Верховний Суд розглянув справу про зобов’язання державного реєстратора здійснити реєстрацію припинення права оренди земельної ділянки

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду переглянув у касаційному порядку адміністративну справу за позовом фізичної особи (далі також - позивач) до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі також – державний реєстратор, відповідач) про зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору полягає в тому, що державний реєстратор зареєстрував право власності позивача на земельну ділянку, проте під час такої реєстрації одночасно не скасував запис про інше речове право, а саме – право оренди земельної ділянки за юридичною особою, що виникло на підставі договору оренди, укладеного між орендарем та орендодавцем – попереднім власником земельної ділянки.

Вважаючи дії відповідача щодо непроведення державної реєстрації припинення права оренди земельної ділянки одночасно з реєстрацією права власності на цю земельну ділянку за новим власником протиправними, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив зобов’язати відповідача зареєструвати припинення права оренди земельної ділянки.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, адміністративний позов задоволено. При цьому суди виходили з того, що державний реєстратор зареєстрував право власності позивача на земельну ділянку, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, однак всупереч нормам законодавства державна реєстрація припинення права оренди, яка проводиться одночасно з державною реєстрацією права власності, здійснена не була.

Верховний Суд погодився з такими висновками судів попередніх інстанцій, залишив касаційну скаргу відповідача без задоволення, а судові рішення – без змін.

Колегія суддів у складі Касаційного адміністративного суду виходила з аналізу положень ст. 30 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та ст. 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», на підставі якого дійшла висновку про те, що у спірних правовідносинах державна реєстрація припинення права оренди на земельну ділянку має проводиться одночасно з державною реєстрацією права власності на таку ділянку.

Судом враховано, що ст. 30 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначена особлива процедура реєстрації права на земельну ділянку, яка перебувала в оренді як невитребуваний пай. Зокрема, передбачено, що з моменту державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку договір оренди припиняється, а державна реєстрація припинення права оренди проводиться одночасно з державною реєстрацією права власності. При цьому подання окремої заяви для здійснення реєстрації припинення права оренди чинним законодавством не передбачено.

У цій справі Верховним Судом зауважено, що спірні правовідносини стосуються обов`язку державного реєстратора здійснити реєстрацію припинення права оренди одночасно з державною реєстрацією права власності на відповідну земельну ділянку. При цьому спеціальною нормою – ст. 30 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що така реєстрація здійснюється без подання окремої заяви.

З урахуванням вищезазначеного та в аспекті забезпечення ефективного захисту прав позивача, тобто такого, який поновлює порушене право та є адекватним наявним обставинам, колегія суддів у складі Касаційного адміністративного суду дійшла висновку про те, що приймаючи рішення про задоволення позовних вимог та зобов`язання відповідача здійснити реєстрацію припинення права оренди на підставі ст. 30 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та ст. 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», суди попередніх інстанцій дотримались вимог ст. 2 та ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки таке рішення відповідає завданням адміністративного судочинства.

На цій підставі Верховний Суд сформував правову позицію про те, що покладення адміністративним судами на державного реєстратора зобов`язання здійснити державну реєстрацію припинення права оренди на земельну ділянку, що виникло на підставі умов договору, не є втручанням у дискреційні повноваження такого суб`єкта владних повноважень, оскільки таке зобов`язання виникає у державного реєстратора у силу вимог ст. 30 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». При цьому, повинні бути виконані та враховані усі умови, визначені цією статтею, а саме, проведено правомірну державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за позивачем та у відповідному договорі повинно бути визначено, що моментом його припинення є, зокрема, державна реєстрація права власності на таку земельну ділянку за особою, яка має відповідне право.

Постанова Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20 (адміністративне провадження № К/9901/15429/21) - за посиланням. 

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua, на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.