Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах у справі №490/8813/14-ц дійшов наступних висновків із приводу надання неякісного медичного обслуговування.
Згідно з пунктами «а», «д», «ї» частини першої статті 6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» кожний громадянин України має право на охорону здоров`я, що передбачає: життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров`я людини; кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров`я; оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров`я.
Відповідно до частин першої, п`ятої, шостої статті 8 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров`я і забезпечує його захист. У разі порушення законних прав і інтересів громадян у сфері охорони здоров`я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов`язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди. Судовий захист права на охорону здоров`я здійснюється у порядку, встановленому законодавством.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Згідно зі ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.
Відповідно до частин першої-другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другої цієї статті (частина 1 статті 1167 ЦК України).
Згідно зі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, серед іншого, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я та душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, для настання відповідальності за завдання шкоди ушкодженням здоров`я необхідна наявність таких умов: протиправна поведінка особи, яка завдала шкоду, наявність шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, наявність вини.
Законом не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір.
Тобто, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03 грудня 2014 року у справі №6-183цс14.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції на час виникнення спірних правовідносин, споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на:
1) захист своїх прав державою;
2) належну якість продукції та обслуговування;
3) безпеку продукції;
4) необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця);
5) відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.
Згідно з нормами наказу Міністерства охорони здоров`я від 22.11.2000 р. №305 «Про затвердження Критеріїв медико-економічної оцінки надання стоматологічної допомоги на І, ІІ та ІІІ рівнях (амбулаторна допомога)» та Положення про встановлення гарантійного терміну та терміну служби на роботу при наданні стоматологічної допомоги в медичному закладі державної, муніципальної та приватної форм власності на території України, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, гарантійний термін та термін служби користування зубними протезами становить: для штамповано-паяних мостоподібних (зі спеціальної нержавіючої сталі) - 12 та 18 місяців; штамповано-паяних з захисним покриттям (зі спеціальної нержавіючої сталі, покриття на основі нітриду титану) - 6 та 12 місяців.
Заклади, що надають стоматологічну допомогу, є виготовлювачами (і, одночасно, продавцями стоматологічних послуг), а пацієнти - споживачами (чи покупцями) цих послуг. Стоматологічні заклади, як продавці стоматологічних послуг, несуть відповідальність за їхню якість, матеріали. У зв`язку з цим виникає необхідність у встановленні термінів гарантії і термінів служби при наданні стоматологічної допомоги. Відповідно до діючого законодавства пацієнт, що є споживачем послуг, у випадку виявлення у виконаних послугах недоліків, має право висунути вимоги щодо усунення недоліків і відшкодування збитків.
Гарантійний термін - це період, протягом якого у випадку виявлення недоліків у виконаній роботі, пацієнт має право по своєму вибору зажадати: безоплатного усунення недоліків виконаної роботи; відповідного зменшення ціни за виконану роботу; повторного виконання частини роботи чи роботи в цілому з матеріалу такої ж якості; відшкодування зазнаних витрат щодо усунення недоліків виконаної роботи самотужки або третіми особами.
Недолік - це невідповідність наданої стоматологічної послуги обов`язковим вимогам медичних стандартів.
Гарантійний термін обчислюється з моменту передачі результату роботи пацієнту, тобто з моменту надання послуги.
Термін служби товару розраховується з дня його виготовлення і визначається періодом часу, протягом якого товар (послуга) придатний до використання.
Протягом установлених термінів служби, стоматологічний заклад відповідає за істотні недоліки, що виникли з вини виконавця. Істотний недолік - це недолік, що унеможливлює чи робить неприпустимим використання результату роботи відповідно до його цільового призначення, або який не може бути усунений або на усунення якого вимагається великі витрати (наприклад повний перелом протеза чи випадання пломби).
У випадку виявлення істотних недоліків у виконаній роботі, допущених з вини виконавця, пацієнт вправі пред`явити виконавцю вимоги про безоплатне усунення недоліків після закінчення встановленого гарантійного терміну, у межах терміну служби. Якщо термін служби не встановлений, то протягом 10 років із дня прийняття виконаної роботи. Зазначені вимоги повинні бути усунуті виконавцем протягом 20 днів із дня пред`явлення вимоги пацієнтом, якщо коротший термін не встановлений договором.
Якщо дана вимога не задоволена у встановлений термін, пацієнт на свій розсуд має право зажадати: відповідного зменшення ціни за виконану роботу; відшкодування зазнаних їм витрат щодо усунення недоліків виконаної роботи самотужки чи третіми особами; розірвання договору про виконання роботи і відшкодування збитків.
Відповідно до чинного законодавства виконавець (в особі стоматологічного закладу або лікаря) зобов`язаний: протягом встановленого гарантійного терміну усувати всі недоліки, виявлені пацієнтом, протягом установленого терміну служби - усувати тільки істотні недоліки.
У липні 2014 року позивачка подала до суду позов до приватного підприємства про стягнення майнової шкоди у сумі 5678 грн та моральної шкоди у сумі 20 000 грн, завданих внаслідок неякісного медичного обслуговування. Крім того, просила стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3000 грн.
Обґрунтовуючи свій позов, позивачка зазначала, що у червні 2012 року вона звернулася до ППФ з метою отримання медичних послуг з лікування зубів та їх протезування.
18 липня 2012 року з позивачем було погоджено план протезування зубів та проведено обстеження опорних зубів, обробка (підпилювання зубів) та зняття відбитків.
27 липня 2012 року були приміряні опорні коронки.
З серпня 2012 року внаслідок тяжкого матеріального становища вона не мала змоги продовжити протезування зубів.
Така можливість з`явилася тільки 29 жовтня 2013 року, а тому вона в цей день звернулася до ППФ «для продовження здійснення протезування. Під час прийому у лікаря вона скаржилася йому на систематичні болі в області зубів, що були попередньо оброблені лікарем у 2012 році.
Незважаючи на її скарги та хворобливі відчуття, лікар продовжив здійснювати протезування зубів та провів у цей же день фіксацію металевого мостовидного протезу на 14, 15 та 16 зуби.
За надані їй медичні послуги 27.07.2012 р., 18.08.2012 р. та 29.10.2013 р. позивачем було сплачено 1308 грн.
Позивач зазначала, що за рекомендаціями лікаря вона протягом двох місяців після встановлення протезу терпіла зубний біль, бо він вказував, що це є природним, доки протез не приживиться.
Однак, після погіршення її стану вона 31 грудня 2013 року була вимушена звернутися до приватного стоматолога та стоматологічної поліклініки №1, де їй було здійснено зняття раніше встановленого зубного протеза та здійснено курс лікування. Позивач вказувала, що на зазначене лікування нею було витрачено 2700 грн (600 грн у приватного стоматолога та 2100 грн. у поліклініці).
З метою отримання відшкодування за неякісно надані медичні послуги позивач 15 січня 2014 року зверталася до відповідача з вимогою про повернення їй 3614 грн за неякісне лікування та протезування.
23 січня 2014 року відповідачем їй було надано відповідь про неможливість задоволення її заяви до встановлення наявності недоліків у наданих послугах.
Посилаючись на положення Цивільного кодексу України та Закону України «Про захист прав споживачів», позивач просила стягнути з ППФ завдану їй майнову шкоду в сумі 4008 грн та моральну шкоду у сумі 20 000 грн, яка полягала у фізичному болю та стражданнях, яких вона зазнала у зв`язку з ушкодженням здоров`я, та душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв`язку з переживаннями щодо стану здоров`я та свого зовнішнього вигляду, а також втрати довіри до закладів охорони здоров`я.
Заперечуючи проти задоволення позову, ППФ вказувало, що надало позивачу якісні стоматологічні послуги, які відповідали встановленим законодавством медичним протоколам лікування, а виготовлений та встановлений їй мостовидний протез відповідав вимогам нормативно-правових документів.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 серпня 2019 року позов задоволено частково. З ППФ «на користь позивача стягнуто майнову шкоду в сумі 2910,95 грн та моральну шкоду в сумі 15 000 грн.
Не погодившись з рішенням суду, ППФ подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає, що висновок районного суду про наявність підстав для задоволення позову є правильним, оскільки дослідженими доказами позивачем доведено факт заподіяння їй шкоди відповідачем у вигляді неякісних медичних послуг та надано суду документи, які підтверджували, на її думку, розмір цієї шкоди. Відповідач презумпцію вини не спростував, а отже вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
КЦС без Великої Палати розібрався, що робити, якщо різні судові юрисдикції заявили про непідвідомчість справи.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.