КАС ВС пояснив, яка вартість майна повинна зазначатися в деклараціях держслужбовців

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі № 640/11909/19 дійшов висновку, що вартість майна, вказана у декларації особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування, повинна бути актуальна саме на дату набуття права власності та відповідати правовстановлюючим документам.

Такий висновок Верховний Суд сформулював виходячи з такого.

Згідно із підпунктом «а» пункту другого статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» у декларації зазначаються відомості про об`єкти нерухомості, що належать суб`єкту декларування та членам його сім`ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості, серед інших, включають вартість майна на дату набуття його у власність, володіння або користування.

Частиною 5 статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» визначено, що вартість майна, майнових прав, активів, інших об`єктів декларування, що перебувають у володінні чи користуванні суб`єкта декларування, зазначається у випадку, якщо вона відома суб`єкту декларування або повинна була стати відомою внаслідок вчинення відповідного правочину.

Відповідно до частини 1статті 50 Закону України «Про запобігання корупції» повна перевірка декларації полягає у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення і може здійснюватися у період здійснення суб`єктом декларування діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.

Також приписами частини 13 Роз`яснень щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно заходів фінансового контролю, затверджених рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції 11 серпня 2016 р. № 3, за загальним правилом інформація про вартість відповідного майна повинна вказуватись на дату набуття права власності на нього (як зазначено в документі, на підставі якого було набуто право власності) у грошовій одиниці України або на дату набуття майна у володіння чи користування, якщо не йдеться про власність. При цьому вартість об`єктів декларування, що перебувають у володінні чи користуванні суб`єкта декларування або члена його сім`ї, зазначається у випадку, якщо вона відома суб`єкту декларування або повинна була стати відомою внаслідок вчинення відповідного правочину.

Правила відображення в декларації вартості майна мають особливості залежно від типу майна - для об`єктів нерухомості зазначається як вартість на дату набуття об`єкта у власність, володіння або користування, так і вартість відповідно до останньої проведеної оцінки. Якщо вартість на дату набуття об`єкта на певному праві не відома суб`єкту декларування і вона не може бути визначена на підставі правовстановлюючих документів, при заповненні відповідного поля декларації про вартість майна слід обрати помітку «Не відомо». Те саме стосується поля декларації про вартість майна за останньою грошовою оцінкою - якщо така оцінка не проводилась чи її результати невідомі суб`єкту декларування, при заповненні відповідного поля слід обрати помітку «Не відомо».

Відповідно до п. 1.12 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року, під час проведення операцій з продажу (обміну) фізичними особами об`єктів нерухомості, наведених у Податковому кодексі України, а також в інших випадках, визначених законодавством України, нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна, яка визначена суб`єктом оціночної діяльності.

Цим же Порядком № 296/5 визначено, що нотаріуси не уповноважені вносити зміни до Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо зміни вартості нерухомого майна.

Отже, Законом та Роз`ясненнями відповідача, на час виникнення спірних правовідносин, вказується про необхідність відображення інформації (за наявності) про вартість майна, яка повинна бути актуальна саме на дату набуття права власності та відповідати правовстановлюючим документам.

При цьому необхідно зазначити, що ціна (ціна договору) та вартість майна, зазначена в договорі, не завжди можуть співпадати (бути більшою або меншою). Ці поняття принципово відрізняються одне від одного.

Ціна - це фактична сума грошей, яка надається за те чи інше майно. Тобто ціна відображає не цінність даного майна як такого, а лише каже про те, що продавець та покупець домовились, що перехід майна до нового власника у даному конкретному випадку пройде за визначену суму грошей.

Вартість - це розрахункова величина, що визначає суму грошей, за яку може бути проданий той чи інший товар, зокрема й нерухомість.

Існує більше десятка різноманітних видів вартості, які детально описані у Національних та Міжнародних стандартах оцінки (інвестиційна, ліквідаційна, ринкова, балансова, інвентаризаційна, страхова, орендна, позикова й ін.). Однак у абсолютній більшості випадків під словом «вартість» розуміють так звану «ринкову вартість». Точне визначення ринкової вартості наведено у тих же Національних стандартах, та його зміст полягає в тому, що такою вартістю називаються максимальну суму грошей, які готовий заплатити покупець, та мінімальна сума, за яку продавець готовий продати нерухомість, якщо вони обидва діють із знанням справи, без примусу та нікуди не поспішають.

Разом із цим законодавство про запобігання корупції в переважній більшості оперує поняттям оціночна вартість, хоча чіткого визначення цьому поняттю у профільному Законі не надає.

У даному випадку спір виник також саме в цьому аспекті, оскільки, як свідчать матеріали справи, позивач у деклараціях вказав вартість квартир виходячи з власного розуміння, яка відповідала правовстановлюючим документам (договорам купівлі-продажу) і яка не була нижчою за оціночну вартість.

Також, обґрунтовуючи вірність своїх висновків, відповідач посилається на пункт 2 частини 1 статті 46 Закону «Про запобігання корупції» щодо зазначення відомостей про вартість майна на дату набуття його у власність.

Проте зазначена відповідачем норма Закону (пункт 2 частини першої статті 46) не містить, на час подання позивачем декларацій, чітких вимог про те, що потрібно вказувати відомості про вартість майна на підставі інвентаризаційної, а не оціночної вартості даного об`єкта нерухомого майна.

Необхідно зазначити, що інвентаризаційна вартість - це ціна нерухомого об`єкта з урахуванням вартості його відновлення, тобто ступінь зносу плюс ціни на будматеріали і необхідні роботи. Ця цифра враховує також площу квартири, перелік наявних комунальних зручностей, рік зведення будівлі, де розташована квартира. Цю вартість розраховує Бюро технічної інвентаризації за відповідним запитом.

Вимогами пункту 2 розділу І Порядку № 56 передбачено, що достовірність задекларованих відомостей - відповідність дійсності відомостей, зазначених у декларації суб`єкта декларування, у разі невстановлення Національним агентством недостовірності задекларованих відомостей у встановленому Законом порядку шляхом здійснення контролю та повної перевірки декларації;

недостовірність задекларованих відомостей - невідповідність дійсності відомостей, зазначених у декларації суб`єкта декларування, що встановлюється на підставі відомостей, отриманих Національним агентством у встановленому Законом порядку шляхом здійснення контролю та повної перевірки декларації;

точність оцінки задекларованих активів - правильність відображення суб`єктом декларування оцінки задекларованих ним активів, що встановлюється шляхом з`ясування Національним агентством підстави чи обґрунтування задекларованої оцінки активів та зіставлення їх з відомостями, які зазначені у декларації суб`єкта декларування.

Обставини справи

Надзвичайний і Поважний Посол посольства України в Ісламській Республіці Іран звернувся до суду з позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Національного агентства з питань запобігання корупції про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування за 2015 рік, поданої позивачем;

- визнати протиправним та скасувати рішення Національного агентства з питань запобігання корупції про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування за 2016 рік, поданої позивачем.

На думку позивача, відповідачем порушені строки проведення перевірки. Також позивач стверджував, що висновки перевірки є необґрунтованими та не відповідають положенням Закону України «Про запобігання корупції». Зокрема, позивач зазначав, що за результатами перевірки поданих ним декларацій Національним агентством з питань запобігання корупції не дотримано вимог названого Закону внаслідок неправильного встановлення обставин.

Відповідач за наслідками перевірки вважав, що позивач повинен був вказати вартість квартир, яка вказана у Реєстрі прав власності на нерухоме майно, яка є значно меншою, ніж вказав позивач, і яка, що встановлено судами, є інвентаризаційною вартістю об`єктів нерухомого майна станом на 2011 та 2012 рік.

Листом від 4 червня 2019 року № 062/14-8226 (И-2019) комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» підтвердило, що інформація про вартість майна у розмірі 689 933,00 грн щодо об`єкта нерухомого майна до Реєстру прав власності на нерухоме майно була внесена на підставі інвентаризаційної вартості даного об`єкта нерухомого майна станом на 2011 рік.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2020 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнані протиправними та скасовані рішення Національного агентства з питань запобігання корупції № 191 від 25 січня 2019 року про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік та № 192 від 25 січня 2019 року про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік, подані Надзвичайним і Поважним Послом посольства України в Ісламській Республіці Іран.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що оскаржувані позивачем спірні рішення прийняті поза межами строку для проведення повних перевірок декларацій, а відтак, таке процесуальне порушення порядку проведення перевірки зумовило виникнення у позивача стану правової невизначеності, що також ставить під сумнів результати перевірки. Встановлена правова процедура, як складова принципу законності та принципу верховенства права, є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.

При цьому, окружним судом зазначено, що по суті виявлених порушень в деклараціях позивача такі є обґрунтованими та знайшли своє часткове підтвердження під час розгляду спору, проте нівелюються порушенням з боку відповідача строків проведення перевірки декларацій та прийняття рішення за результатами її здійснення.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 5 серпня 2020 року скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2020 року та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що оскаржувані позивачем рішення № 191 та № 192 від 25 січня 2019 року прийняті відповідачем поза межами визначеного Порядком проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 10 лютого 2017 року № 56, строку. Проте, на переконання суду апеляційної інстанції, порушення не спростовує суті самих висновків НАЗК, викладених в оскаржуваних рішеннях, не впливає на їх законність, на їх змістове навантаження по суті питання та не є підставою для визнання їх протиправними та скасування, оскільки не порушують прав позивача.

Апеляційний адміністративний суд зазначив, що можливі наслідки за фактом реалізації оскаржуваних рішень можуть призвести до порушень прав позивача у майбутньому, що підлягатиме захисту в іншому порядку. Крім того, у випадку, в якому позивач вбачав би порушення своїх прав з боку НАЗК у аспекті дотримання розумності строків здійснення перевірки, він мав змогу звернутись до вказаного органу із запитами/скаргами на дії уповноважених осіб на здійснення перевірки та/або до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності щодо нерозгляду та неприйняття відповідного рішення про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування у встановлений законодавством строк. У даному випадку, за висновком суду апеляційної інстанції, порушення строків прийняття відповідачем рішень не зумовлює їх протиправність та не дає підстав для скасування.

КАС ВС Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 5 серпня 2020 року скасував, справу направив на новий судовий розгляд до апеляційної інстанції.

Також КАС ВС заявив про безпідставність обмежень під час карантину суддівської винагороди Законом про держбюджет.

 Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Youtube Право ТВ, щоб бути в курсі найважливіших подій.