Хто відповідає за поширення недостовірної інформації на вебсайті

Проблема поширення недостовірної інформації в ЗМІ не перший рік обговорюється на національному рівні. Справи про розповсюдження недостовірної інформації є одними з найчисленніших категорій судових справ.

Утім у таких спорах поширеною є проблема визначення належного відповідача. Виникає питання, хто повинен відповідати за поширення недостовірної інформації на сайті?

Саме це питання досліджував Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №  910/1654/20. З матеріалів цієї справи відомо, що Товариство з обмеженою відповідальністю «К» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Е» про спростування недостовірної інформації, захист ділової репутації.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на інтернет-ресурсі, власником якого є відповідач у справі, розміщено статтю з негативним контекстом, яка не відповідає дійсності та завдає шкоди діловій репутації позивача як власника інтернет-ресурсу «delo.ua».

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Розглядаючи справу, Верховний Суд зазначив, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно та своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під час розгляду даної справи судами попередніх інстанцій зазначено, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що власником  доменного імені «delo.ua» є ТОВ «К», а також, що власником іншого вебсайту є ТОВ «Е».

Ухвалюючи рішення у справі, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відсутність підстав для задоволення позовних вимог у справі з огляду на те, що позивачем не доведено порушення його прав саме відповідачем з огляду на те, що у матеріалах справи відсутні докази, які у сукупності дають можливість встановити приналежність сайту, на якому розміщено відповідну публікацію, саме відповідачу, а відповідно і можливість захисту прав шляхом розміщення на такому сайті заявленого позивачем спростування.

Зокрема при зверненні з позовом про спростування недостовірної інформації до певної особи позивач повинен довести, що відповідна інформація поширена саме відповідачем.

Зважаючи на те, що під час розгляду даної справи позивач не довів порушення саме відповідачем його права через розміщення на сайті статті, Верховний Суд вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову, заявленого до відповідача.

Не менш цікавою виявилась справа № 320/10226/18 яку розглядав Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду.

Суть справи полягала в тому, що редакцією газети «Местные вести» на опубліковано статтю з відеозаписом виконавчих дій. В статті стверджується, що «Мелитопольское горрайонное отделение Государственной исполнительной службы опубликовало на своей странице в "Facebook" видеозапись общения исполнителя с должниками.

На глазах у госслужащего должники начали выносить из дома телевизор и другие вещи, которые необходимо было описать. Но "маневры" им не помогли. Начальник Мелитопольского отделения исполнительной службы сообщил, что исполнитель вызвала подмогу, и имущество всё же было описано. У людей задолженность перед налоговой в размере порядка 100 тыс. грн. Исполнитель пошла туда одна, а должников было много, поэтому таки получилось. Имущество, конечно, мы описали. Это, в принципе, рядовой случай. Такое происходит почти каждый день, но имущество всё равно описывается и продаётся».

Дана інформація викладена з одночасною демонстрацією викладеного відеосюжету із зображенням позивача. Позивач зазначав, що на відеозаписі довжиною 37 секунд знято особисто її, її сім`ю та квартиру, що є її особистим життям. Цей ролик переглянуто користувачами Інтернету 65 разів.

На відеозаписі зазначено автора - Мелітопольський міськрайонний відділ ДВСз похідним пересиланням на соціальну мережу «Facebook».

У результаті викладеного відповідач зазначає завідомо неправдиву інформацію, яка ганьбить її честь, гідність та ділову репутацію, а саме: з їх слів «вона має статус боржника, боржники почали виносити телевізор та інші речі, "маневри" їм не допомогли: виконавець визвала підмогу і майно все ж було описане, у людей заборгованість перед податковою в розмірі 100 000,00 грн, майно звісно ми описали».

Проте ні вона, ні члени її родини не мають боргів перед будь-ким. Вказана поширена інформація містить відносно неї принижуючі висловлювання, вказує на її професійну неспроможність, порушуючи загальні принципи людської моралі, зводячи нанівець сумлінну працю та створюючи при цьому негативний облік і, в свою чергу, відношення серед мешканців міста Мелітополя, порушуючи її репутацію в суспільстві. Вона є фізичною особою-підприємцем, що надає бухгалтерські послуги та одночасно працює бухгалтером-експертом в аудиторській фірмі, внаслідок чого спілкується з великим колом людей, які мають довіру до неї.

В результаті розповсюдженої недостовірної інформації в засобах масової інформації вона майже щодня змушена пояснювати своїм клієнтам, близьким та далеким знайомим про свою непричетність до зазначених дій, виправдовуватися за ті дії, які вона не вчиняла. Позивач має хронічне захворювання – гіпертонічну хворобу, після поширення недостовірної інформації про неї її стан здоров`я значно погіршився, в результаті чого ця хвороба почала загострюватися.

Рішенням суду першої інстанції залишеним без змін постановою апеляційного суду, позов задоволено частково.

Визнано інформацію, поширену Мелітопольським міськрайонним ВДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) у соціальній мережі «Facebook» у статті, викладену на сайті, з одночасною демонстрацією відео сюжету із зображенням позивача недостовірною та такою, що порушує честь, гідність та ділову репутацію. Зобов`язано Мелітопольський міськрайонний ВДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) здійснити спростування поширеної інформації шляхом розміщення на своїй сторінціу соціальній мережі «Facebook» повідомлення про ухвалення у справі судового рішення шляхом викладення його резолютивної частини.

Стягнуто з Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на користь позивача компенсацію за завдану їй моральну шкоду в розмірі 3 000,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд зазначив, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини третьої статті 175 ЦПК України). Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Також ВС підкреслив, що оспорювана позивачем інформація поширена редакцією газети «Местные вести» на сайті, а автором спірної статті є відповідна особа. Зазначені особи як відповідачі до участі у справі не були залучені.

У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскільки позивач не зазначив у позовній заяві автора відповідного інформаційного матеріалу, редакцію газети «Местные вести» та власника веб-сайта, який створив технологічну можливість та умови для поширення відповідачем інформації про позивача та не заявив клопотання про їх залучення до участі у справі як співвідповідачів, то у задоволенні позову слід відмовити з цих підстав.

Раніше «Судово-юридична газета» писала про звільнення від сплати орендної плати в умовах карантину.

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.