ВС роз’яснив, як потрібно розуміти формулювання «зловживання правом»

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов’язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину – правочин, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №  910/8482/18 (910/4866/21).

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що ліквідатор ПрАТ «С», арбітражний керуючий звернувся до суду із заявою про визнання недійсними:

- результатів електронних торгів

- акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки

- свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів

- витребування з чужого незаконного володіння нерухомого майна

- визнання за банкрутом права власності на нерухоме майно.

Заява мотивована тим, що електронні торги проведені з порушенням Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 2831/5 від 29.09.2016, Закону України «Про іпотеку» та Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою суду першої інстанції задоволено позовну заяву. Ухвала мотивована тим, що встановлені обставини свідчать, що за п`ять місяців до порушення провадження у справі про банкрутство ПрАТ «С» (за заявою самого боржника) на прилюдних торгах реалізовано єдине майно боржника з порушеннями Закону про банкрутство та Порядку реалізації арештованого майна за ціною, яка не відповідає реальній.

Постановою апеляційного суду ухвалу суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення: «У задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «С» в особі ліквідатора банкрута відмовити».

Постанова мотивована тим, що спірне майно перебувало в іпотеці та було продане на відкритих торгах в процедурі  примусового виконання рішення суду про стягнення заборгованості на користь іпотекодержателя, що унеможливлює його витребування колишнім власником (боржником) від набувача, в цьому випадку від ТОВ «Білд Коммерс груп».

Спірний аукціон було проведено з дотримання вимог чинного на той час законодавства та відсутні підстави для визнання його недійсним, що установлено вище судом апеляційної інстанції.

Одночасно колегія суддів зазначила, що за обставинами справи факт вибуття з володіння боржника спірного майна за правилами статті 388 ЦК України не встановлено, оскільки майно описано, арештовано та передано на торги в межах процедури виконавчого провадження з примусового виконання боржником боргового зобов`язання, встановленого рішенням суду.

Суд зауважив на тому, що задоволення позову про визнання торгів недійсними не скасовує судового рішення, для виконання якого такі торги проведені, та не свідчить про відновлення права власності позивача в тому обсязі, який існував до примусового виконання рішення суду.

Позиція Верховного Суду

ВС зазначив, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дія без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України, та вказано, що оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною).

ВС зазначив, що зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначення проявляється в тому, що:

 - особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;

- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебуває);

- враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Суд наголосив, що правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник має піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника має відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (аналогічна позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

ВС зазначив: договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Отже, правопорядок не може залишати поза редакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

Через це будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов’язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину – правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

Також ВС звертає увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження №14-260цс19), про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню («вживанням права на зло»).

За цих умов недійсність договору як приватно-правова категорія є інструментом, який покликаний не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

Вказані вище обставини, які, зокрема, були встановлені судом першої інстанції, у тому числі на підставі матеріалів досудового розслідування у кримінальній справі, дають підставі для висновку, що відчуження належного ПрАТ «С» нерухомого майна, проведене на спірних електронних торгах, відповідає ознакам фраудаторного правочину, який може бути визнаний недійсним, як такий, що вчинений недобросовісно, на шкоду кредиторам.

Раніше «Судово-юридична газета» писала про звільнення з публічної служби через скорочення штатів: ВС вказав на важливий аспект.

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.