.

Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 ЦК України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.

Установлено, що позивачі приєдналися до вказаного Типового договору, оскільки щомісячно споживають природний газ та щомісячно сплачують рахунки за спожитий природний газ.

ВС зазначив, що згідно з пунктом 2.1 цього Типового договору ПАТ «К» взяло на себе зобов`язання постачати природний газ споживачам у необхідних об`ємах (обсягах), а вони взяли на себе зобов`язання своєчасно сплачувати вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.

Так, за положеннями постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 28 грудня 2011 року № 150 «Про встановлення тарифу на транспортування природного газу та про встановлення тарифу на послуги з розподілу природного газу» (з 2011 року по 31 травня 2017 року) до структури тарифу було включено вартість витрат на встановлення лічильників газу населенню за кожні поставлені (розподілені) 1000 куб. м природного газу.

Згідно з додатком № 1 до вказаної постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в структурі тарифу затверджено витрати на встановлення лічильників газу населенню за поставлені 1000 куб. м природного газу, які становили 6,96 грн, а згідно з додатком № 1 до постанови від 27 вересня 2016 року № 1625 у структурі тарифу витрати на встановлення індивідуальних лічильників газу населенню за розподілені 1000 куб. м становлять 25,20 грн.

Враховуючи викладене, оскільки позивачі сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відповідач зобов’язаний надавати послуги, які оплачені позивачами, та відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» забезпечити встановлення індивідуальних лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, в яких газ використовується тільки для приготування їжі.

Відмова відповідача встановити індивідуальні лічильники позивачам суперечить вимогам законодавства, порушує права позивачів. З урахуванням вимог статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів», статті 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» волевиявлення позивачів на встановлення індивідуальних лічильників газу не може бути порушеним.

ВС зауважив, що саме на ПАТ «К», правонаступником якого є АТ «Криворіжгаз», покладений обов`язок з встановлення лічильників газу у строк до 1 січня 2021 року і товариство повинно вживати заходів щодо залучення джерел фінансування цих робіт, а покладання такого обов`язку на споживачів є неправомірним.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала про визнання протоколу слідчого експерименту недопустимим доказом: позиція ВС.

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.