Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.
На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 386/967/18.
Обставини справи
З матеріалів справи відомо, що позивачі звернулись до суду з позовом до відповідача та сільської ради в якому просила визнати в порядку спадкування після смерті особи право власності на 1/10 частку земельної ділянки.
Пізніше відповідач звернулася до суду із зустрічним позовом. Позов мотивовано тим, що у листопаді 2012 року мати позивачки склала заповіт на випадок своєї смерті, відповідно до якого вона заповідала належні їй земельні ділянки (пай) їй та її сестрі.
Зазначала, що у червні 2016 року її мати у Красногірській сільській раді Голованівського району Кіровоградської області склала новий заповіт на випадок своєї смерті на ім`я позивачки.
Протягом усього часу, коли мати хворіла, відповідачі жодного разу до неї не навідалися до лікарні.
Вона вказувала, що мати не бажала передавати своєму чоловікові у спадщину належні їй земельні ділянки. Мати лікувалася у районній лікарні, все лікування проходило за рахунок неї та матері. Чоловік отримував пенсію за дружину, і були такі випадки, коли він її пенсії передавав не в повному обсязі. Враховуючи викладене, просила усунути відповідачів від права на спадщину.
Рішенням суду першої інстанції зустрічний позов залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачкою за зустрічним позовом не доведено належними та допустимими доказами факту ухилення відповідачів від надання спадкодавцеві допомоги за можливості її надати, а також перебування спадкодавця у безпорадному стані.
Апеляційний суд залишив рішення місцевого суду без змін.
Висновок Верховного Суду
Так, судді Верховного Суду зазначили, що частиною п`ятою статті 1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Відповідно до частини шостої статті 1224 ЦК України положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов`язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.
Також ВС наголосив, що для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності у сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.
Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
ВС підкреслив, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади).
Крім того, підлягає з`ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачка за зустрічним позовом не надала суду належні та допустимі докази того, що відповідачі мали можливість надати матері допомогу, проте свідомо ухилялись від обов`язку щодо її надання, а спадкодавець потребувала сторонньої допомоги саме від них.
Тому, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, правильно виходив з відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про усунення відповідачів від права на спадкування за частиною п`ятою статті 1224 ЦК України.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції – без змін.
Раніше «Судово-юридична газета» писала, що коли суд може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу: практика ВС.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.