Головною особливістю електронного документа є відсутність жорсткої прив’язки до конкретного матеріального носія. Один і той же електронний документ (відеозапис) може існувати на різних носіях. Усі ідентичні за своїм змістом примірники електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом та датою створення.
На цьому наголосив Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 756/8124/19.
Обставини справи
З матеріалів справи відомо, що у чоловіка під час словесного конфлікту з іншою особою на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин виник умисел, спрямований на заподіяння потерпілому тілесного ушкодження, реалізуючи який, він підійшов до потерпілого та ліктем правої руки завдав один удар в обличчя останньому, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми з переломом кісток склепіння та основи черепа, крововиливами над та під оболонки, речовину та шлуночки головного мозку з його набряком та набуханням, внаслідок яких він помер.
За вироком суду першої інстанції чоловіка було засуджено до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 7 років. Апеляційний суд залишив вирок суду першої інстанції без змін.
У касаційній скарзі касатор, зокрема, посилався на те, що диск з відеозаписом та протокол його огляду є недопустимими доказами, оскільки диск є копією, що не дозволяє встановити його технологічні властивості (ознаки монтажу, порушення безперервності запису, стирання, обрізання тощо), сам відеозапис отримано не в законний спосіб, оскільки не було дотримано вимог статей 159, 164, 234-236 Кримінального процесуального кодексу України.
Що стосується доводів захисника про те, що диск з відеозаписом та протокол його огляду є недопустимими доказами, оскільки диск є копією, що не дозволяє встановити його технологічні властивості (ознаки монтажу, порушення безперервності запису, стирання, обрізання тощо), то Верховний Суд зазначив таке:
Згідно із ч. 1 ст. 99 КПК документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. До документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, можуть належати, зокрема, й матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі електронні). Сторона кримінального провадження, потерпілий, представник юридичною особи, щодо якої здійснюється провадження, зобов`язані надати суду оригінал документа. Оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа – його відображення, якому надається таке ж значення, як документу.
Також ВС підкреслив, що відповідно до ст. 7 Закону України від 22 травня 2003 року № 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг» у випадку зберігання інформації на кількох електронних носіях кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа.
Матеріальний носій - лише спосіб збереження інформації, який має значення тільки коли електронний документ виступає речовим доказом. Головною особливістю електронного документа є відсутність жорсткої прив’язки до конкретного матеріального носія. Один і той же електронний документ (відеозапис) може існувати на різних носіях. Усі ідентичні за своїм змістом примірники електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом та датою створення.
Долучені до матеріалів провадження як речові докази CD-диски з відеозаписами обставин подій були виготовлені у зв`язку з необхідністю надання інформації, яка має значення у кримінальному провадженні та є самостійним джерелом доказу, похідним від інформації, що зберігається на комп`ютері в електронному вигляді у вигляді файлів.
Таким чином, записаний на оптичний диск - носій інформації електронний файл у вигляді відеозапису є оригіналом (відображенням) електронного документа. Така позиція узгоджується із судовою практикою, де аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного кримінального суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 677/2040/16-к (провадження № 51-5738км19).
Тому доводи касаційної скарги в цій частині, на думку Верховного Суду, не є такими, що підтверджують наявність істотного порушення КПК, яке б вплинуло чи могло вплинути на законність прийнятого рішення.
Верховний Суд залишив рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.
Раніше «Судово-юридична газета» писала, що ВП ВС висловилася щодо здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.