Притягнення особи до кримінальної відповідальності за шахрайство через надмірно виплачені кошти: позиція ВС

Законодавчо врегульований механізм повернення органу соціального захисту надмірно виплачених коштів не виключає притягнення особи до кримінальної відповідальності за шахрайство (ст. 190 КК) за наявності складу цього кримінального правопорушення. Порушення особою порядку оформлення документів, необхідних для отримання соціальної допомоги за однією з підстав, не може розцінюватися як шахрайство, якщо ця особа мала право на призначення такої допомоги за іншою підставою згідно з законодавством. До такого висновку дійшла Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду, розглянувши справу № 159/3357/18.

Обставини справи

Жінка у приміщенні Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Ковельської міської ради під час оформлення державної допомоги малозабезпеченим сім’ям у поданій заяві про призначення всіх видів соціальної допомоги, компенсацій, субсидій та пільг й у декларації про доходи та майновий стан умисно не вказала відомостей про наявність у неї другої квартири. У такий спосіб жінка незаконно отримала державну соціальну допомогу, завдавши державі матеріальної шкоди на загальну суму 2889,37 грн.

У період з березня 2015 до березня 2017 року вона неодноразово вчиняла аналогічні дії і таким чином завдала державі матеріальної шкоди на загальну суму 39 629,76 грн.

За вироком Ковельського міськрайонного суду її було засуджено за частинами 1, 2 ст. 190 (шахрайство), частинами 1, 3 ст. 358 КК (підроблення документів). За сукупністю злочинів їй визначено остаточне покарання у вигляді обмеження волі на строк 2 роки. На підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році»  звільнено від відбування призначеного покарання. За апеляційною скаргою прокурора апеляційний суд скасував цей вирок у частині призначеного покарання та ухвалив новий.

Позиція ККС: скасовано вирок апеляційного суду, а також вирок місцевого суду у порядку, визначеному ст. 433 КПК, закрито кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК у зв’язку з відсутністю в діяннях складів злочинів, передбачених частинами 1, 2 ст. 190, частинами 1, 3 ст. 358 КК.

Суд зазначив, що у контексті вказаного питання ключовим є визначення виду правовідносин (цивільних чи кримінально-правових), пов’язаних із способом отримання допомоги. Факт установлення законодавцем механізму повернення органу соціального захисту надміру виплачених коштів не виключає притягнення особи за вказані умисні дії саме до кримінальної відповідальності, адже згадана процедура має техніко-правовий характер, містить порядок вчинення відповідних цивільноправових дій і є однією з гарантій мінімізації необґрунтованих звернень за соціальною допомогою. Існуючий у Законі № 1768-ІІІ механізм не стосується ознак складу злочину, передбаченого ст. 190 КК (караність якого визначається тільки цим Кодексом), а тому, на думку Суду, не може ставити під сумнів правомірності притягнення до кримінальної відповідальності за шахрайство, за умови доведеності всіх елементів кримінального правопорушення й винуватості особи.

Крім того, установлення законодавцем окремого правового механізму повернення безпідставно виплачених коштів не виключає необхідності та можливості правової оцінки дій, унаслідок яких відбулося заволодіння коштами. Такий механізм не покладає на правопорушника жодних додаткових негативних наслідків, а спрямований на повернення безпідставно набутого майна. Саме з огляду на компенсаційний характер цього механізму він стосується повернення тільки безпідставно набутого майна, тобто лише надміру виплачених коштів. Таким чином, правильність правової оцінки поведінки особи, котра отримує матеріальну допомогу, не маючи за законом для цього права, безпосередньо залежить від належного з’ясування наявності елементів складу злочину шахрайства. Як випливає з нормативного визначення шахрайства (ст. 190 КК), неповідомлення (незазначення) відомостей про наявність нерухомого майна як спосіб отримання соціальних виплат (допомоги) є одним із різновидів обману, що характеризується документальною (письмовою) формою та проявляється через пасивну поведінку особи, котра не повідомляє обов’язкової за законом інформації. Тому діяння жінки суд визнав кримінально караними і кваліфікував за ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190 КК.

Водночас під час здійснення судового та апеляційного провадження не було враховано особливостей Закону № 1768-ІІІ і всупереч пунктам 1, 2 ст. 7 КПК не з’ясовано, чи мала жінка право на соціальну допомогу на іншій, ніж зазначена у її заяві, підставі, хоча від цього, зважаючи на існуючий компенсаційний механізм, залежить правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність. Суд також вказав, як видно з отриманих на стадії касаційного провадження документів, доводи в касаційній скарзі про наявність під час звернення до органів соціального захисту права на призначення державної допомоги на іншій підставі, передбаченій ч. 2 ст. 7 Закону № 1768-ІІІ, є слушними.

Указаний факт було встановлено у цивільній справі (№ 159/2606/19) апеляційним судом, який постановою від 09.12.2019 відмовив у задоволенні вимог про стягнення з особи надміру виплачених коштів (22 923,91 грн) на користь держави в особі Управління. У своєму рішенні вказаний суд зазначив, що єдиним доходом родини є соціальні виплати, жінка позбавлена можливості працювати, вона – одинока матір, сама виховує сина з вадами здоров’я, котрий перебуває на диспансерному обліку, потребує постійного лікування та домашнього догляду, а невідображена у деклараціях квартира є житлом довгострокової новобудови, не використовується за цільовим призначенням або ж для здачі в оренду. Згадана постанова є чинною, адже КЦС ухвалою від 30.01.2020 відмовив у відкритті провадження за касаційною скаргою Управління.

Зважаючи на факт наявності у жінки підстави для призначення соціальної допомоги, якого не спростовано стороною обвинувачення, убачається, що під час звернення до органу соціального захисту населення засудженою не було додержано лише порядку оформлення документів (елемент складу цивільно-правого делікту). Проте саме собою наведене порушення не може розцінюватися як шахрайство. У контексті викладеного, ураховуючи, що у діяннях жінки не міститься всіх елементів (ознак) складу злочину шахрайства, її засудження за ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190 КК, на думку Суду, є необґрунтованим. Виходячи з приписів ст. 17 КПК, змісту примітки до ст. 358 КК щодо обов’язковості наслідків правового характеру як елементу складу цього злочину, засудження жінки за підроблення документів, їх використання та вчинення таких діянь повторно також, на думку Суду, є необґрунтованим. Таким чином, у цій справі закон України про кримінальну відповідальність було застосовано неправильно. Тому оскаржений вирок й у порядку ч. 2 ст. 433 КПК вирок суду першої інстанції підлягають скасуванню на підставі п. 2 ч. 1 ст. 438 вказаного Кодексу, а кримінальне провадження - закриттю відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК у зв’язку зі встановленням відсутності в діяннях складу злочинів.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.