Як відомо, статтею 87 Закону України «Про нотаріат» визначено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, які встановлюють заборгованість. Також варто зазначити, відповідно до статті 88 вказаного Закону, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншу відповідальність боржника перед стягувачем.
Наразі виникають непоодинокі випадки, коли заборгованість за кредитним договором вже була стягнена або виплачена, але все одно нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, які не підтверджують безспірність заборгованості.
Тож, ураховуючи динаміку вчинення таких виконавчих написів «Судово-юридична газета» розібралась, чим у підсумку це закінчується для громадян.
Порушення нотаріусами вимоги щодо безспірності заборгованості
Так, у справі, яку досліджував Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, позивач зазначала, що заборгованість за кредитним договором була стягнена рішенням третейського суду та оспорюваний виконавчий напис вчинений за відсутності доказів, які б підтверджували б факт безспірності розміру заборгованості за кредитним договором. Тож позивач просила суд визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню.
Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення яким позов задовольнив.
Розглядаючи справу, судді ВС зазначили, що частиною першою статті 88 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Також ВС підкреслив, що згідно з підпунктами 3.1, 3.2, 3.3 пункту 3 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (Перелік).
Згідно з пунктом 1 Переліку для одержання виконавчого напису подаються:
а) оригінал нотаріально посвідченої угоди;
б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.
Так, апеляційний суд встановив, що банк в односторонньому порядку змінив строк виконання зобов’язань за кредитним договором, надіславши 21 листопада 2011 року боржнику вимогу про дострокове виконання кредитного договору.
За таких обставин вимоги про сплату процентів, які нараховані поза межами строку кредитного договору (з 1 грудня 2015 року до 21 серпня 2018 року) є безпідставними, оскільки право банку нараховувати проценти припинилось зі спливом строку дії кредитного договору.
Ураховуючи наведене, на думку ВС, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що подану нотаріусу заборгованість позивача перед банком не можна було вважати безспірною.
Безспірність заборгованості та строк звернення до нотаріуса
Не менш цікавою є інша справа, в якій позивач вказувала, що виконавчий напис було вчинено без необхідної перевірки та встановлення безспірності боргу, порушено порядок здійснення виконавчого напису, так як відсутні належні і допустимі докази на підтвердження направлення повідомлення або вимоги про наявність заборгованості позивачеві, не надано доказів кредиту та сплати заборгованості.
Крім того, позивач зазначала, що виконавчий напис вчинено за період більше ніж три роки, виникнення права вимоги, та виконавчий напис вчинений на підставі кредитного договору який нотаріально не посвідчений та до заяви про вчинення виконавчого напису на надано належної виписки, яка підтверджувала наявну заборгованість.
Розглядаючи справу, суд зазначив, що Постановою КМУ № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» Перелік доповнений пунктом 2, який передбачає отримання виконавчого напису про стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин. Для одержання виконавчого напису додаються: оригінал кредитного договору; засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Також суд наголосив, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі № 826/20084/14, визнано незаконною та нечинною Постанову КМУ № 662 від 26.11.2014 в частині положень, які доповнювали пункт 2 Порядку.
Місцевий суд підкреслив, що встановлені обставини свідчать, що стягнення заборгованості за виконавчим написом відбулось на підставі кредитного договору, який нотаріально не посвідчений. Також встановлено, що виконавчим написом нотаріуса з позивача стягнуто заборгованість за кредитним договором, яка вже стягнута рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08.06.2016, що суперечить принципу неможливості двічі притягнення особи до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Суд наголосив, що проценти за правомірне користування грошовими коштами можуть нараховуватись лише в межах визначеного договором строку кредитування. Після спливу строку кредитування, нарахування процентів за користування кредитом припиняється в силу приписів статей 1048, 1054 ЦКУ, що підтверджується висновками Великої Палати Верховного Суду викладеним у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12.
Натомість стягнення відсотків за виконавчим написом проводиться за період 17.11.2018 по 1.04.2021, в той час коли строк виконання кредитного договору встановлено до 27.06.2017, що вказує на безпідставність їх стягнення та, що з моменту виникнення у стягувача права вимоги до вчинення нотаріусом виконавчого напису минуло більше трьох років.
Тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису, відсутністю підстав для стягнення за ним тіла кредиту і відсотків та оскільки з дня виникнення права вимоги до дня вчинення виконавчого напису минуло більше трьох років.
Вчинення виконавчого напису на копіях документів
Крім того, нерідко виникають ситуації, коли виконавчі написі вчиняються не на підставі оригіналу нотаріально посвідченого договору.
Так наприклад сталось у справі № 216/1011/21, в якій позивач зазначала, що спірний виконавчий напис вчинено з порушенням порядку вчинення виконавчих написів нотаріусами, зокрема, кредитний договір наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання його таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотримання умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірності заборгованості боржника.
Вона зазначала, що роздрукований за допомогою засобів копіювальної техніки електронний документ, кредитний договір не є оригіналом електронного документу у розумінні Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».
Так, районний суд підкреслив, що пунктом 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06. 1999 № 1172 для одержання виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитним договором подаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Також суд зазначив, при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, перевірці підлягає не лише додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень ст. 87, 88 Закону «Про нотаріат» у такому спорі перевірці підлягають також і доводи боржника в повному обсязі, установлення та зазначення чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розмірі, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Разом з тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості, ці обставини встановлюються відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводив божника та оцінки наданих ним доказів.
Так, в ході судового розгляду товариством з обмеженою відповідальністю не надано суду доказів на підтвердження того, що ним надано нотаріусу всі необхідні документи, що підтверджують безспірність заборгованості позивача, зокрема оригінал кредитного договору, виписку з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості, строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості за кредитним договором, а також договори відступлення прав вимоги за кредитним договором товариству з обмеженою відповідальністю.
Отже, дослідивши обставини справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача в зв’ялених ним межах та про існування правових підстав для їх задоволення.
Як показує практика, вчинення виконавчих написів «поза законом» набирає обертів, та наразі потребує належного нормативного врегулювання, з метою недопущення порушення прав громадян.
Раніше «Судово-юридична газета» писала про оскарження постанов державного виконавця: ВС висловився щодо юрисдикції спору.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.