ВП ВС відмовилася визнавати стан вагітності підставою для призначення повторного кваліфікаційного оцінювання

Велика Палата Верховного Суду по справі № 9901/2/20 висловилася щодо проходження кваліфікаційного оцінювання суддями у стані вагітності.

У Постанові від 15 квітня 2021 року Велика Палата Верховного Суду зазначила, що стверджуване позивачкою порушення ВККС її права на безпечне материнство не знайшло свого підтвердження, оскільки, як установив суд, позивачка, незважаючи на наявність у неї поважних причин для непроходження кваліфікаційного оцінювання 15 травня 2018 року та нормативно визначеної можливості не проходити таке оцінювання, вирішила складати іспит, що свідчить про її власне волевиявлення.

На думку ВП ВС позивачка вирішила не використовувати її право, але коли дізналася про результат кваліфікаційного оцінювання, то почала використовувати аргумент про захист її материнства та перебування у відпустці для того, аби не зазнати негативних наслідків вказаного результату.

На думку Великої Палати Верховного Суду, така поведінка позивачки не є добросовісною. Права жінки, зокрема судді, яка має обов`язок пройти кваліфікаційне оцінювання, на безпечне материнство є належно гарантованими на національному рівні.

Позивачка знала зміст пункту 13 розділу ІІІ Положення, яке, як зазначено вище, надає судді право не з`явитись у призначений для кваліфікаційного оцінювання день для складання іспиту в разі наявності на те поважних причин, однією з яких може бути вагітність. Це право збалансовує обов`язок пройти кваліфікаційне оцінювання у визначений ВККС період. Тобто воно спрямоване на забезпечення справедливого балансу інтересів тих суддів, які повинні пройти кваліфікаційне оцінювання, але не мають поважних причин не з`явитися для складання іспиту, з тими суддями, які теж повинні пройти кваліфікаційне оцінювання, але мають поважні причини не складати іспит у визначений для них день.

Зазначеним правом позивачка не скористалась і за власним бажанням взяла участь у проведенні кваліфікаційного оцінювання та з`явилася у визначений день для складання іспиту, результат якого її не задовольнив і зумовив настання негативних наслідків.

Погоджуючись пройти відповідну процедуру оцінювання, позивачка як суддя мала передбачати, що його наслідки можуть бути як позитивними, так і негативними. Вона не могла не усвідомлювати наслідки, що можуть настати через негативний результат за кваліфікаційний іспит.

Вочевидь небажання скористатися правом не з`явитися для складання іспиту у день його проведення з огляду на той стан, що міг бути оцінений як поважна причина такої неявки, не створює можливості повторно пройти кваліфікаційне оцінювання. Створення такої можливості було би невідповідним, непропорційним, несправедливим щодо інших суддів, які, як і позивачка, теж отримали негативний результат за іспит.

При цьому Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що оскільки позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішення Комісії в оскаржуваній частині та рішення ВРП є безпідставними, позовна вимога про зобов`язання ВККС повторно призначити кваліфікаційне оцінювання стосовно позивачки, після виходу її з відпустки для догляду за дитиною також задоволенню не підлягає.

Підставою для звільнення позивачки з посади судді було рішення ВККС від 10 жовтня 2018 року № 1808/ко-18, яким: визначено, що суддя Рівненського міського суду Рівненської області, позивач, не склала іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів, призначеного рішенням Комісії від 2 березня 2018 року № 33/зп-18; відмовлено позивачці в допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди», призначеного рішенням Комісії від 1 лютого 2018 року № 8/зп-18, за результатами іспиту суддів місцевих та апеляційних судів; визнано суддю Рівненського міського суду Рівненської області такою, що не відповідає займаній посаді; вирішено внести до ВРП подання з рекомендацією про звільнення  з посади судді Рівненського міського суду Рівненської області.

На обґрунтування позову позивач  зазначила, що Комісія, приймаючи рішення про проведення стосовно неї кваліфікаційного оцінювання в період перебування її у відпустці, втрутилася у гарантоване Конституцією України та законодавством право на соціальну відпустку. При цьому ані Законом України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), ані Конституцією України не врегульовано питання кваліфікаційного оцінювання вагітних жінок, крім цього, законодавством не визначено категорію суддів, стосовно яких оцінювання не проводиться.

Суд першої інстанції установив, що наказом Рівненського міського суду Рівненської області від 30 липня 2018 року № 68-від позивачці на підставі поданої нею заяви надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трьох років з 13 серпня 2018 року по 1 червня 2021 року.

Частиною третьою статті 40 КЗпП України передбачено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Статтею 6 Конвенції № 103 установлено, що коли жінка перебуває у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, яка надається відповідно до положень статті 3, наказ роботодавця про звільнення її, виданий за її відсутності або строки виконання якого збігаються з її відсутністю, є незаконним.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 24 Закону № 1402-VIII голова місцевого суду видає на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв`язку з припиненням повноважень судді відповідний наказ.

Отже, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період перебування працівника у відпустці.

Разом із цим голова місцевого суду видає на підставі акта про звільнення судді з посади відповідний наказ про звільнення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 листопада 2020 року у справі № 9901/223/19 (провадження № 11-274заі20) дійшла висновку, що звільнення судді з посади покладено на голову відповідного суду шляхом видання відповідного наказу, а тому саме на день видання такого наказу необхідне дотримання вимог частини третьої статті 40 КЗпП України.

Раніше ЄСПЛ визнав, що рішення, пов’язані із переведенням суддів, мають бути належно вмотивовані.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.