ВС роз’яснив, коли можуть видати обмежувальний припис

Тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи, шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом, є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи, враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи.

До такого висновку дійшов  Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у  справі № 766/13927/20-ц.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що громадянка України звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису. Заява мотивована тим, що її син активно вживає алкогольні напої та наркотичні засоби, що стало передумовою для прояву відносно неї домашнього насильства.

Протягом останніх років її син, будучи у стані сп’яніння, застосовує до неї словесні образи, погрози, приниження, залякування. Він постійно погрожує її вбити, демонструючи при цьому силу, агресію, хапаючись за небезпечні предмети. У неї є реальні підстави вважати, що таку погрозу він може реалізувати. Єдине місце, де вона може від нього сховатись, це її власна кімната. Проте у цю кімнату він неодноразово силоміць вривався, де продовжував свої агресивні дії. Вона не може вийти на кухню, туалет чи на вулицю. Її син не працює, водночас постійно потребує грошових коштів для придбання алкоголю, тому він їх краде чи вимагає у неї. Також зазначала, що він виніс з кватири чимало цінних речей.

Рішенням суду першої інстанції заяву задоволено частково. Видано обмежувальний припис відносно її сина , в якому визначені тимчасові обмеження його прав та покладено на нього обов’язки, а саме:

- заборонено наближатися на визначену безпечну відстань не менше 5 метрів до особи, до місця її знаходження;

- заборонено особисто і через третіх осіб розшукувати заявницю, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому її синові, переслідувати її;

- заборонено вести листування, телефонні переговори або контактувати з нею через інші засоби зв’язку особисто і через третіх осіб.

Задовольняючи частково заяву , суд першої інстанції виходив із того, що існують обґрунтовані ризики вчинення її сином домашнього насильства відносно заявника, яка є постраждалою від домашнього насильства. Проте покладення на нього заборони перебувати у квартирі, співвласником якої він є, порушить його право на володіння та користування житлом, яке у нього є єдиним, а тому такий захід за встановлених обставин не є пропорційним.

Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС підкреслили,що у пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи.

Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких насідків його вчинення, а також смерті такої особи.

Крім того, ВС зазначив, що враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях».

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи мало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право власності. Має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису в порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. Під час вирішення питання щодо застосування такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність втручання у права і свободи особи-кривдника, враховуючи, що ці заходи пов’язані із протиправною поведінкою останнього.

Отже, помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про неможливість задоволення вимог постраждалої особи щодо видачі обмежувального припису у вигляді заходів тимчасового обмеження прав, а саме його прав на квартиру, співвласником якої він є, оскільки позбавляє позивача гарантій на спеціальні засоби правового захисту, які передбачені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

У справі, яка переглядалась, суд дійшов висновку, що існує обґрунтований ризик продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалої особи, і такі ризики є реальними.

Зазначене підтверджується фактичними обставинами справи та доказами, зокрема вироком суду, з яких вбачається вчинення  сином домашнього насильства щодо своєї матері і відсутність зміни своєї поведінки, тому пріоритет має бути надано безпеці постраждалої особи, а не праву власності кривдника, поведінка якого переходить у більш жорстку форму.

За таких обставин колегія суддів, враховуючи принцип пропорційності, відповідність вимог заявника щодо застосування заходів тимчасового обмеження прав кривдника частині другій статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», вважає, що вимоги про видачу обмежувального припису у вигляді заходів тимчасового обмеження прав щодо заборони її сину перебувати у місці проживання (перебування) заявниці у квартирі та заборони йому наближатися на відстань до 100 (сто) метрів до місця проживання (перебування) постраждалої особи, підлягають задоволенню.

Раніше «Судово-юридична газета» писала про спростування недостовірної інформації: ВС нагадав, що є оціночним судженням.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.