ВС висловися щодо дотримання процедури проведення контролюючим органом перевірки

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув справу № 640/19902/18, в якій досліджував питання дотримання процедури проведення контролюючим органом перевірки.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що  Товариство з обмеженою відповідальністю «Г» звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, правонаступником якого є Головне управління ДПС у м. Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного адміністративного суду, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи, що вони ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою, у якій просив скасувати оскаржувані рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. На обґрунтування касаційної скарги посилався на те, що контролюючим органом було порушено процедуру призначення й проведення податкової перевірки платника податку, а встановлені проведеною перевіркою обставини – не відповідають дійсності.

Висновок Верховного Суду

ВС підкреслив, що під час судового розгляду справи позивач наголошував на тому, що не отримував наказу ГУ ДФС у м. Києві про проведення документальної планової виїзної перевірки, що унеможливило його оскарження.

Однак, вирішуючи даний спір по суті, як суд першої, так і суд апеляційної інстанції не досліджували та не перевіряли обставин вручення позивачу такого наказу, так само як і не аналізували решти доводів позивача, які стосувались порушення податковим органом порядку проведення документальної планової виїзної перевірки, обґрунтовуючи це позицією Верховного Суду, викладену в постанові від 24 січня 2019 року по справі №813/1012/18.

У контексті наведеного колегія суддів зазначила, що постановою судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів, КАС ВС відступив від висновків про застосування норми права у подібних правовідносинах у частині того, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізуючи своє право на захист від безпідставного здійснення податкового контролю щодо себе; а також що допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної документальної виїзної або фактичної перевірки, які викладено в постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року (справа № 804/1113/16), від 24 травня 2019 року (справа № 826/16221/15), від 3 жовтня 2019 року (справа № 820/850/16), від 16 жовтня 2019 року (справа № 820/11291/15), від 22 листопада 2019 року (справа № 815/4392/15) та інших.

Водночас судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів КАС ВС сформулювала новий правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку, в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

ВС нагадав, що ще одній палатній справі (постанова від 22 вересня 2020 року у справі № 520/8836/18) окрім наведених, Суд обґрунтував відсутність підстав до запропонованого колегією відступу від раніше висловленої правової позиції такими висновками: «перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом, та «встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки за наслідками якої і були прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення, а тому відсутня необхідність перевірки порушення позивачем пункту 181.1 статті 181 ПК України, як і підстави для донарахування суми грошового зобов’язання».

До того ж же Верховний Суд України у постанові від 25 січня 2015 року у справі 21-425а14 зробив правовий висновок, відповідно до якого, з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

З урахуванням наведеного обставини дотримання контролюючим органом процедури проведення перевірки входять до предмету доказування для цілей вирішення цього спору й підлягають першочерговому дослідженню.

Проте судами попередніх інстанцій наведені обставини залишились нез’ясованими, а відтак, Верховний Суд не може визнати законними і обґрунтованими такі рішення судів попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалено без повного та всебічного з’ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Верховний Суд скасував рішення суду першої та апеляційної інстанції і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, чим характеризується інтелектуальний та вольовий момент непрямого умислу.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.