ВС розповів про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні з військової служби

Чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини. Умовою для виникнення такого обов`язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби. Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні  статті 116 КЗпП України.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 380/5093/20.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що позивач проходив військову службу у Військовій частині на посаді інспектора Прикордонної служби 1 категорії - інструктора кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби «Ш» (тип А) відділу Прикордонної служби «Ш» І категорії (тип Б), маючи військове звання старшого прапорщика. У подальшому був звільнений з військової служби за підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку із закінченням строку контракту та виключений зі списків особового складу наказом начальника 93 прикордонного загону від 23 серпня 2019 року № 229-ос, з 25 серпня 2019 року.

Стверджував, що станом на день виключення зі списків особового складу відповідач не провів повного розрахунку при звільненні позивача, у зв’язку з чим він звернувся до суду з цим позовом.

Львівський окружний адміністративний суд ухвалою, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду, залишив без розгляду позовні вимоги в частині:

- визнання протиправними дії Мостиського прикордонного загону щодо нарахування та виплати при звільненні компенсації за неотримане речове майно пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби, а також не за цінами, встановленими розпорядженням Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30 січня 2019 року № 21 «Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації та утримання за речове майно, строк носіння якого не закінчився»;

- зобов`язання Мостиського прикордонного загону нарахувати та виплатити з відрахуванням раніше проведених виплат грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 13 березня 2016 року № 178 без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби за цінами предметів обмундирування, визначеними розпорядженням Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30 січня 2019 року № 21 «Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації та утримання за речове майно, строк носіння якого не закінчився».

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач звернувся до суду з позовом в частині компенсації військовослужбовцям за неотримане речове майно, поза межами встановленого строку, передбаченого частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Висновок Верховного Суду

Так, судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду прийнято постанову від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, в якій вирішувалось питання наявності чи відсутності підстав для застосування статей 116, 117 Кодексу законів про працю України у разі невиплати (несвоєчасної виплати) військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Для вирішення вказаного правового питання Верховний Суд у наведеній постанові визначив правову природу такої компенсації та строки її виплати.

Судова плата, проаналізувавши наведені законодавчі приписи та висновки Конституційного Суду України і Верховного Суду, дійшла такого висновку.

Зі змісту положень Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних сил України в мирний час та особливий період, затвердженої  наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року № 232, випливає, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.

Такі гарантії щодо забезпечення військовослужбовців доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме пунктом 3 частини першої статті 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов’язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.

Варто також мати на увазі, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.

Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.

Щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, судова палата вважає, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.

Як зазначалось,  стаття 116 КЗпП  оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а  стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

Чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини. Умовою для виникнення такого обов`язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби. Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні  статті 116 КЗпП України

Також ВС зазначив, що строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців, а відтак відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини другої статті 122 КАС України.

Судами встановлено та матеріалами справи підтверджено, що виплату грошової компенсації за неотримане речове майно позивачу проведено 28 жовтня 2019 року.

Водночас ВС зазначив, що до відповідача був направлений адвокатський запит від 11 жовтня 2019 року, у відповідь на який листом від 25 жовтня 2019 року № 11/7296 надіслано як довідку про вартість речового майна, що належить до видачі, так і довідку про нараховану грошову компенсацію за неотримане речове майно.

Отже, слід констатувати, що на дату проведення виплати грошової компенсації (28 жовтня 2019 року) позивач був обізнаний про вартість речового майна, що належить йому до видачі та грошову компенсацію за неотримане речове майно.

Натомість, не погоджуючись з розміром грошової компенсації за неотримане речове майно, позивач звернувся до суду 22 червня 2020 року шляхом направлення позову засобами поштового зв`язку.

Наведене свідчить про пропущення строку звернення до суду, передбаченого частиною п`ятою статті 122 КАС України, з відповідними позовними вимогами.

Верховний Суд залишив рішення суду першої та апеляційної інстанції – без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, чи потрібен дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.