Верховний Суд: правильне нарахування суми судового збору є однією з гарантій захисту права особи на звернення до суду

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду переглянув у касаційному порядку адміністративну справу за позовом фізичної особи (далі – позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України (далі – ГУ ПФУ, відповідач) про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди.

Суть цієї справи полягає у тому, що позивач звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ щодо непризначення пенсії, визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначені пенсії відповідачем та стягнути з ГУ ПФУ моральну шкоду у сумі 100 000 гривень. Ухвалою суду першої інстанції позовну заяву залишено без руху, у зв`язку з її невідповідністю вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), встановлено позивачеві усунути недоліки протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, а саме, доплатити судовий збір у розмірі 1 000 гривень. У подальшому ухвалою суду першої інстанції, залишеною без змін постановою суду апеляційної інстанції, позовну заяву повернуто особі, яка її подала.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач документа про сплату судового збору в розмірі 1 000 грн або документів на підтвердження підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону суду не надав, чим не виконав вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху у встановлений строк та не усунув недоліки позовної заяви.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, якими повернуто позивачу позовну заяву у зв’язку з несплатою судового збору окремо за позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ці судові рішення.

В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначив, що оскаржувані судові рішення прийнято з неправильним застосуванням частини п`ятої статті 21, частини другої статті 245 КАС України, пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», у зв`язку з чим суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для стягнення судового збору за подану вимогу про відшкодування моральної шкоди та, до того ж, здійснили неправильний розрахунок суми судового збору, необхідної до сплати за вищевказану вимогу.

Верховний Суд погодився з такими доводами скаржника, задовольнив касаційну скаргу, ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасував та повернув справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду виходила з того, що об`єкти справляння судового збору з розподілом на ті, за які судовий збір сплачується і ті, за які цей збір не сплачується, визначені Законом України «Про судовий збір».

Матеріалами справи встановлено, що підставою для звільнення від сплати судового збору за подання позову у цій справі позивачем визначено пункт 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір».

Колегія суддів Верховного Суду врахувала, що згідно з положеннями пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.

Суд, виходячи з аналізу практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Щокін проти України», заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 52; «Valkova v. Bulgaria», заява № 48149/09, п. 19; «Корня проти Республіки Молдова», заява № 22735/07, п.п. 21-26 та ін.) та враховуючи обставини вказаної справи, дійшов висновку про неправильне тлумачення судами першої та апеляційної інстанцій пункту 13 частини другої статті 3 Закон України «Про судовий збір» стосовно підстав для звільнення позивача від сплати судового збору, що призвело до безпідставного повернення позовної заяви та позбавлення позивача гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї права доступу до суду.

До того ж колегія судді звернула увагу, що важливість захисту права на звернення до суду підкреслюється тим, що вказане питання включено до Стратегії розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021-2023 роки, затвердженою Указом Президента України від 11 червня 2021 року № 231/2021, в якій перешкоди в доступі до суду віднесено до основних існуючих проблем у сфері правосуддя.

З огляду на вищезазначене, Верховний Суд підкреслив, що позовну вимогу про відшкодування шкоди, заявлену в адміністративному судочинстві, обов`язково зумовлює вимога про вирішення публічно-правового спору (наприклад визнання протиправними рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень); у звʼязку з цим позовна вимога про відшкодування шкоди (на відміну від вимоги, яка її зумовлює) не є об`єктом, за який сплачується судовий збір.

Постанова Верховного Суду від 13 серпня 2021 року у справі № 440/5178/20 (адміністративне провадження № К/9901/14254/21).

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Youtube Право ТВ, щоб бути в курсі найважливіших подій.