ВП ВС висловилася щодо здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній

6 липня Велика Палата Верховного Суду розглянула справу № 911/2169/20, в якій досліджувала питання здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній.

Так, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб'єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.

Крім того Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на положення частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті цього засадничого положення відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Так, цим висновком Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування в подібних правовідносинах частини третьої статті 23 Закону, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 363/4656/16-ц, який зводиться до необхідності визначення організаційно-правової форми суб’єкта, в особі якого звертається прокурор, з метою підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді особі державного підприємства.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що прокурор в інтересах держави в особі Уряду, Міндовкілля та ДП звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Адміністрації та Товариства про:

1) визнання недійсними розпоряджень Адміністрації «Про передачу в довгострокову оренду земельної ділянки ТОВ «Х» для організації оздоровчого комплексу та зони відпочинку територіальної громади району в межах Бузівської сільської ради та «Про передачу в довгострокову оренду земельної ділянки ТОВ «Х» для організації оздоровчого комплексу та зони відпочинку територіальної громади району в межах Михайлівсько-Рубежівської сільської ради» ( Розпорядження-2);

2) визнання недійсними укладених 21.12.2009 між Адміністрацією та Товариством договорів оренди земельних ділянок які розташовані в межах Михайлівсько-Рубежівської та Бузівської сільських рад Києво-Святошинського району Київської області;

3) зобов'язання Товариства повернути Земельні ділянки 1, 2 у власність держави в особі Уряду з правом постійного користування ДП.

Позовна заява мотивована тим, що земельні ділянки належать до державних земель лісового та природно заповідного фонду та вибули з постійного користування держави із численними порушеннями законодавства, зокрема, уповноважений орган не ухвалював рішення про припинення зазначеного права, а також відбулась зміна їх цільового призначення з передачею нелісогоподарських потреб.

На обґрунтування необхідності здійснення представництва інтересів держави в цій справі прокурор зазначив, що вищевказані протизаконні дії порушують права та інтереси держави в особі позивачів, а його звернення спрямоване також на задоволення потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання користування Земельними ділянками 1, 2. Підставою представництва інтересів держави в особі Уряду, Міндовкілля та ДП прокурор вказав наявність у цих суб`єктів владних повноважень у спірних правовідносинах, а також їх пасивну поведінку, оскільки вони не вживали заходів для повернення Земельних ділянок 1, 2 у постійне користування держави, хоча знали про порушення.

Ухвалою суду першої інстанції, залишеною без змін постановою апеляційного суду, позовну заяву прокурора залишено без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвала суду першої інстанції з посиланням на правові висновки, викладені в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду  у справі № 906/853/17, мотивована тим, що прокурор порушив пряму заборону, наведену в абзаці 3 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»  оскільки заявив цей позов в інтересах ДП, яке не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого належать відповідні повноваження. Навпаки, визначене прокурором як позивач ДП, за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, є державним підприємством, самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, яка дозволяє самостійно здійснювати захист своїх прав та інтересів в суді. Отже, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі ДП, прокурор порушив приписи абзацу 3 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до яких не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній.

Висновок ВП ВС

ВП ВС нагадала, що стаття 53 ГПК встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, також може вступати за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними  обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяви і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядаються як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов’язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, в пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, пункт 26 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона та її відповідний орган, що наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27.02.2019 у справі №  761/3884/18).

Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. пункт 27 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

ВП ВС підкреслили, що питання представництва інтересів держави прокурором в суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих за захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім  випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Абзац третій частини третьої цієї статті передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань.

Беручи до уваги викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.

Крім того Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на положення частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті цього засадничого положення відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Цим висновком Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування в подібних правовідносинах частини третьої статті 23 Закону, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 363/4656/16-ц, який зводиться до необхідності визначення організаційно-правової форми суб’єкта, в особі якого звертається прокурор, з метою підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді особі державного підприємства.

Так, позов у цій справі прокурор подав в інтересах держави в особі Уряду, Міндовкілля та ДП з посиланням на їх бездіяльність щодо захисту інтересів держави, які полягають в забезпеченні реалізації принципів регулювання земельних та природоохоронних відносин.

Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі ДП та вважає правильними висновки судів попередніх інстанції про необхідність залишення позову, поданого прокурором в інтересах держави в особі ДП, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України. Ураховуючи наведене, доводи скаржника, викладені в підпунктах 4.1 та 4.2 цієї постанови, Велика Палата відхиляє як неналежні з огляду на викладені вище висновки.

Проте Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій, що у прокурора відсутні законні підстави на звернення з цим позовом до суду в інтересах держави в особі Уряду та  Міндовкілля, оскільки вони зроблені без належного дослідження обставин дотримання прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», а також встановлення наявності або відсутності бездіяльності цих органів, після отримання такого звернення.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані ухвала та постанова підлягають скасуванню в частині залишення без розгляду позову прокурора, поданого в інтересах держави  в особі Уряду та Міндовкілля, з передачею справи до суду першої інстанції для продовження розгляду в цій частині; у частині залишення позову без розгляду поданого в інтересах держави  в особі ДП, підстави для зміни чи скасування прийнятих у справі судових рішень – відсутні.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, про ухилення від сплати аліментів на утримання дітей: ВС висловився щодо ознаки злісності.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.