Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.03.2021 у справі «Bilgen v. Türkey» («Більген проти Туреччини») дійшов висновку, що рішення, пов’язані із кар’єрою та переведенням суддів мають бути належно вмотивовані.
У рішеннях, які стосуються кар’єри та переведення суддів, повинні бути наведені вагомі та переконливі причини. Наприклад, такі, що могли б дійсно показати гостру нестачу кадрів у тому чи іншому суді.
З огляду на важливу роль суддів, яку вони відіграють у захисті прав, передбачених у конвенції, у країні мають існувати гарантії того, що судовій незалежності нічого не загрожуватиме.
Європейський суд зазначив, що в різних міжнародних звітах експерти вже неодноразово висловлювали занепокоєння щодо неможливості суддями Туреччини оскаржувати рішення про переведення. До того ж судді переконані, що аргумент урядовців, ніби така законодавча заборона існує для запобігання великій кількості позовів, не може бути вищою, ніж право суддів на захист цивільних прав та обов’язків.
Тож ЄСПЛ у рішенні від 9.03.2021 у справі «Bilgen v. Türkey» установив порушення ст. 6 конвенції. Туреччину зобов’язали виплатити заявникові €12500, як компенсацію за моральну шкоду та покрити €8000 судових витрат.
Заявник із 1979 року працював суддею різних інстанцій та рангів. У 1995-му був направлений на роботу до Адміністративного суду м. Анкари, а потім очолив одну з палат.
У 2005 році його перевели до регіонального суду Анкари на підстави рішення Вищої ради суддів і прокурорів (ВРСП). Заявник спробував оскаржити таке рішення до ВРСП, але його скарга була відхилена.
Заявник поскаржився до апеляційної палати, проте наслідком такого оскарження стало його переведення до суду нижчої інстанції.
У заявника склалося враження, що його таким чином покарали за оскарження попереднього переведення.
Врешті-решт, він пішов у відставку, а потім подав скаргу до ЄСПЛ із мотивів порушення права на справедливий судовий розгляд. Заявник вважав, що його переведення на нове місце роботи – це спосіб політичного тиску не лише на нього, а й на колег, а дисциплінарний орган діяв саме таким чином, щоб показати іншим суддям, що буде, якщо вони почнуть скаржитися на рішення ВРСП.
При цьому Уряд Туреччини намагався довести наступне:
Отож, ЄСПЛ відразу вказав, що у цій справі рішення про зміну місця роботи заявника не переглядалось у жодному із судів чи органі з судовими повноваженнями.
Таке обмеження виходить із прийнятої на національному рівні конституційної заборони переглядати рішення Вищої ради суддів і прокурорів. Саме тому представники країни дії своїх органів уважали повністю законними.
Утім, через відсутність у справі доказів крайньої потреби переводити суддю до нижчої інстанції без права на доступ до суду, ЄСПЛ не підтримав позицію уряду Туреччини.
Адже, обмеження у вигляді конституційної заборони оскаржувати рішення ВРСП про переведення не мали ніякої законної цілі. Відповідно, була порушена сама суть права на справедливий суд.
Також Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду визнав, що відсутність постанови про призначення прокурора обумовлює недопустимість доказів, що зібрані під його процесуальним керівництвом.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.