Визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням: позиція ВС

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 522/18540/18-ц, в якій досліджував питання визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що дачно-будівельний кооператив «Н» звернувся до суду із позовом до відповідачів про визнання їх такими, що втратили право користування службовим приміщенням.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що рішенням районного суду визнано за особою_1 та особою_2  на склад сім’ї з чотирьох осіб право користування службовим приміщенням. Зобов`язано ДБК «Н» укласти з особою на склад сім`ї з чотирьох осіб договір найму на вказане службове приміщення.

Відповідачі з заявою укласти договір найму службового приміщення не звертались, більше року не проживають у ньому і не утримують його. Сім’я забезпечена іншим житлом, поза як їм на праві приватної власності належить низка об’єктів нерухомого майна, серед якого дві квартири. Службове приміщення знаходиться у занедбаному, непридатному для проживанні стані, у ньому відсутні комунікації електро-, газо- та водопостачання. Достатніх та  триваючих зв’язків зі службовим приміщенням, щоб вважати його їхнім житлом, відповідачі не підтримують.

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування службовим приміщенням.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено. Визнано осіб такими, що втратили право користування службовим приміщенням. Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС нагадали, що згідно із частиною четвертою статті 9 Житлового кодексу УРСР ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Стаття 71 ЖК УРСР встановлює загальні правила збереження житлового приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім’ї за ними зберігається житлове приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

ВС наголосив, що житлове приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання;

Відповідно до статті 72 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71, 72 ЖК УРСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування житловим приміщенням за двох умов: не проживання особи в житловому приміщення понад шість місяців та відсутність поважних причин такого непроживання.

Крім того, ВС зазначив, вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв’язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

Процесуальний закон покладає обов’язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК УРСР строки у житловому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до житлового приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою зберігається намір ставитися до житлового приміщення як до свого постійного місяця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на житлову площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалою відсутності.

Установивши, що відповідачі понад шість місяців не проживають у будинку, без поважних причин і не несуть витрат на утримання спірного будинку, що підтверджується наданим власником будинку ДБК «Н» доказами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність достатніх правових підстав такими, що втратила право користування вказаним будинком.

Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишив чинним.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, у чому полягає суть поновлення договору оренди.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.