1 июля на внеочередном заседании Верховная Рада приняла за основу законопроект о реформировании сферы градостроительной деятельности 5655 от 11.06.2021.
Также принят за основу сопровождающий его законопроект 5656 о внесении изменений в Бюджетный кодекс относительно зачисления отдельных административных сборов за государственную регистрацию в сфере градостроительной деятельности.
Представляя проект с трибуны его автор, зампредседателя Комитета ВР по вопросам организации государственной власти, местного самоуправления, регионального развития и градостроительства Елена Шуляк отметила, что органы местного самоуправления получат очень широкие полномочия.
«В разных городах и селах нашего государства находятся незаконные застройки, которые росли как грибы на протяжении последнего десятилетия. Мы положим конец беззаконию.
Все участники строительного процесса, вся документация, все исходящие данные теперь будут внесены в Единую электронную государственную систему в сфере строительства. И каждый участник процесса, который будет работать с документами, обязательно в этой системе оставит свой электронный след.
Всегда можно будет отследить, кто выдал документы, кто их подписал, и все будут нести соответствующую ответственность.
Далее органы местного самоуправления получат очень широкие и жесткие полномочия относительно реагирования на незаконное самовольное строительство. Для того, чтобы снести то, что строится с нарушением законодательства и целевого использования земельного участка или с нарушением градостроительных условий и ограничений, органы местного самоуправления смогут без суда заходить на такие объекты и сносить их.
В июле мы зарегистрируем еще один законопроект, которым повышается уголовная и имущественная ответственность для всех участников строительного процесса», - подчеркнула Елена Шуляк.
Основные положения
Основными положениями законопроекта:
Главное научно-экспертное управление Верховной Рады высказало ряд замечаний к законопроекту.
Ниже приводим его Вывод.
ВИСНОВОК
на проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування сфери містобудівної діяльності»
У проекті, метою якого є «забезпечення реалізації реформи державного регулювання у сфері містобудівної діяльності шляхом зниження корупційних ризиків при наданні адміністративних послуг, забезпечення державної реєстрації у сфері містобудівної діяльності державними реєстраторами, публічності надання таких послуг, побудова прозорої та ефективної системи містобудівного контролю і державного містобудівного нагляду, застосування принципу альтернативності вибору органу з містобудівного контролю, посилення контролю за самочинним будівництвом виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, удосконалення норм про відповідальність у сфері містобудування» (п. 2 пояснювальної записки до нього), пропонується внести зміни до 27 законодавчих актів, серед яких: Земельний (далі – ЗК України), Цивільний (далі – ЦК України), Господарський (далі – ГК України) кодекси України, закони України «Про основи містобудування», «Про архітектурну діяльність», «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про страхування», «Про звернення громадян», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про Державний земельний кадастр», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» тощо. У вказаних змінах: вводяться нові термінологічні визначення у відповідній сфері; запроваджується державна реєстрація у сфері містобудівної діяльності; розмежовуються повноваження органів містобудівного контролю та містобудівного нагляду; для вирішення питання про притягнення до відповідальності об’єктів нагляду при центральному органі виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування, пропонується утворити Містобудівну палату тощо.
Прийняття проекту, на думку суб’єктів права законодавчої ініціативи, зокрема, «створить підґрунтя для усунення корупційних ризиків у сфері містобудівної діяльності, сприятиме покращенню інвестиційного клімату та вплине на розвиток будівництва в цілому» (п. 7 пояснювальної записки до нього).
Проект на момент підготовки висновку не включений до Плану законопроектної роботи Верховної Ради України на 2021 рік, затвердженого постановою Верховної Ради України від 02.02.2021 № 1165-IX.
Головне управління, проаналізувавши поданий проект у стислий термін, вважає за доцільне висловити щодо його змісту наступні зауваження та пропозиції.
І. Зауваження загального характеру
Крім цього, щодо вказаних змін до ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» слід відзначити, що нині в Україні процес створення офіційних веб-сайтів органів місцевого самоврядування супроводжується істотними складнощами, зокрема, пов’язаними з нестачею фінансових ресурсів у органів місцевого самоврядування. Встановлення ж наведених вимог потребуватиме від цих органів додаткових коштів та організаційних зусиль. Необхідно зазначити, що відповідно до приписів ч. 3 ст. 142 Конституції України держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування, а витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою. Проте в проекті не передбачено положень щодо відповідних компенсацій для органів місцевого самоврядування. Крім того, у проекті не встановлюється будь-яких строків для реалізації цієї вимоги, що не сприятиме її належному виконанню.
2.1. Згідно з оновленою редакцією ст. 14 Закону України «Про основи містобудування» до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування належить «організація робіт, пов’язаних із створенням і веденням містобудівного кадастру», тоді як чинним приписом передбачено «ведення містобудівного кадастру населених пунктів». Одночасно, відповідно до чинного Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у відповідній сфері належить «організація роботи, пов’язаної зі створенням і веденням містобудівного кадастру населених пунктів» (пп. 2 п. «б» ч. 1 ст. 31), а відповідне коригування цього припису проектом не передбачено.
Крім цього, в оновленій редакції ст. 14 Закону України «Про основи містобудування» до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування належить «здійснення містобудівного контролю у межах території відповідної територіальної громади відповідно до вимог, встановлених законом». Формулювання «території відповідних територіальних громад» використовується і в інших приписах проекту, наприклад, ч. 1 нової ст. 38-2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Одночасно в інших приписах проекту зустрічається термінологія, відмінна від наведеної, наприклад, відповідно до ч. 2 нової ст. 23-1 згаданого Закону «моніторинг забудови здійснюється: виконавчими органами сільських, селищних, міських рад з питань містобудівного контролю у межах відповідних територіальних громад».
Згідно з оновленою ст. 14 Закону України «Про основи містобудування», змінами до п. «б» ч. 1 ст. 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими новелами проекту передбачено, що виконавчі органи місцевого самоврядування уповноважуються здійснювати містобудівний контроль. Водночас у ч. 2 ст. 6-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачається, що «до утворення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради з питань архітектури уповноваженим органом містобудування та архітектури є структурний підрозділ районної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури, а за його відсутності – структурний підрозділ обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури». По-перше, такий підхід не повною мірою узгоджується з принципом стабільності та передбачуваності дій держави у відповідній сфері відносин. Адже раптова зміна контролюючого суб’єкта призводитиме до труднощів у правозастосуванні (зокрема, у питаннях правонаступництва щодо проведення контрольної діяльності, настання моменту виникнення/припинення відповідних повноважень контролюючого органу, тощо), виникнення компетенційних спорів та розпорошення відповідальності різних рівнів контролюючих органів за здійснення контрольних заходів.
По-друге, є очевидним, що в умовах недостатності фінансових та організаційних ресурсів для утворення та фінансування місцевими радами, особливо сільськими, селищними відповідних виконавчих органів, які будуть спроможні забезпечити належний рівень містобудівельного контролю, відповідні органи районних/обласних місцевих адміністрацій можуть здійснювати відповідні повноваження досить тривалий час. Проте необхідних змін до Закону України «Про місцеві державні адміністрації», пов’язаних із впровадженням новел проекту, в ньому не пропонується.
2.2. У змінах до ст. 31 Закону України «Про нотаріат» визначається, що за проведення державної реєстрації у сфері містобудівної діяльності приватні нотаріуси справляють плату, розмір якої визначається за домовленістю між нотаріусом та фізичною або юридичною особою. Проте це не узгоджується із ч. 7 нової ст. 71 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», якою визначено, що «за державну реєстрацію у сфері містобудівної діяльності, яка здійснюється державними реєстраторами – нотаріусами, справляється плата, розмір якої встановлюється за домовленістю сторін. Розмір такої плати не може бути меншим за розмір адміністративного збору за державну реєстрацію у сфері містобудівної діяльності, визначеного частиною першою цієї статті».
Частина положень проекту, на нашу думку, викладена мовою, складною до розуміння. Нагадаємо, що згідно з правилами законодавчої техніки «текст законопроекту має викладатися стисло, державною діловою мовою, за змогою, короткими фразами. Не варто застосовувати вислови з багатьма підрядними реченнями»[1]. Це зауваження стосується, зокрема, абз. 2 нової ч. 14 ст. 79-1 ЗК України; нових редакцій ст. ст. 31, 34, 35 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та ін.
ІІ. Зауваження та пропозиції до окремих положень законопроекту
Щодо змін до ЗК України
Це зауваження також стосується і інших відповідних положень проекту, зокрема, змін до ст. ст. 21, 24 Закону України «Про державний земельний кадастр», де йдеться про земельні ділянки, сформовані для встановлення земельного сервітуту.
Щодо змін до Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України)
Одночасно поданим законопроектом шляхом внесення змін до п. 4 ч. 1 ст. 322, п. 4 ч. 1 ст. 356 КАС України пропонується визначити, що обов’язковою складовою резолютивної частини постанови суду апеляційної інстанції, а також суду касаційної інстанції є відмітка про звернення постанови до виконання відповідно до ч. 2 ст. 373 цього Кодексу – для постанов, визначених ч. 2 ст. 373 цього Кодексу. На наш погляд, запропоновані у проекті зміни є зайвими, а, відтак, доцільність їх внесення відсутня з огляду на таке.
Виконавчими документами в адміністративному процесі є: 1) ухвала суду (у випадках, визначених ст. ст. 117, 147, 149, 191 КАС України), 2) виконавчий лист (див. ч. 3 ст. 373 КАС України). Відповідно до ч. 1 ст. 373 КАС України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Виконавчі листи викладаються в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, оприлюднюються у порядку визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), та підписуються електронним підписом судді (у разі колегіального розгляду - електронними підписами всіх суддів, які входять до складу колегії).
Наразі ч. 2 ст. 373 КАС встановлює одну спеціальну норму щодо ч. 1 ст. 373 КАС. Вона стосується визнання примірника судового рішення, яке набрало законної сили, в електронній формі підставою для виконання суб’єктом державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань такого судового рішення. У разі прийняття запропонованих проектом змін КАС буде доповнений ще однією спеціальною нормою, яка стосується такої підстави для виконання уповноваженими органами містобудування та архітектури, органом державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, органами державного архітектурно-будівельного контролю судового рішення, що набрало законної сили (абз. 2 ч. 2 ст. 373 КАСУ в редакції проекту).
При цьому, слід зауважити, що наявність спеціальної норми щодо підстави для виконання суб’єктами, визначеними в ч. 2 ст. 373 КАСУ, судового рішення, що набрало законної сили, не змінює зміст виконавчого листа та не потребує відображення додаткової інформації в резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції.
Зазначимо, що вказані зауваження є актуальними і щодо відповідних змін, які вносяться до Господарського процесуального, Цивільного процесуального кодексів України.
Щодо змін до Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі у цьому пункті - Закон)
У змінах до ст. 12-1 Закону пропонується встановити, що «особливості регулювання відносин у сфері містобудівної діяльності на території зони відчуження та зони безумовного (обов’язкового) відселення визначаються Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності»» (нова редакція ч.1 цієї статті), а також виключити із цієї статті ч. ч. 2, 4, 5, якими визначаються такі особливості.
З приводу цього маємо зазначити, що Закон є спеціальним законодавчим актом, виключно у якому відповідно до його преамбули регулюються питання поділу території на відповідні зони та режиму їх використання та охорони. Окрім того, відповідно до ст. 8 Закону центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері управління зоною відчуження та зоною безумовного (обов’язкового) відселення, має виключну компетенцію щодо управління зоною відчуження та зоною безумовного (обов’язкового) відселення. Враховуючи зазначене, вважаємо, що запропоновані зміни не узгоджується з загальним підходом, встановленим Законом щодо зосередження регулювання вказаних суспільних відносин саме у ньому, а не розпорошення відповідного регулювання по інших законодавчих актах, які регулюють конкретні сфери діяльності, що може ускладнити реалізацію відповідних положень.
Щодо змін до Закону України «Про основи містобудування» (далі у цьому пункті - Закон)
Щодо змін до Закону України «Про архітектурну діяльність» (далі у цьому пункті – Закон)
Щодо змін до Закону України «Про автомобільні дороги» (далі у цьому пункті – Закон)
Відповідно до нової редакції ч. 2 ст. 18 Закону «межі вулиці за її шириною визначаються «червоними лініями». Розташування будь-яких об'єктів, будівель, споруд або їх частин у межах «червоних ліній» вулиці не допускається, крім підземних будівель та споруд». Звертаємо увагу, що у положеннях проекту не визначається зміст поняття «підземні будівлі та споруди», тому не вбачається можливості чітко з’ясувати, що під ним розуміється (аналогічне зауваження стосується інших приписів проекту, у яких вживається таке поняття).
Зауважимо також, що розуміння вказаних положень ускладнюється тим, що термін «підземні будівлі та споруди» не кореспондується з іншими термінами, які вживаються у цьому Законі. Зокрема, з терміном «вулиця» (ст. 1 Закону), під якою розуміється «автомобільна дорога, призначена для руху транспорту і пішоходів, прокладання наземних і підземних інженерних мереж у межах населених пунктів», та терміном «штучні споруди» (ст. 1 Закону), під якими, в свою чергу, розуміється «інженерні споруди, призначені для руху транспортних засобів і пішоходів через природні та інші перешкоди, а також сталого функціонування автомобільної дороги (мости, шляхопроводи, естакади, віадуки, тунелі, наземні та підземні пішохідні переходи, наплавні мости та поромні переправи, розв'язки доріг, підпірні стінки, галереї, уловлювальні з'їзди, снігозахисні споруди, протилавинні і протисельові споруди тощо)».
Щодо змін до Закону України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об'єктів» (далі у цьому пункті – Закон)
У проекті передбачається доповнити понятійний апарат (зміни до ст. 1 Закону) новим терміном «лінійний об’єкт енергетичної інфраструктури – комплекс об’єктів енергетичної інфраструктури, включаючи наземні, надземні та підземні об’єкти, пов’язані повітряними та кабельними лініями та призначені для передачі та розподілу електричної енергії та теплової енергії, а також будівлі та споруди, площею до 40 кв. м, в тому числі, але не виключно, електричні підстанції, трансформаторні підстанції, розподільчі пункти та пристрої, споруди опорних конструкцій, допоміжне обладнання, зв’язані з ними єдиним технологічним процесом, які забезпечують безпечну та надійну експлуатацію, виробництво, передачу і розподіл електричної та теплової енергії».
Не заперечуючи у цілому проти вказаних змін, втім звертаємо увагу, що у проекті Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення приєднання до електричних мереж» (реєстр. № 5009 від 03.02.2021), який 01.06.2021 прийнято у першому читанні, міститься визначення терміну, аналогічного за змістом та назвою.
Стосовно змістового наповнення терміну «лінійний об’єкт енергетичної інфраструктури» відзначимо, що його положення – «…комплекс об’єктів енергетичної інфраструктури, включаючи наземні, надземні та підземні об’єкти, пов’язані повітряними та кабельними лініями та призначені для передачі та розподілу електричної енергії та теплової енергії…», на нашу думку, регулюють передачу лише електричної енергії, та не регулюють передачу теплоносія, що здійснюється за допомогою трубопроводів.
Окрім цього, необхідно відзначити, що частина об’єктів (повітряні та кабельні лінії електропередачі, трансформаторні підстанції, розподільні пункти та пристрої) одночасно входять як до складу «лінійних об’єктів енергетичної інфраструктури» так і до складу «об'єктів передачі електричної енергії» (абз. 9 ч. 1 ст. 1 Закону), що може ускладнити визначення їх правового режиму.
Щодо змін до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі у цьому пункті - Закон)
1.1. Під терміном «державна реєстрація у сфері містобудівної діяльності» (новий п. 21 ч. 1 ст. 1 Закону) розуміється «офіційне підтвердження державою фактів отримання права на виконання підготовчих та будівельних робіт, зміни у відомостях про таке право, зупинення, поновлення, припинення права на виконання підготовчих та будівельних робіт, завершення підготовчих робіт з демонтажу (знесення) об’єкта нерухомого майна (будинку, будівлі, споруди), прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів шляхом внесення про це запису до Реєстру будівельної діяльності автоматично програмними засобами Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва чи державним реєстратором у сфері містобудівної діяльності (далі – державний реєстратор)». Як можна зрозуміти із цього визначення, у проекті пропонується 2 способи внесення запису про державну реєстрацію до Реєстру будівельної діяльності: 1) державним реєстратором; 2) автоматично програмними засобами Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва без визначення особи, яка ініціює внесення запису. Проте, на нашу думку, визначення способу внесення запису про державну реєстрацію до Реєстру будівельної діяльності, є, за своєю природою, елементом порядку такої реєстрації, а не частиною визначення змісту поняття «державна реєстрація». У зв’язку з цим виглядає доречнішим визначення способів внесення запису про державну реєстрацію до Реєстру будівельної діяльності у новій редакції ст. 34 «Основі вимоги до державної реєстрації права у сфері містобудівної діяльності».
1.2. У терміні «державний реєстратор» (новий п. 22 ч. 1 ст. 1 проекту) лише перераховуються особи, які виконують відповідні функції. Вважаємо, що такий підхід не відповідає вимогам законодавчої техніки, за правилами якої зміст поняття має розкриватися через його характерні риси, а не через просте перерахування окремих елементів, що входить до цього поняття.
До того ж, на думку Головного управління, віднесення нотаріусів до числа державних реєстраторів у відповідній сфері виглядає дискусійним у концептуальному плані, адже нотаріус не є фахівцем у сфері містобудування, а тому може керуватись лише офіційними документами, виданими відповідними суб’єктами у цій сфері, а не створювати їх самостійно.
З цього приводу зазначимо, що випадки наділення нотаріуса повноваженнями державного реєстратора, що передбачені у законах України (ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п. 5 ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 6 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» тощо), пов’язані зі здійсненням нотаріусом повноважень, які передбачені у Законі України «Про нотаріат». Відповідно до ст. 1 цього Закону «нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності», а «нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності» (ст. 3 Закону України «Про нотаріат»). З огляду на це, вважаємо, що покладення на нотаріуса функцій державного реєстратора у сфері містобудівної діяльності, які передбачають, зокрема, аналіз даних, які містяться в заяві про державну реєстрацію у сфері містобудівної діяльності на їх повноту, відповідність формату, логічність тощо (ч. 16 оновленої ст. 34 Закону), не узгоджується з визначеними Законом України «Про нотаріат» функціями нотаріату і не відносяться до нотаріальної діяльності.
1.3. Згідно з новим п. 3-1 ч. 1 ст. 1 Закону під «експертизою проектної документації на будівництво об’єкта» розуміється «перевірка відповідності проектної документації на будівництво об’єкта вимогам законодавства, містобудівної документації, вихідним даним, будівельним нормам, іншим нормативним документам, які є обов’язковими для виконання відповідно до законодавства, за результатами якої складається звіт про результати експертизи проектної документації на будівництво об’єктів». Проте слід звернути увагу, що під зазначене визначення «експертизи проектної документації на будівництво об’єкта» підпадає, зокрема, стратегічна екологічна оцінка схем планування території Автономної Республіки Крим, областей та районів, які затверджуються рішенням відповідних рад за умови здійснення та отримання позитивного висновку державної експертизи (ч. 4 ст. 14 чинної редакції Закону).
1.4. Нова редакція терміну «замовник» (п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону у редакції проекту), згідно з яким замовником визначається «фізична або юридична особа, яка відповідає вимогам, визначеним цим Законом, та має намір щодо забудови (нове будівництво) земельної ділянки та/або має намір перетворення об’єкта нерухомого майна (реконструкція, реставрація, капітальний ремонт або знесення)» не узгоджується із визначенням терміну «будівництво» (п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону), під яким розуміється «нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт об’єкта будівництва», що не передбачає «перетворення» об’єкта нерухомого майна, включаючи його «знесення».
3.1. Відповідно до нового абз. 6 ч. 6 ст. 261Закону «представник фізичної або юридичної особи може бути уповноважений на вчинення дій, пов’язаних з наданням адміністративних та інших послуг у сфері будівництва з використанням електронної системи». Проте звертаємо увагу, що згідно з ч. 1 ст. 237 ЦК України «представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє». При цьому під правочином розуміється «дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків» (ч. 1 ст. 202 ЦК України). У зв’язку з цим було б доцільним чіткіше визначити, на які саме «інші послуги у сфері будівництва» уповноважується представник фізичної або юридичної особи у новому абз. 6 ч. 6 ст. 261 Закону.
3.2. Відповідно до п. 4 ч. 3 нової ст. 38-3 Закону підставою для проведення позапланової перевірки центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань містобудівного контролю, є «звернення фізичних чи юридичних осіб про порушення суб’єктом містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, поданого з використанням електронної системи, за результатами формато-логічного контролю та застосування підсистеми управління ризиками». Однак проектом не роз’яснюється зміст такого контролю та в чому полягає діяльність підсистеми управління ризиками.
3.3. Відповідно до п. 11 ч. 13 нової ст. 31-1 Закону у звіті про результати експертизи проектної документації на будівництво об’єктів, у тому числі зазначаються «відомості про договір страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, що може бути заподіяна третім особам при проведенні експертизи проектної документації на будівництво об’єктів». Однак поза увагою проекту залишилось питання щодо того, хто має укладати такий договір: замовник, експерт, чи інша особа.
3.4. У ч. 4 нової ст. 38-5 Закону визначається, що у разі неукладання договору про здійснення містобудівного контролю з іншою уповноваженою особою з містобудівного контролю, виконавчий орган сільської, селищної, міської ради з питань містобудівного контролю, що здійснює повноваження на відповідній території, автоматично визначається органом містобудівного контролю. Проте з цієї редакції залишається незрозумілим строк, протягом якого має бути укладений відповідний договір, а також порядок автоматичного визначення уповноваженої особи з містобудівного контролю.
Крім цього, згідно зі ст. 38 Закону (у редакції проекту) у разі виявлення фактів самочинного будівництва об’єктів посадова особа органу містобудівного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення виявлених порушень, який підлягає виконанню протягом 60 днів з дня його вручення. У разі якщо особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, у строк, визначений в приписі, не виконала вимогу органу містобудівного контролю, орган містобудівного контролю протягом десяти робочих днів приймає рішення про визнання об’єкта самочинним будівництвом та його знесення (демонтаж). Проте як саме виконується вказане рішення органу містобудівного контролю у проекті чітко не визначено. Лише у ч. 10 ст. 38 Закону України визначено, що «у разі якщо органом містобудівного контролю протягом десяти робочих днів з дня завершення строку виконання вимог припису про усунення порушень не внесено до Реєстру будівельної діяльності відомостей при виконання припису або рішення про визнання об’єкта самочинним будівництвом та його знесення, автоматично програмними засобами Реєстру будівельної діяльності формується подання до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування про призначення перевірки органу містобудівного контролю в порядку державного містобудівного нагляду».
Крім цього, у п. «3» ч. 1 нової ст. 60 Закону до виконавців окремих видів робіт (послуг), пов’язаних зі створенням об’єктів архітектури, віднесені експерти. Проте не уточнено, експертами в якій сфері такі суб’єкти є, а також їх роль у виконанні окремих видів робіт (послуг).
Варто також зазначити, що питання притягнення до відповідальності об’єктів нагляду доречно розглядати як один із напрямів реалізації державної політики у сфері містобудівної діяльності, містобудівного контролю та державного містобудівного нагляду. З огляду на це варто звернути увагу на ч. 1 ст. 16 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», згідно з якою «центральні органи виконавчої влади утворюються для виконання окремих функцій з реалізації державної політики як служби, агентства, інспекції, комісії».
10. Зазначимо, що віднесення до «девелопера будівництва» фізичної особи-підприємця (ч. 1 нової ст. 54 Закону) у всіх випадках не враховує того, що згідно зі ст. 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» залучення коштів здійснює управитель, який є фінансовою установою. При цьому, у ч. 1 ст. 2 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» зазначається, що фінансовою установою може бути лише юридична особа.
Щодо Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (надалі у цьому пункті – Закон)
Звертаємо також увагу на те, що згідно зі ст. 10 Закону державним реєстратором може бути громадянин України, який має вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб’єктом державної реєстрації прав (крім нотаріусів), нотаріус та державний, приватний виконавець. Звідси випливає, що здійснювати реєстраційні дії повинні люди зі спеціальною юридичною освітою, досвідом роботи у галузі права та професійними знаннями.
Варто також вказати, що у Законі передбачено здійснення контролю у сфері державної реєстрації з метою виявлення порушень порядку державної реєстрації державними реєстраторами (ст. 37-1) та встановлено відповідальність суб’єктів державної реєстрації за порушення законодавства у сфері державної реєстрації (ст. 38 цього Закону), що не може бути застосовано у разі проведення автоматичної державної реєстрації без державного реєстратора, що може негативно позначитися на захисті прав інших фізичних та юридичних осіб. Крім цього, вважаємо, що проведення автоматичної реєстрації права власності може сприяти «рейдерській» діяльності у цій сфері, в тому числі внаслідок несанкціонованого втручання у діяльність Реєстру та правопорушень корупційного характеру.
Крім цього, слід звернути увагу, що згідно з новим п. 2-1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» запроваджується «державна реєстрація у сфері містобудівної діяльності» як «офіційне підтвердження державою фактів отримання права на виконання підготовчих та будівельних робіт, зміни у відомостях про таке право, зупинення, поновлення, припинення права на виконання підготовчих та будівельних робіт, завершення підготовчих робіт з демонтажу (знесення) об’єкта нерухомого майна (будинку, будівлі, споруди), прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів шляхом внесення про це запису до Реєстру будівельної діяльності автоматично програмними засобами Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва чи державним реєстратором у сфері містобудівної діяльності». У зв’язку з цим, на нашу думку, проведення державної реєстрації заборони у сфері будівництва; заборони проведення підготовчих робіт; заборони проведення будівельних робіт; заборони прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта у Реєстрі будівельної діяльності дозволить зосередити державну реєстрацію прав та заборон щодо будівельної діяльності у одному реєстрі, що виглядає зручніше як для осіб, яким надаються відповідні права та щодо яких встановлюються заборони, так і для інших користувачів такої інформації.
Щодо змін до Закону України «Про виконавче провадження»
У проекті пропонується розширити перелік рішень, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню виконавцями, зокрема, віднести постанови (рішення) Містобудівної палати (новий п. 10 ч. 1 ст. 3 Закону). Аналогічне положення передбачене і у ч. 11 нової ст. 49 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», згідно з якою рішення Містобудівної палати про накладення адміністративного стягнення та застосування санкцій є виконавчими документами.
Слід зазначити, що ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» встановлені вимоги до виконавчого документа. У зв’язку з цим, на нашу думку, було б доцільним визначитися з відповідними вимогами до постанов (рішень) Містобудівної палати.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал і на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.