Компенсація судових витрат у разі закриття провадження: позиція ВС

Дія норми частини п’ятої статті 142 ЦПК України щодо компенсації судових витрат у разі закриття провадження поширюється на правовідносини, що виникають у зв’язку з розглядом скарг на дії, рішення, бездіяльність виконавця. До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу № 308/9100/19-ц за скаргою фізичної особи – підприємця на дії державного виконавця Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області щодо використання звіту про оцінку майна, заінтересовані особи: інша особа, Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ).

Обставини справи

У серпні 2019 року адвокат фізичної особи - підприємця звернулася до суду із скаргою  на дії державного виконавця Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області щодо використання звіту про оцінку майна.

Ухвалою суду першої інстанції залишено без задоволення скаргу. Апеляційний суд скасував зазначену ухвалу суду й закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки спір підлягав розгляду в порядку адміністративного судочинства. Заінтересовані особи (стягувачі) просили апеляційний суд ухвалити додаткове рішення про розподіл судових витрат на правову допомогу та стягнути із заявника на свою користь відповідні витрати. Апеляційний суд відмовив у задоволенні заяв, посилаючись на те, що відповідно до вимог статті 452 ЦПК України судові витрати, пов’язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було ухвалено рішення про відмову в задоволенні його скарги. Проте у цій справі провадження за скаргою було закрито, суд не ухвалював рішення про відмову в задоволенні скарги, тому немає правових підстав для покладення судових витрат на заявника. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та передав справу на розгляд до суду апеляційної інстанції з огляду на таке. Суд вказав, що загальне правило щодо компенсації судових витрат у разі закриття провадження передбачене частиною п’ятою статті 142 ЦПК України, згідно з якою у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов’язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Апеляційний суд керувався положенням статті 452 ЦПК України, проте ця спеціальна норма процесуального права стосується інших правових наслідків, зокрема розгляду скарги на дії державного виконавця по суті. У справі, яка переглядалася, апеляційний суд закрив провадження з підстав порушення правил юрисдикції.

Отже, на думку Суду, застосуванню підлягали загальні положення цивільного процесуального законодавства, а саме статті 142 ЦПК України, зокрема й щодо провадження за скаргами на дії, рішення виконавця. Верховний Суд вважав, що апеляційний суд неналежним чином дослідив зазначене вище, не врахував вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про справедливий судовий розгляд і справедливі судові процедури та дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для покладення судових витрат на позивача, оскільки процесуальний закон передбачає можливість компенсації судових витрат у разі закриття провадження у справі.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.