Сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє права користування займаним приміщенням та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Першою судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 686/26093/19-ц.
З матеріалів справи відомо, що позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про припинення сервітуту та визнання особи такою, що втратила право користування майном.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначала, що є власником житлового будинку з надвірними спорудами, що належить їй на підставі договору дарування. Відповідач є її колишнім чоловіком, шлюб з яким розірвано на підставі рішення суду. Відповідач зареєстрований у зазначеному будинку попереднім його власником, матір’ю відповідача. Також зазначала, що вже більше двох років відповідач не проживає в зазначеному будинку без поважних причин, участі в його утриманні не бере.
Суд першої інстанції задовольнив позов, припинив сервітут на житловий будинок з надвірними спорудами та визнав відповідача таким, що втратив право на користування будинком. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції у задоволенні позову відмовив.
Судді ВС зазначили, що член сім’ї власника житла втрачає право на користування чужим житлом у разі відсутності члена сім’ї б без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
У частині першій статті 156 ЖК УРСР не визначені правила про самостійний характер права члена сім’ї власника житлового будинку на користування житловим приміщенням, не визначена й природа такого права. Передбачено право члена сім’ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім’ї від прав власника.
ВС наголосив, що зазначена норма не передбачає й самостійного характеру права користування житловим приміщенням, не вказує на його речову чи іншу природу. Водночас посилання на наявність угоди про порядок користування житловим приміщенням може свідчити про зобов’язальну природу такого користування житловим приміщенням членом сім’ї власника.
Також ВС підкреслив, що при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім’ї власника житла суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
Положення статті 406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім`ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, частини першої статті 405 ЦК України.
Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватись судом, виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.
У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.
Крім того, ВС відзначив, що питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов`язання особи звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об`єкта нерухомого майна та установлених статтею 50 ЖК УРСР вимог, що ставляться до жилих приміщень, а також наявності чи відсутності іншого житла.
Також необхідно дослідити питання дотримання балансу між захистом права власності та захистом права колишнього члена сім`ї власника на користування будинком.
Вирішуючи спір, апеляційний суд з дотриманням вимог статей 89, 263-264, 382 ЦПК України повно та всебічно з`ясував обставини справи, надав належну правову оцінку доводам сторін, наданим ними доказам та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивач не надала належних, достовірних та достатніх доказів на підтвердження того, що відповідач відсутній у спірному житлі без поважних причин понад один рік, що є її процесуальним обов`язком у силу статей 12, 81 ЦПК України.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду – без змін.
Раніше «Судово-юридична газета» писала, що Верховний Суд висловився щодо розірвання спадкового договору.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.