Чи може майно комунальної власності передаватися в оперативне управління підприємствам: позиція ВС

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглянув справу №  910/3850/19 та встановив, що майно комунальної власності не може передаватися в оперативне управління підприємствам, установам, організаціям, які не були утворені відповідним органом місцевого самоврядування та не знаходяться в його підпорядкуванні.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що комунальне підприємство «К» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства рибного господарства України про зобов’язання відповідача передати позивачу за актом приймання-передачі основних засобів нежитловий будинок.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що після прийняття Київською міською радою рішення від 23.02.2017 № 946/1950 у відповідача виник обов`язок передати спірні нежитлові приміщення в установленому законом порядку згідно з актами приймання-передачі основних засобів зі свого балансу на баланс позивача.

Рішенням Господарського суду міста Києва, залишеним без змін постановою апеляційного суду, позов задоволено. Зобов’язано Державне агентство рибного господарства України передати КП «К» за актом приймання-передачі основних засобів нежитловий будинок.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що після прийняття Київською міською радою рішення у відповідача виник обов`язок щодо передачі спірного нежитлового приміщення у встановленому законом порядку згідно з актами приймання-передачі зі свого балансу на баланс позивача. Позивач, як балансоутримувач нерухомого майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, зобов`язаний виконати рішення Київської міської ради та прийняти на баланс нежитловий будинок. Однак, як встановили суди, відповідач акт приймання-передачі не оформив, зі своєї сторони не підписав, спірний будинок на баланс позивача не передав.

Висновок Верховного Суду

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 910/12224/17 (провадження № 12-147гс18) міститься такий правовий висновок:

«.. Водночас, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що законодавче визначення поняття «сфера управління», яке вживається в оскаржуваному рішенні міськради, відсутнє. Проте зі змісту деяких нормативно-правових актів (зокрема, законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні адміністрації», «Про управління об’єктами державної власності») можна дійти висновку, що це поняття використовується у випадку реалізації органами місцевого самоврядування, державними органами своєї компетенції, наділення відповідними повноваженнями інших органів, що уповноважені реалізовувати управлінські функції. Звідси передача майна до сфери управління не вказує на передачу певному суб’єктові відповідного майна на праві оперативного управління.

За замістом частини першої статті 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління є речове право суб’єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності у межах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування законом.

Натомість частина друга статті 135 Господарського кодексу України регламентує, що власник має право особисто або через уповноважені ним органи з метою здійснення підприємницької діяльності засновувати господарські організації, закріплюючи за ними належне йому майно на праві власності, праві господарського відання, а для здійснення некомерційної господарської діяльності - на праві оперативного управління, визначати мету та предмет діяльності таких організацій, склад і компетенцію їх органів управління, порядок прийняття ними рішень, склад і порядок використання майна, визначати інші умови господарювання у затверджених власником (уповноваженим ним органом) установчих документах господарської організації, а також здійснювати безпосередньо або через уповноважені ним органи у межах, встановлених законом, інші управлінські повноваження щодо заснованої організації та припиняти її діяльність відповідно до цього Кодексу та інших законів.

З наведених норм права вбачається, що майно комунальної власності не може передаватися в оперативне управління підприємствам, установам, організаціям, які не були утворені відповідним органом місцевого самоврядування та не знаходяться в його підпорядкуванні.

За таких обставин у прокуратури право оперативного управління щодо спірних приміщень не виникло і не могло виникнути (незалежно від того, чи було воно зареєстровано, чи ні). Звідси й доводи касаційної скарги про потребу державної реєстрації прокуратурою права оперативного управлінні відхиляються як необґрунтовані.

Водночас власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 Цивільного кодексу України), які він може реалізовувати на власний розсуд. Звідси власник має право на визначення юридичної долі свого майна, у тому числі й шляхом надання майна іншим особам, а також вилучення цього майна у відповідних суб’єктів.

За таких обставин, у цій справі між сторонами виникли правовідносини щодо передачі майна міськрадою прокуратурі у безоплатне користування на невизначений період – доки воно не знадобиться власнику (позичка). Відповідно до частини першої статті 827 Цивільного кодексу України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов’язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Водночас стаття 831 Цивільного кодексу України регламентує: якщо сторони не встановили строку користування річчю, він визначається відповідно до мети користування нею; відповідно до частини третьої статті 834 Цивільного кодексу України особа, яка стала власником речі, переданої у користування, має право вимагати розірвання договору, який укладено без визначення строку. Отже, строк користування не є істотною умовою договору позички, а річ за таким договором може передаватися у користування без визначення строку.  У такому разі, якщо строк користування не може бути визначений відповідно до мети користування нею, за аналогією закону має застосовуватися частина друга статті 763 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо строк найму не встановлений, то договір найму вважається укладений на невизначений строк; кожна зі сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна – за три місяці. Тобто відповідач у цій справі скористався своїм правом на відмову від договору позички.

Касаційний господарський суд погоджується із зазначеними висновками Верховного Суду і не вбачає підстав для відступу від них. Водночас ВС зазначив, що суди попередніх інстанцій переглянули рішення місцевого господарського суду у цій справі відповідно до висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, який викладений у наведеній постанові.

З огляду на викладене, враховуючи встановлені судами обставини, зокрема, що відповідно до рішення Ради від 23.02.2017 № 946/1950 «Про повернення приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва із сфери управління державних установ і організацій» рішення Ради «Про передачу до сфери управління Державного агентства рибного господарства України нежилих будинків комунальної власності територіальної громади міста Києва», на підставі якого приміщення було передано відповідачу на баланс, втратило чинність з 01.03.2017, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що у відповідача виник обов`язок з передачі спірного приміщення у встановленому законом порядку на підставі актів приймання-передачі зі свого балансу на баланс позивача, у якого, в свою чергу, як у балансоутримувача майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, прийняти на баланс приміщення та утримувати його належним чином.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції – без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що ВС висловився щодо неналежного виконання професійних обов’язків медичним працівником.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.