Чи перетворюється майно, яке належало одному з подружжя, автоматично у спільну сумісну власність

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 161/17237/19 та встановив, що майно, яке належало одному з подружжя на праві особистої правної власності у порядку статті 57 СК України, повністю та автоматично не перетворюється у спільну сумісну власність.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що позивач звернувся із позовом до відповідача про визнання права власності на частку в спільному майні подружжя.

Позивач зазначав, що за час подружнього життя відповідач отримала в дарунок від рідного брата позивача незавершений будівництвом житловий будинок із надвірними будівлями та спорудами і земельну ділянку. Всі документи на незавершений житловий будинок та земельну ділянку були оформлені на відповідача.

Також позивач указував, що під час спільного життя за кошти, які він заробляв у США було повністю завершено будівництво житлового будинку та добудовано господарські будівлі і споруди на території будинковолодіння.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що майно, яке належало одному з подружжя на праві особистої правної власності у порядку статті 57 СК України, повністю та автоматично не перетворюється у спільну сумісну власність. Спільна сумісна власність виникає лише у порядку, визначеному статтею 62 СК України. Тягар доказування обставин необхідних для виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало іншому з подружжя, покладається на того із подружжя, який заявляє такі вимоги.

Крім того, суд першої інстанції не взяв до уваги доводи сторони позивача про те, що внаслідок праці та вкладення коштів спірний будинок значно збільшився у своїй вартості після набуття його у власність відповідачем за договором дарування, а тому він на підставі статті 62 СК України претендує на відповідну частку в майні, оскільки жодних належних та допустимих доказів на обґрунтування цих обставин суду надано не було.

На обґрунтування своєї участі в поліпшенні спірного будинку позивач не надав суду жодних письмових доказів, зокрема первинних документів про придбання будівельних матеріалів, договорів про надання ремонтних послуг тощо. Суд першої інстанції вказав, що оскільки спірний будинок був набутий відповідачем у власність на підставі договору дарування, який ніким не оспорений та на день розгляду судом даної справи є чинним, враховуючи, що позивач не довів суду свою участь у поліпшенні спірного будинку, внаслідок чого його вартість значно збільшилася, то відсутні правові підстави для визнання вказаного будинку спільною сумісною власністю подружжя як на підставі приписів статті 60 СК України, так і на підставі статті 62 СК України.

Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог скасовано та хвалено в цій частині нове судове рішення. Визнано за позивачем право власності на ½ частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, та визнано за позивачем право власності на ½ частину земельної ділянки.

Однак, із таким рішенням не погодився ВС, та вказав, що суд першої інстанції, обґрунтовано вважав, що тягар доказування обставин, необхідних для виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало іншому з подружжя, покладається на того із подружжя, який заявляє такі вимоги. Суд першої інстанції встановив, що жодних належних та допустимих доказів на обґрунтування збільшення вартості спірного будинку внаслідок праці позивача та вкладення коштів надано не було. 

Натомість суд апеляційної інстанції: помилково вважав, що саме незаперечення відповідачем обставин щодо витрат коштів позивача свідчить про неспростування твердження позивача і їх підтвердження; не врахував умови, які передбачені частиною першою статті 62 СК України та необхідні для визнання права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало іншому з подружжя, та надав правового значення твердженню в позовній заяві та представників позивача в судовому засіданні щодо обставин, за яких спірне будинковолодіння придбане початково, за відсутності оспорення договору дарування.

За таких обставин, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позивних вимог позивачу про визнання право власності на ½ частку в спільній сумісній власності на житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, та як похідної про визнання права власності на ½ частинку в спільній сумісній власності на земельну ділянку.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду та залишив рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання право власності на 1/2 частку в спільній сумісній власності на житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами і земельну ділянку залишити в силі.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, про порушення ПДР у стані алкогольного сп’яніння: ВС вказав на важливий аспект.

 Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.