КАС ВС заявив про безпідставність обмежень під час карантину суддівської винагороди Законом про держбюджет

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі № 520/11205/2020 дійшов висновку, що відсутні законні підстави для обмеження суддівської винагороди виплати десятьма прожитковими мінімумами.

Позиція КАС ВС сформована, виходячи з наступного.

З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі – Закон 1401-VIII). Цим законом статтю 130 Основного Закону України викладено в новій редакції.

У контексті спірних правовідносин потрібно наголосити, що Конституція України у редакції Закону №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», які у поєднанні (системному зв`язку) дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

Наявність у Конституції України згаданої норми дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно, він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний.

Щодо останнього, то мається на увазі те, що позаяк Конституція України, відповідно до її статті 8, має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на кшталт тих, з яких виник цей спір, на користь спеціального закону (про судоустрій). Окрім того, норми Конституції України є нормами прямої дії, а отже, при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить (частина четверта статті 7 КАС України).

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, у період з квітня по травень 2020 року не вносилися, тому відсутні законні підстави для обмеження її виплати десятьма прожитковими мінімумами.

Щодо Закону № 553-ІХ (яким внесено зміни до Закону № 294-ІХ, зокрема, доповнено його статтею 29 (пункт 10 розділу І Закону № 553-ІХ), колегія суддів Верховного Суду зазначає, що цей закон не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону № 1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди), не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Закону № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону № 1402-VIII.

Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №294-ІХ (у редакції Закону №553-ІХ).

Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож «спеціальність» Закону №1402-VIII, зокрема, його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її «продовженням», у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх).

Закон № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України.

Закон про державний бюджет не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Виходячи з цього, колегія суддів констатувала, що обмеження виплати позивачці з 18 квітня 2020 року суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ; тут ці закони – у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин) було неправомірним.

Водночас Касаційний адміністративний суд порадив судам розібратися з питанням, чиє є виникнення заборгованості наслідком встановлених законом обмежень або для цього існували інші підстави, наприклад, недостатність асигнувань.

Колегія суддів зазначила, що КАС ВС не може заперечити існування ситуації, коли ДСА України виділила відповідачу достатньо коштів для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачу) з урахуванням вимог статті 135 Закону № 1402-VIII (затвердивши відповідний кошторис), але відповідач натомість розпорядився цими коштами з урахуванням обмежень, які встановлені статтею 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ). Тоді є підстави стверджувати, що невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі, як наслідок виникнення заборгованості з її виплати (перед позивачем), є результатом дій/рішень відповідача, а тому спосіб захисту повинен співвідноситися/пов`язуватися з цими діями та їх наслідками.

СУТЬ СПОРУ

За період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року позивачці нарахована та виплачена суддівська винагорода відповідно до статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із застосуванням обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, що підтверджується довідкою №137 від 02 вересня 2020 року, виданої Господарським судом Харківської області.

У серпні 2021 року позивачка звернулась до суду з адміністративним позовом до Господарського суду Харківської області (відповідач), третя особа – Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області, в якому, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просила суд:

- визнати протиправними дії Господарського суду Харківської області щодо нарахування та виплати судді господарського суду Харківської області суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застуванням щомісячного обмеження її нарахування, згідно із частиною третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553- IX від 13 квітня 2020 року;

- зобов`язати відповідача нарахувати та сплатити невиплачену суддівську винагороду судді Господарського суду Харківської області на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині нарахування та сплати суддівської винагороди за один місяць.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що внаслідок внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з 18 квітня 2020 року суддівська винагорода позивачу нараховується із відповідними обмеженнями, а саме – у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року, залишеного без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2021 року, позовні вимоги задоволено.

Приймаючи оскаржувані рішення, суди дійшли висновку, що обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів. Закон №553-ІХ не відповідає нормам Конституції України, а тому не може бути застосований до визначення розміру виплати суддівської винагороди. Також судами визнано невідповідність вказаного закону принципу якості закону, визначеному Європейським судом з прав людини.

КАС ВС касаційну скаргу Державної судової адміністрації України задовольнив частково, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2021 року у справі №520/11205/2020 скасував, а саму справу направив на новий розгляд.

Раніше розповідалося, що про порушення ПДР поліцію будуть за винагороду повідомляти сповіщувачі.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Youtube Право ТВ, щоб бути в курсі найважливіших подій.